Рендзю – доля простого люду. В шахи грають герої. Го — гра богів (японське прислів'я)

Прелюдія

Гра го виникла досить давно, її вік оцінюють більше ніж в 2 тисячі років, а місце виникнення пов'язують з стародавнім Китаєм. Однак, що несподівано, розквіт і суттєвий прогрес у розумінні гри був досягнутий в Японії епохи Едо. Саме там з'являлись гравці найвищого рівня, саме вони задавали тренди розвитку гри. Японія тримала першість аж до початку 80хх, коли в ситуацію втрутилась Корея. Корейські гравці, з їх жорсткою і безжальною системою підготовки задали новий безкомпромісний стиль гри і стали домінувати на арені з того часу. На сьогодні їх почали тіснити китайські монстри майстри, але боротьба триває. Але зараз все ж про історію. Го, як і шахи, стратегічна гра, тому майстри го мають також легко розуміти, створювати і розв'язувати інтриги реального життя. Гра також вважалась необхідною для стратегічного мистецтва, з цим і пов'язане піднесення го в Японії. До речі го це японська назва, в китаї гру називають вей чі, а в Кореї — бадук.

Отже, приблизно в 6 столітті гра потрапила в Японію, де вона розповсюдилась серед вищих класів: аристократів, воїнів і буддиських монахів. В 16 столітті, після періоду роздробленості і війн три лідера послідовними діями об'єднали Японію та розпочали епоху Едо (або сегунат Токугава), час розквіту мистецтв. Всі троє, а це були Ода Нобунага, Тойотомі Хідейоші і Токугава Іеясу грали в го і сприяли його розвитку. Є цікаве японська прислів'я про те як вони підходили до розв'язку проблем: якось їм знадобилось змусити пташку співати. Нобунага сказав — я вб'ю її якщо не заспіває, Хідейоші сказав — я посаджу її у в'язницю, а Іеясу сів поряд і почекав.

Отже, Нобунага шукав майстра го, який міг би бути його вчителем. Ним став буддійський монах Ніккай. Нобунага був так вражений його силою, що грав з ним на 5 форах.

На рисунку Ніккей, він же Санса Хонінбо, перший лідер і засновник клану Хонінбо. До речі Хонінбо — це була назва його пагоди в монастирі Джаккоі в Кіото

Тут слід зазначити, що в го фора більш природня ніж в шахах. Для розуміння потрібно сказати пару слів про правила. Гра го грається на сітці 19х19, гравці по черзі ставлять фішки ( вони називаються камені) на перетини. Кожен камінь має чотири ступені свободи, поки вони вільні, він живий. Якщо декілька каменів граничать — вони утворюють групу, їх степені свободи додаються. Якщо суперник поставив свої камені на всі ці перетини — група гине. Але є можливість вижити — група яка утворила в середині принаймі два «ока» — завжди жива, оскільки суперник не може одним ходом закрити всі ступені, а самовбивчі ходи заборонені. Тому го — це гра на обгороджування території. Хто більше має в кінці, той і виграв. Простота правил і стратегічна складність, яку вони створюють дуже цікава. До останнього часу комп'ютери не могли її розкусити.

Ще один цікавий момент го це ко. Оскільки гравці виставляють по каменю кожний хід, то позиція має постійно змінюватись. Однакові позиції в го заборонені ( на відміну від шахів). Але іноді виникають ситуації на діаграмі, де чорні своїм ходом 1 забирають білий камень, а білі на наступному ході забирають чорний.
 
