Мова піде про монополізацію на прикладі процесу виробництва капелюхів. Відомо, що капелюшники у Країні Див виготовляють капелюхи з картону*. Оскільки капелюшники божевільні, то вони працюють безкоштовно, тому функція продуктивності залежить лише від кількості картонок. Якщо капелюшник поспішає, то він починає нервувати і псувати заготовки, тому витрачає більше матеріалу. Припустимо, цей факт відображений наступною залежністю:

Це означає, що r картонок перетворюються на капелюхів. Для створення одного капелюха потрібна одна картонка, але для створення двох - вже чотири. Кожна картонка коштує 1 долар.Тож мінімальна собівартість одного капелюха дорівнює 1$.

Монополія

Королева тримає монополію на ринку і може вирішувати, скільки виробляти капелюхів. Її прибуток визначається ціною p та кількістю капелюхів a, які вона вирішила виробити, за наступною формулою

Тут від загальної виручки відняли витрати на виробництво.

Для того, щоб максимізувати прибуток, потрібно знати ціну, за яку ми можемо продати наш товар. У Країні Див є великий попит на капелюхи, який описується залежністю

Оскільки Королева - монополіст, вона може визначати ціну через вибір кількості вироблених капелюхів. Якщо вона вибирає зробити a капелюхів, то ціна на кожен буде

Підставляючи цей вираз у рівняння прибутку, отримуємо формулу, яка демонструє, як саме монополісти роблять гроші:

Монополісти максимізують прибуток шляхом обмеження пропозиції - найбільше значення досягається для одного капелюха! Тобто Королева виробляє один капелюх, витрачає 1 долар, продає його за 30$ (ще й черга стоїть - бо інших варіантів немає) і отримує прибуток 29$.

У даному прикладі монополіст диктує ціну, оскільки Королева повністю контролює ринок. На повністю конкурентному ринку продавці стають тими, кому диктують ціну, оскільки вони майже ніяк не можуть впливати на ціни. Це досягається, як правило, тоді, коли продавців стає дуже багато і вони не можуть домовлятися. Відповідно і вплив кожного гравця на ціну ринку практично нульовий. Реальні ринки знаходяться десь між цими двома полюсами. Продавці впливають тією чи іншою мірою на ринок, але цей вплив обмежений інтересами інших гравців.

Дуополія

Припустимо, що на ринок заходить інший виробник, який починає конкурувати з Королевою. Розглянемо спрощену ситуацію, коли вони можуть виробляти 1, 2 або 3 капелюхи. Результати з розподілу прибутків відповідно до вибраної кількості капелюхів у наступній таблиці

Рівновагою Неша є пара стратегій (2, 2). Дійсно, для будь-якої іншої пари стратегій принаймні один гравець може покращити свій виграш, вибравши іншу кількість вироблених капелюхів.

У результаті ціна на капелюх падає до 7.5$. Тобто королевам хотілося б виробляти по одному капелюху і отримати прибуток 14$, але це гра типу дилема ув’язненого (яка описувалась у попередній статті), і, оскільки вони не можуть домовитися, єдина точка рівноваги забезпечує їм 11$ прибутку. Результатом руйнування монополії навіть у такому мінімальному варіанті є падіння ціни для споживачів майже в чотири рази!

Цілком зрозуміло, чому монополісти так не люблять конкуренцію.

Дійсно, припустимо, що червоній королеві вдалося домовитися з білою і вони будуть діяти як один гравець. При цьому вони узгодили ділити прибутки навпіл. Виявляється, що в такому разі їм потрібно виробити один капелюх, продати його за 30$ і вони отримують по 14.5$ - це буде вигідніше, ніж конкурувати. Такі штуки є прихованою монополією і називаються картельними змовами.

Чим більше стає учасників ринку, тим важче їм домовлятися, тому картельні змови характерні для ситуації, коли ринок поділений між кількома великими гравцями.

Інша крайність - досконала конкуренція, коли капелюхи починають виробляти 10 - 20 гравців. Припустимо, наявні 10 учасників, кожен виробляє один капелюх, але отримує дуже невеликий прибуток. Жоден не може значно вплинути на ціну ринку або вирватися з цієї пастки “одного капелюха”.

Чому монополії погані?

Головні мінуси монополізації певної області:

  • Покупці за все платять. Виробництво товару штучно обмежується, споживачі змушені купувати те, що є в наявності.
  • Виробники не мають ніяких стимулів до розвитку, впровадження нових технологій (наука не потрібна), зменшення витрат.
  • Монополізація призводить до концентрації значних ресурсів в одних руках. Монополіст має всі стимули корумпувати владу для збереження свого монопольного становища і прибутків. Власне, це і є олігархія.

Кожен може спостерігати наслідки монополізації у державному житті: нечіткі і заплутані правила ведення бізнесу, прописування умов тендерів, які неможливо виконати, пожежні норми, які не мають сенсу, тощо. Як правило, за кожним таким бюрократичним витвором прихований ланцюжок чиновник - свій бізнес. Україна пронизана сотнями тисяч маленьких і великих монопольних ніш - на усіх рівнях влади, кожна з яких генерує значні кошти за рахунок звичайних споживачів. При цьому кожна така монопольна ніша працює як демультиплікатор - сумарно усі втрачають мільйон, щоб потрібна людина заробила десять тисяч.

Усі спроби боротьби з цими монопольними нішами зустрічають запеклий опір. Можна згадати УкрСпирт, який намагалися демонополізувати десяток років.

Єдина реформа, яка реально бореться з монопольними нішами у масштабі країни - система Прозорро. Вона постійно зустрічається зі спробами обійти, обманути, відмінити, але працює і поступово розмиває монопольні ніші. Хорошою новиною тут є те, що вся ця гіганська неефективність є джерелом резервних коштів, які у випадку успіху вивільняються і їх можна використати для розвитку. Можливо, колись так і станеться.

P.S. Фактично, єдина монополія, яка може вважатися “хорошою”, та, що з’явилася внаслідок технологічного або наукового прориву. Наприклад, Ілон Маск може отримати монополію на подорожі на Марс аж поки хтось інший не увійде на цей ринок. Однак на конкурентному ринку така монополія не може існувати довго.

* ідея прикладу взята з книжки Ken Binmore Playing for Real

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація