Популістська демагогія щодо завищених цін на газ для населення точиться у міжвидовій боротьбі за електорат настільки гостро, що головні борці за щастя українського народу, змагаючись між собою у витонченості звинувачень злочинної влади та вимальовування апокаліптичного майбутнього, почали втрачати контроль над власними висловлюваннями.
- Тисяча квадратних метрів кубічного газу українського видобутку має коштувати три з половиною тисячі гривень!, — саме такий зашквар два тижні тому сформулював з трибуни Верховної Ради головний радикал країни, чим поставив під сумнів першість київського мера в здатності продукування мовних ляпів.
- За нашими розрахунками вартість українського газу повинна складати дві тисячі гривень за куб, — парирувала Юля Володимирівна на останньому «Шустері», підтверджуючи розрахунки переконливими, на її погляд, діаграмами та графіками.
Не чекаючи, хто з них першим запропонує взагалі безкоштовний газ для населення, уряд вперто підвищує тарифи і демонстративно уникає будь-якої полеміки, розуміючи власну нікчемність в порівнянні з майстрами розмовного жанру. Провладні депутати затаїлися, мовчки сподіваючись на те, що цирковий дует Тимошенко-Ляшко втомиться від щоденних вистав. Та й політологи проявляють обережність у висловлюваннях — критикувати популістів з приводу тарифів якби й нема за що, але й підмочувати власну репутацію підтримкою популістських гасел бажання мало.
Але дійсно, з якого дива населення має платити за газ майже 7 тисяч, коли його обґрунтована методом Ляшка-Тимошенко ціна є в рази меншою?
В пошуках ціни на газ
Уявіть на секунду, що в Україні знайдене родовище золота, в якому дорогоцінний метал можна збирати граблями, тобто собівартість його видобутку нікчемна. Чи означатиме це те, що ціна на золото українського видобутку для українських громадян має бути в рази меншою за світову? Чи можна уявити собі Юлію Володимирівну, яка в обіймах Ляшка блокує трибуну з вимогою знизити ціни на золоті прикраси для знедолених пенсіонерів? Цілком очевидно, що це вже за межею самого безвідповідального популізму — ціна на золото чітко визначається світовим ринком і саме такою вона має бути для українського золота, незалежно від вартості його видобутку,
Втім, казки про золото можна й не вигадувати, реальний приклад поруч — це бурштин. Як тільки влада візьме під контроль видобуток цього каменю, одразу виникне питання про його справжню вартість. І іншої вартості, як ринкової, в нього не може бути, незалежно від того, скільки хабарів роздасть правоохоронцям той нещасний копач з Рівненщини.
А що ж газ? Та теж саме — виключно ринкова ціна визначає його справжню вартість. Але з одним нюансом: якщо ваше прізвище не Фірташ і ви на кухні не виробляєте з природного газу міндобрива, а використовуєте газ виключно як джерело енергії, його ціну треба шукати не на газовому, а на енергетичному ринку — там, де оцінюють вартість гігакалорії, упакованої в різноманітні конкурентні форми: центральне теплопостачання, електрика, вугілля, торф, дрова, пілети і т.п.
Таке враження, що в нас навмисно міряють газ кубами, щоб споживачу важко було порівняти його енергетичну здатність з електрикою. Бо в Європі газ вимірюється тим, чим представляє енергетичну цінність — в кіловат*годинах. На газову трубу там дивляться, як на товстий жовтий електрокабель, адже і електрика, і газ там мають абсолютно однакову одиницю виміру. Лічильник газу, як і лічильник електрики, показує спожиті кіловат*години (коефіцієнт перерахунку кубів в енергію у Франції становить 11,42 квт*г/м3), і саме в цих одиницях виміру визначаються тарифи на газ, укладаються угоди і робиться звітність.
Енергетичний ринок приватного споживача
Сказати, що енергетичний ринок для приватного споживача в Україні існує, можна лише із сарказмом. Локальні ринки — газу, теплопостачання, електрики остаточно монополізовані. В нас немає жодних можливостей обрати постачальника цих енергоносіїв і владу, здається, це цілком влаштовує.