Тобто виникає нескінченний цикл повторень позиції. Щоб цього уникнути правило ко забороняє безпосереднє забирання каменя в подібній ситуації, білі мають зіграти в іншому місці дошки. Наприклад, вони можуть створити загрозу, на яку чорні мають відповісти. Після цього вони можуть забрати чорний камінь. Тоді вже чорні не можуть відразі походити сюди і т.д. Таке правило дозволило уникнути майже всіх парадоксів, але не всіх. В 1582 році Ніккай грав гру зі своїм знаменитим суперником Кашіо Рігеном у палаці Нобунаги. Під час гри виникла надзвичайно рідкісна подія : потрійне ко. Тобто три ко в різних частинах дошки, і всі вони були критично важливі для виграшу. Це давало можливість для нескінченного повторення: білі беруть перше ко, чорні беруть друге ко, білі беруть третє ко, чорні беруть перше ко, білі беруть друге ко і т.д. Таке трапилось вперше, тому гру зупинили і почали думати, що ж робити в цій ситуації, був пізній вечір, тому рішення відклали на наступний день. Але вночі Акеші Міцухіде, один з васалів Нобунаги, підняв заколот, захопив замок та вбив Нобунагу. З тих пір потрійне ко в Японії вважається предвісником нещастя. Якщо таке трапляється в грі, то результат вважається невизначеним.
 

Мейджін Годокоро

Ніккай грав настільки краще за всіх, що Нобунага називав його мейджін, тобто майстер. Після вбивства Нобунаги він продовжив вчити Хідейоші, який придушив заколот та став сегуном ( він теж був генералом Нобунаги, як і заколотник). Тут слід пояснити, що в го фори більш сбалансовані ніж у шахах. Головна мета в го це утворювати стабільні групи ( вони називаються фортеці) які вже неможливо знищити. Хто зміг обгородити більше території в результаті — виграє. Кожен вбитий ворожий камінь теж рахується за пункт території, тому вбити велику групу суперника ( їх називають драконами. Дракон — це велика група, яка ще не гарантувала собі життя). Отже, гарантована обережна стратегія — це утворювати фортеці, не ризикувати. Але так не виграєш, поки ви не поспішаєте, суперник захопить багато території, скажімо групами, які лише потенційно живі ( але він знає, що вони можуть вижити, оскільки добре рахує конкретні варіанти). Тому на вищому рівні розуміння го — це гра про ефективність розташування каменів, про пошуки балансу між формою груп та територією. Між можливою в майбутньому територією і конкрктною наявною. Якщо ви не робите помилок, то має бути баланс між білими і чорними, але цей баланс має складну структуру. Якщо наприклад чорні отримують гарантовану територію, то білі взамін отримують кращий потенціал для розвитку, який вони можуть використати ( або ні) у майбутньому. Оптимальні послідовності ходів на початку гри (аналог дебюту у шахах) називаються джосекі. І якщо ви не знаєте їх, то досить швидко ваші ходи будуть менш ефективні ніж суперника.
Коли сильний гравець дає фору, то в го це кількість ходів, які може зробити інший гравець до початку гри. Грубо кажучи кожен камінь вартує 10 пунктів території, тому на 5 форах майстер дає вам 50 пунктів + ( але це потенційні очки, спробуйте їх захистити, якщо зможете).
Тому рівень Ніккая був вище ніж усіх інших гравців Японії того часу, що було підтверджено великим турніром, організованим Хідейоші. Саме він утворив систему рангів ( 1дан — 8дан), де різниця в 1 дан означала, що один гравець має дати 1 фору іншому для рівної боротьби та систему стипендій для гравців.
В результаті пізніших реформ Токугава, який став сегуном, було створено струнку і логічну систему. Є чотири «клани» або «сім'ї», які є професійними гравцями в го. Це клани Хонінбо, Інуе, Ясуі та Хаяші. Раз на рік вони збирались в палаці сегуна для «палацових ігор». Ці ігри записувались і вивчались. Перемоги дозволяли отримати новий ранг, гроші, престиж. Але головною метою, справою всього життя був титул Мейджін Годокоро. Цей титул означав, що цей гравець на голову вище всіх інших гравців свого часу. Крім титула, це була посада, яка контролювала всі присудження всіх ступенів, парування ігор та гроші для гравців. За майже триста років епохи Едо було всього 8 Мейджін Годокоро, і сума років коли ніхто не обіймав цю посаду була більша ніж сума років, коли посада була занята. Про одну епічну боротьбу за цей пост, яка була повна інтриг, зрад і розчарувань піде мова далі (спойлер — в іменах і подіях дуже легко заплутатись, але така вже гра го).
 
