«Але одну й дуже важливу реформу член уряду, міністр економічного розвитку таки започаткував: не мовчати.» — написала Юлія Мостова у вчорашній статті в «Дзеркалі Тижня».

Свого часу міністри Квіташвілі та Півоварський промовчали, але всі розуміли про що вони мовчать. Тож Абромавічус дійсно перший в кабміні, хто публічно все назвав своїм ім'ям. Але гучний демарш вже колишнього міністра залишив неприємний присмак — Айварас здався без бою.

Таке враження, що або він не вірить в перемогу над хижаками з АП, або він не впорався із реформаторськими справами і шукає винного де завгодно, тільки не в собі. Тож виходить, що в обох випадках він заслуговує на відставку — життя показало, що на його місці та й на місці інших міністрів мають бути не просто бездоганно чесні фахівці, а ще й бійці з характером Саакашвілі.

Якщо Абромавічус не боєць, то що вже казати про інших міністрів, які подали у відставку тихенько, без гучних скандалів? Цілком очевидно, що їх повернення на посади призведе до остаточної профанації реформ — вдруге добровільно піти з посад буде виглядати вже дитячим садочком, тож своїм відкликанням заяв про відставку вони просто прирікають себе шукати «компроміси» з новітніми «смотрящімі».

Перезавантаження кабміну назріло. Поточний склад міністрів вже вичерпав себе, виконавши свою історичну місію — утримав країну від економічного краху, започаткував певні реформаторські рухи і впритул наблизив країну до вирішення протиріччя між інтересами держави та олігархії, яке ще рік тому було не на часі.

Тепер на його місце мають прийти справжні безкомпромісні бійці, що здатні вирішити це протиріччя на користь держави, Такі собі революційно налаштовані комісари, втім достатньо освічені, щоб не поховати реформи в популізмі.

Звісно, президент і поточний парламент після 16-го лютого нічого революційного нам не запропонують . Тому всі сподівання тільки на перевиборчу осінь.