Той самий француз при укладанні угоди про постачання електроенергії чи газу, годину ламає голову, обираючи постачальника. Конкуренція величезна — кожний пропонує свої мультитарифні періоди, знижки, акції, умови сплати послуг і відповідальності.
А нам, дикунам, про справжній ринок енергоносіїв залишається тільки мріяти. Тільки уявіть, як би виглядала ця конкуренція на рекламних білбордах: «Купуйте норвезький газ із запахом фьордів», або «Підтримай Опозиційний Блок — придбай газ від Шуфрича», або «Газпром — це рускій дух у вашому помешканні». І кожний постачальник, як це роблять оператори мобільно зв'язку, ґвалтує нас заплутаними тарифами з різноманітними акційними заходами, щоб переманити до себе ...
Але, на жаль, все це залишається тільки в мріях. Попри те, що технічно впустити на ринок різних постачальників газу нескладно — кожен з них закачує в спільну трубу ту кількість газу, на яку набрав контрактів з населенням, благо сама труба поки що в державній власності.
З ринком електроенергії ситуація не краща, а про теплопостачання взагалі годі й казати — тут типове середньовічне кріпацтво. Більшості міських мешканців не дозволено встановити теплового лічильника, керувати обсягами споживання та навіть просто відмовитися від цієї послуги або замінити її на інше джерело енергозабезпечення.
Тож, сьогодні мова може йти тільки про конкуренцію між собою різних форм поставки енергії. Але, зважаючи на те, що зміна енергопостачання в квартирах багатоквартирного будинку фактично заборонена, єдина царина, в якій така конкуренція хоч якось торкається приватного споживача — це житловий приватний сектор.
Дійсно, у власника відокремленої житлової будівлі сьогодні вибір все ж таки є — майже кожне село газифіковане та електрифіковане, безліч комерційних пропозицій скрапленого газу, вугілля, торфу, дров і т.п. Чи можна це вважати ринком енергоносіїв? Певною мірою так. Якщо розташувати три головні джерела енергії на опалення будівлі в порядку їх споживацької привабливості, отримаємо таку картину.
На першому місці, звісно, електроенергія. Комфортна у використанні, найменші витрати на обладнання, відносно недороге підключення. Правда, істотні обмеження в максимальній потужності, натомість навпіл знижений тариф в нічний час.
Очевидно, на другому місці природний газ — не менш комфортне використання, але витрати на підключення значно більші, дорожче обладнання. Втім менші обмеження по максимальній потужності, в порівнянні з електрикою. Ризикну припустити, що газ зможе конкурувати з електрикою, якщо ціна його енергії буде нижчою на 10% за електричну.
Останнім є тверде паливо (дрова та інші). Дуже багато мороки, недешеве обладнання, потреба в накопиченні і правильному зберіганні палива. На мій погляд на всі ці незручності можна було б закрити очі, якщо б вартість твердопаливної енергії була б дешевшою від електричної десь на 30%.
Цікаво, а що в реальності? Чи відповідають ціни на ці енергоносії їх споживацькій привабливості? Ось що показують прогнозні розрахунки на опалювальний сезон 2016-2017 для населення.
Електрика. Опалення вдень обійдеться в 1,64 грн за 1 квт*год, вартість опалення вночі (при двотарифному лічильнику) — 0,82 грн. Але з урахуванням пільгового електроопалення в межах споживання 3000 квт*год на місяць, отримаємо значно приємніші цифри: 0,71 грн вдень, та 0,36 грн вночі. Якщо припустити, що будинок не облаштований акумулятором тепла для максимального використання нічного тарифу (дуже часто це неможливо з причин обмеження максимально дозволеної потужності споживання) можна вважати, що середньодобова вартість 1 квт*год становитиме (8*0,36+16*0,71)/24 = 0,59 грн. Оскільки в період зимових морозів навіть невеликий будинок (з опалювальною площею 100-120м.кв.) навряд влізе в пільгову норму споживання, є сенс додати до загального за сезон споживання електроенергії ще 6000 додатково спожитих кіловат-годин, але вже по базовій (не пільговій) середньодобовій ціні — 1,37 грн. Нарешті, з урахуванням такої корекції отримаємо середню за опалювальний сезон вартість однієї квт*год електричної енергії — 0,77 грн. Нагадаю — будь яка акумуляція теплової енергії вночі дає суттєве зменшення цієї цифри.