 
Отже, отримати статус Мейджін Годокоро було мрією кожного гравця в го. Але це було надзвичайно важко, 8 успішних спроб за 268 років, це навіть менше ніж нобелівських лауреатів, які походили з України. Як можна було отримати цю нагороду? Потрібно було отримати згоду всіх чотирьох кланів, таке ставалось, якщо з'являвся дійсно геніальний гравець. Якщо хтось заперечував — призначався матч ( сого), той хто заперечував виставляв претендента і результат вирішувався в двобої. Цікаво, що таких матчів за всю історію епохи Едо було лише 6 і лише в одному були зіграні всі заплановані ігри ( матч закінчився внічию). Одна з проблем, досить типова, полягала в тому, що профі дуже не любили програвати і старались не грати з незручними опонентами. Програш часто означав втрату престижу, іноді призводив до виходу на пенсію (Акела промахнувся). А умови матчу не були універсальними, а визначались спеціальним суддею кожен раз під конкретний випадок. Це відкривало можливості до інтриг, маніпуляцій. Сам Мейджін Годокоро взагалі не брав участь у палацових іграх, це було навіть заборонено його статусом (міг бути лише один Мейджін), він сам міг вибирати з ким грати навчальні і неофіційні ігри. Інші чекали поки він помре, або добровільно піде на пенсію.
До речі, цікава інформація про палацові ігри. Традиційно вони грались 17 листопада кожного року у присутності сегуна ( або його представника). Але одного разу гра затягнулась на наступний день ( буває грали і довше — контролю часу не було). І виникла проблема — адже не можна змушувати сегуна чекати. Виникло і рішення: реальні ігри грались 11-16 числа, а 17, перед першою особою, лише розігрувались! Тобто гравці грали гравців, які грають, але несправді гра була зіграна і вони повторювали ходи по пам'яті. Наскільки я знаю — унікальне явище.
З восьми Мейджінів епохи Едо п'ять належали до клану Хонінбо ( вони не були родичами — лідер клану всиновлював талановитих учнів ). Таке враження, що вони винайшли спосіб визначати здібності до го з дитинства.
Інші клани іноді отримували шанс, але загалом це було дуже складно. 

Зав'язка

Геннан Інуе Інсекі, голова клану Інуе ( 1798-1859), був один з найсильніших гравців свого часу. В різні часи він носив імена Хатторі Ріттецу, Інуе Ансецу, Інтецу, Геннан Інсекі, Інуе Геннан Інсекі. Він затіяв одну з найбільших інтриг світу го, всі деталі якої невідомі навіть по сьогодні. Також він мав відношення до двох «іменних» ігор ( в го ігри з власними назвами надзвичайна рідкість). Але про все по порядку. В 1827 Джова (1787 — 1847) став головою клану Хонінбо, та отримав підвищення 8 дан. В 1824 Геннан очолив клан Інуе, в 1827 він отримав 7 дан. Система рейтингів того часу закінчувалась на 8 дані, 9 дан — це Мейджін Годокоро, він може бути лише один.
Заявка Джови на Мейджіна була питанням часу, тому Геннан поспішав отримати 8 дан, щоб мати змогу зіграти сого ( матч за звання). Ці двоє грали багато ігор, але Джова був старше на 13 років, тому більшість ігор були на форах. В останньому матчі 1822 року з мінімальною можливою форою ( Геннан тричі мав чорний колір) молодший Геннан виграв одну гру з чотирьох, тобто показав, що його здібності зростають.
Для отримання 8 дана Геннан, разом зі своїм прийомним батьком Хатторі 6 дан ( який був головою клану Іншуку — школи, яка була додатковим елементом до чотирьох головних кланів, та мала певний вплив ) почали складні маневри. Спочатку вони завітали до Джови, та аргументували необхідність згоди на отримання 8 дану наступним: коли Джова подасть заявку на Мейджіна, він зустріне спротив Ясуї Сенчі 8 дана, лідера клану Ясуї. Дуже цікава особистість, в часи свого розквіту (років за 20 до подій, що відбуваються в пості) він очевидно був рівня Мейджіна, але ніколи не подавав заявки. Він також мав високі моральні стандарти поведінки і цікавий погляд на ситуацію: якщо гравець достойний бути Мейджіном, самі Небеса утворять для нього можливість, без всіх цих мерзенних інтриг.
Якщо ж Геннан теж буде 8 дан, то він допоможе Джові стати Мейджіном. Джова зробив вигляд, що погодився.
Наступним кроком пари інтриганів був візит до Сенчі, якому вони запропонували підтримати підвищення Геннана. Сенчі відмовився, кажучи, що пройшло менше року з попереднього присудження 7 дану і така поспішність недостойна.
Тоді Геннан і Хаторі, які очікували подібної аргументації, кинули йому виклик на матч з Геннаном. Сенчі було вже майже 50 і програш в такому матчі означав в той час вихід на пенсію. Геннан же планував використати цей матч як першу сходинку для виклику Джови.
Вражений такою підступністю Сенчі відмовився, для нього було огидно бути втягнутим в такі інтриги. Геннан же отримав першу «перемогу», адже Сенчі «злякався» з ним грати. Далі вони спробували отримати підпис Джови на папері з підвищенням до 8 дану. Але Джова почав тягнути — він точно знав плани Геннана, бо підкупив одного з учнів школи Інуе. 

Хонінбо Джова

Цікавий факт. В Японіїї епохи Едо професійні гравці до 4 дану отримували серифікат, красиво оформлений і підписаний. Але з 5 і далі вже ні. Чому? Вважалось, що з 5 дана гравець вже настільки відомий, що ніякі сертифікати непотрібні — його і так знають. А ось перші-другі дани могли потерпати від пройдисвітів, які видавали себе за проф гравців ( як Остап Бендер), тому для них наявність сертифікату була обов'язкова.