Газ. Якщо не враховувати газові субсидії для малозабезпечених осіб, то за ціною одного куба газу в розмірі 6,88 грн. вартість 1 квт*год отриманої з газу енергії типовим газовим котлом становитиме 0,97 грн.
Дрова. Дубові колоті дрова, які коштують 600 грн за насипний куб з доставкою (м. Київ), в твердопаливному котлі з КДД 75% дадуть 1 квт*год енергії за ціною 0,59 грн.
Якщо прийняти вартість електроенергії за базову і порівняти вартості енергії кожного енергоносія з його споживацькою цінністю (ринковим очікуванням), отримаємо наступну діаграму (в грн. за 1 квт*год енергії):
Діаграма красномовно демонструє: якщо вартість дров певним чином збігається з очікуванням, то ціна газу дійсно суттєво завищена. В ринковий розклад вона б чудово вписалася б десь на рівні 5 грн. за куб газу, але встановлена урядом ціна на газ однозначно вибиває його з українського енергетичного ринку приватного споживання (якщо конкуренцію електрики з твердим паливом взагалі можна назвати ринком). Так чи інакше, за найменшою можливістю приватний споживач буде відмовлятися від газу на користь електрики або твердого палива.
Втім, все це не скільки не дивує, якщо зважити на енергетичну риторику уряду дворічної давнини. Згадайте, уряд все робив задля того, щоб споживачі відмовилися від споживання газу — потужна інформаційна кампанія, пільги на придбання твердопаливного котла, нарешті, кардинальне підвищення ціни на газ.
І все це спрацювало — якщо в січні 2015 року я спожив під 1000 кубів газу, то в січні 2016-го тільки 10 (газова плита) — все опалення будинку я перевів на дрова. Впевнений — я не один такий. Тож дії уряду дали позитивний ефект — країна кардинально зменшила споживання газу і певною мірою отримала енергетичну незалежність від ворога.
З цього можна зробити висновок — ціна на газ була завищена урядом навмисно, щоб в короткий термін витиснути газ з енергетичного ринку приватного споживання — це було вкрай потрібно Україні для енергетичної незалежності. Та й не тільки приватного — знайомий власник крупного м'ясокомбінату перевів опалення всіх виробничих приміщень на дрова і тепер почувається значно впевненіше.
Таким чином, завдяки непопулярним урядовим заходам загальне споживання газу в 2014-му скоротилося на 16%, а в 2015-му ще на 22%. Цілком очевидно, що цей процес триває й сьогодні — за таких цін споживання газу буде скорочуватися наростаючими темпами, газові магнати помітно біднітимуть, а популісти кричатимуть на весь світ: «рятуйте!». Спитаєте, кого рятувати? Правильно — саме магнатів та чиновників, які їх обслуговують.
Кого захищають популісти
Ось саме тут і лежить причина такої активності нашого популістського дуету — українські газові олігархи втрачають ринки збуту. Це можна прочитати не тільки на стурбованих обличчях дівчат у жовтих жилетках, які щомісячно перевіряють цілісність газового підключення до будинку. Про це вже зізнаються й самі газорозподільчі компанії — незважаючи на захмарні ціни на газ, вони сьогодні вимагають від споживача окремо сплачувати витрати на обслуговування мереж, бо виручка за газ вже не гарантує покриття цих витрат. Окрім того, Нафтогаз вперше почав закупати газ в українських видобувачів на торгах, а це означає, що йому пропонують сировини більше, ніж він зможе продати.
Мало того, спробуйте сьогодні замовити проект газопостачання приватного будинку або купити газовий котел — на вас навіть продавці подивляться, як на ідіота. Тож подорожчання газу призвело й до зупинки цілих суміжних бізнесів, не кажучи вже про спустошення чиновницької годувальниці на узгодженні проектів газопостачання та введення їх в експлуатацію.