Кульмінація

В інтригу виявились виягнутими три з чотирьох головних кланів. Джова і Геннан намагались один добитись, інший уникнути матчу за Мейджіна, Сенчі було втягнуто проти волі, він просто намагався не дати недостойному стати Мейджіном. Джова зробив логічний хід: уклав альянс з останнім незадіяним гравцем — Гембі, головою клану Хаяші. Мотивація була наступна : він був 7 дан і мріяв стати 8, але можливо не дотягував по грі. Джова пообіцяв йому таке підвищення. Новий учасник виявився надзвичайно корисним, він відразу почав таємну роботу і виявився дуже ефективним.
І знов благородний Сенчі був зтурбований діями Джови, чим скористався Геннан. Він знайшов вагомий аргумент: єдиний спосіб зупинити Джову це матч. Але поки він 7 дан, він не може викликати його ( оскільки єдиний 8 дан — Сенчі має бути опонентом за статусом). Тому, якщо Сенчі допоможе йому стати 8 даном, тоді він викличе Джову. Це переконало Сенчі підтримати Геннана. Його підпису було достатньо для Jisha-bugyō ("наглядача" — спеціальна посада для вирішення спірних питань, оголошення матчіа і т.д. Призначався з клана Токугава) і Геннан отримав такий бажаний 8 дан. 8 лютого 1828 року народився Жуль Верн, а
16 лютого в будинку Сенчі зібралась конференція кланів з приводу Мейджіна. Сенчі, очікуючи від Геннана виконання обіцянки повернувся до нього, але той сидів мовчки, а Хатторі почав казати, що матч повинен грати Сенчі. Сенчі зрозумів, що його просто обманули, в ярості він кинув виклик Джові (хоча різниця у віці робила цей матч самовбивством). Матч був оголошено, але Jisha-bugyō не оголосив конкретну дату і чому він це не зробив так і неясно. Можливо, Джова вирішив, що матч це добре, але отримати титул без нього ще краще.
Геннан, відповідно до власного плану подав заявку на матч з Сенчі або Джові, в разі, якщо хтось з них помре до матча ( не рідкісна ситуація того часу).
Час тоді був неспішний, в квітні 1829 дата матчу ще була не визначена. Джова робить другий важливий крок : він надсилає Геннану таємну пропозицію. Якщо Джова стає Мейджін Годокоро, то через 6 років він передає цей титул Геннану. В обмін Геннан платить йому дві сотні руо ( золоті монети) і вони обмінюються синами у якості заручників. Пропозиція була таємна, і сторони іменувались Сторона А і Сторона Б. Але тут Геннан зробив ключову помилку : він надіслав Джові окремий підписаний меморандум, де явно, під своїм іменем, підтримав висунення Джови.
Пізніше в нього виникли підозри у пропозиції, але вже було пізно, документ потрапив у руки Jisha-bugyō. Геннан почав протестувати, так щиро як міг, але документ є документ. Jisha-bugyo призвав у якості арбітра Сенчі, який порекомендував провести матч. Це все тягнулось до березня 1831 року, коли світ го наче вразила блискавка — вийшла постанова про визнання Джови Мейджін Годокоро. Справа в тому, що весь цей час Гембі Хаяші шукав підходи до Jisha-bugyo. Гембі походив з сім'ї Міто, впливової частини клана Токугава. Якраз у січні 1831 року на пост Jisha-bugyo заступив інший представник цієї родини. Так все і сталось. З невідомих причин Джова відмовився підтримати підвищення Гембі до 8 дану ( хоча це йому нічого не коштувало) і пізніше той вивплив всі ці таємні махінації на загал. Але це ще був не кінець, боротьба за найвищий ранг в го продовжилась.

Тріумф і падіння

Гра кривавої рвоти. В 1831 році Джова був переможцем, цого план спрацював: він став Мейджіном і без матчу! Тепер він був недосяжним для суперників, які засипали офіс судді скаргами та вимогами провести матч, але марно. Але Геннан ще не здався і виробив новий план. Одназ традицій того часу полягала у спеціальних го-вечірках. Як правило їх проводили впливові лорди, які витрачали багато коштів на стипендії гравців. Звичайна штука в світі ігор. Коли лорд Міцудара, який був радником сегуна запросив його в 1835 році на таку зустріч, відмовитись було неможливо. Там зібрались всі топ гравці. Як Годокоро Джова міг не грати, але відмовитись від пропозиції господаря було немислимо ( той хто влаштовував таку зустріч обирав хто з ким буде грати — це був його привілей). Початковий план Геннана (а це була його робота по організації такої зустрічі) полягав у двобої з Джовою. У випадку виграшу він міг би апелювати до судді про поновлення матчу за Мейджіна. Але ближче до події він винайшов ще кращий варіант. Справа в тому, що в його клані з'явився надзвичайно талановитий учень Акабоші, який уже, за деякими оцінками, вважався по грі рівня Мейджіна. Він лише рік тому отримав 7 дан з рук Джови, але швидко прогресував. Якщо Джова програє 7 дану, то це буде навіть обгрунтуванням його відставки з поста Годокоро! Крім того 7 дан проти 9 отримував більшу фору ніж 8. Таким чином пастка була спланована. Ще один додатковий фактор полягав у секретній дебютній розробці — новий хід на початку гри, який таємно винайшли у клані Інуе. Акабоші застосував це в грі і Джова опинився в програшній позиції. Го може видаватись дуже складною зовні, але для 8-9 дану більшість ходів — це вулиця з одним напрямком. Якщо гравець топ рівня отримує перевагу на початку, то він уникає складностей, тримає баланс і веде гру до перемоги. Є один сучасний корейский гравець, який в середині гри заявляв : я виграю 0.5 очка ( мінімальна можлива перевага) і так ставплось. Він просто прораховував наперед усі можливі ходи і оцінював територію. Це — майстерність вищого рівня.
Але повернемось в 1835 рік. Опинившись в пастці Джова почав свою відчайдушну спробу порятунку, він призвав всі свої сили і здібності, розуміючи що це момент істини. В середині гри він знайшов три тесудзі підряд. Тут доведеться пояснити цей складний термін. Тесудзі в го це "єдиний можливий хід в складній ситуації", тобто в ситуації коли можливі сотні ходів треба знайти один єдиний, який рятує від загибелі. Коли грають профі, вони бачать ці тесудзі наперед і тому, скажімо, сторона яка виграє просто не допустить таку ситуацію. Але тут Джова продемонстрував дійсно Мейджін рівень. Поступово він перехопив ініціативу і переломив ситуацію в грі. Крім того Акабоші ( гра тривала 5 днів) почав видихатись фізично. Наприкінці гри він виблював кров'ю на дошку ( саме така назва і закріпилась) і здав гру. Через місяць цей талановитий хлопець помер від туберкульозу. План Геннана провалився, Джова виграв, зафіксував свій статус та вписав в історію го дивовижну по рівню партію. Після гри Джова заявив, що три геніальні ходи йому підказали духи. Це додало таємничості
Фінал історії досить справедливий, в 1838 році, зрозумівши, що Джова не збирається винагороджувати його 8 даном, Гембі описав всі подробиці інтриг і Джова змушений був піти у відставку. Шкода, що такий геніальний гравець не схотів грати матч, а вирішив отримати пост інтригами, це назавжди заплямувало його репутацію. 
Геннан одразу подав заявку на Мейджіна, але клан Хонінбо виставив свого претендента — молодого Шува. Був призначений матч з 4 партій, але вже після першої Геннан зрозумів, що рівень суперника вище і зняв свою кандидатуру.

Гра почервонілих вух.

Геннан ще один раз спробував зіграти з Шувою, але програв 6 очок ( більш важливо, що захист Шуви був неприступним, той бачив все наперед) і покинув надії стати Мейджіном. Він так і лишився "звичайним" 8 даном ( їх на всю Японію тоді було не більше 4, а часто і менше). Але ще один раз в історію він себе вписав. Справа в тому, що наступником Шуви став Шусаку, якого вважають останім "святим го" класичного періоду. Шусаку не став Мейджіном ( бо ескадра Пері вже зайшла у порт і всім стало не до го), прожив усього 33 роки. Помер від холери (він опікував хворих в клані Хонінбо під час епідемії і відмовився від пропозиції не робити цього).
Так от юний ще Шусаку, який отримав 4 дан зіграв гру з Геннаном ( уже 50 років, 8 дан). Спочатку Геннан дав йому два каменя фори, але швидко зрозумів що шансів немає, тому ту гру "відклали" і не продовжували ( щоб не засмучувати дідуся )).
Але друга гра, де Шусаку грав чорними (це тоді була мінімальна фора, приблизно півкаменя) почалась більш серйозно. Геннан, використавши свій досвід, отримав перевагу у дебюті, далі почались ускладнення і боротьба за центр.
Учні Геннана та його лікар спостерігали за грою неподалік. Учні намагались аналізувати позиції та передбачувати ходи майстра — звична практика навчання. Однин учень вважав, що перемагає їх вчитель, інший — що Шусаку. В якийсь момент лікар сказав, вчитель програє цю гру. Учні, звісно, скептично спитали лікаря чи знає він як грати в го, щоб таке казати? На що лікар відповів: я не знаю багато про го, але коли Шусаку зіграв свій хід, то вуха Геннана почервоніли, це ознака того, що він сильно засмучений.
Геннана програв, а ця гра і увійшла в історію як гра почервонілих вух.
Шусаку зображений на головній картинці.