Це вже мабуть національна українська традиція — всі газові оборудки в Україні корумповані і переважно на них годується наш політикум. Тож скорочення обсягів реалізації газу напряму б'є по фінансовому стану тих кримінально-політичних угруповань, керівники яких колись необачливо залишили автографи в чорній бухгалтерії Партії Регіонів. І коли з вуст Олега Валерійовича або його ситуативної подруги в черговий раз вилетить стара казка про «тисячу квадратних метрів кубічного газу», це слід розуміти так, що наповнення нової чорної каси під загрозою.
А влада, між іншим, високими тарифами вбиває одразу двох зайців — виконує вимоги МВФ та підриває фінансову основу своїх політичних опонентів. Закупаючи закордонний газ із запасом, і не в Росії, надійного партнера по криміналу, влада легко залишає українських газових олігархів на голодному пайку і робить їх більш слухняними.
Але проблема в тому, що разом із зайцями вона вбиває ще й слона — свій електорат, який з реальною тривогою чекає на осінь. Втім, якщо дострокові парламентські вибори стануть реальністю, зниження ціни на газ стане тим козирем на виборах, яким влада обов'язково скористується.
Свою боротьбу за повернення газу в український енергетичний ринок монополісти ведуть не тільки вустами наших клоунів-популістів. Ще раз подивіться на діаграму — повернути газ на енергетичний ринок можна й іншим шляхом, а саме простим підвищенням ціни на електроенергію. Коли середня вартість однієї квт*год опалення приватного будинку електроенергією підвищиться на 40%, поточна ціна на газ буде здаватися нам просто подарунком долі. А щоб збільшити вартість електроенергії, вони переконують НКРЕ в необхідності визначення по цінах роттердамської біржі вартість сепарського антрациту, який «вчерашніє шахтьори і вчерашніє тракторісти» (с) відвантажують Україні в перервах між обстрілами позицій українських військ. Не забуваючи, звісно, додати вартість віртуального транзиту вугілля від голландського порту до українських ТЕЦ.
Кому належить рента
Юлія Володимирівна безпардонно маніпулює людьми, коли розраховує вартість газу українського видобутку. Інша б почервоніла, як лабутени, але її майстерність та досвід даються взнаки. Пані банально складає собівартість видобутку з прибутком, рентою платою та податками і впевнено називає вирок владі — дві тисячі гривень (тут вона остаточно перемагає Ляшка в популізмі, який нарахував аж три з половиною тисячі).
Маніпуляція полягає в тому, що ціна на газ взагалі не може розраховуватися — вона має визначатися енергетичним ринком, тобто попитом та пропозицією. А розрахунку підлягає саме рентний платіж, який має обмежити прибуток видобувача газу на адекватному рівні. Саме цей рентний платіж в розрахунку на кубометр газу і є поточною вартістю газових надр, які згідно статті 13 Конституції є об'єктом права власності українського народу.
Тобто кожен з нас, українських громадян, є власником того газу, який Пінчук, Ахмєтов, Новінський, Рудьковський, Шуфрич та їм подібні витягують з наших надр, і тому вся та рента, яку вони сплачують — виключно наша власність. Загально цих грошей в бюджеті 2016 закладено 59 млрд. гривень, але для реальної оцінки цю цифру слід помножити як мінімум вдвічі, адже не секрет, що саме на надрах робиться масштабний тіньовий готівковий обіг — чого вартий тільки один бурштин. Тож реальний річний запас корисних копалин в наших надрах можна сміливо оцінити не менш, ніж в 120 млрд. гривень і навіть така оцінка буде занадто скромною.
А тепер знову запрошую помріяти. Уявіть, що влада спромоглася взяти надра під контроль, а законодавці виконали 13-ту норму Конституцію напряму — всі рентні платежі тепер щомісячно порівну розподіляються між українськими громадянами. Саме так — регулярно кожен місяць грошенята кап-кап на приватний банківський рахунок кожного громадянина з привітальною SMS-кою.
Тепер пересічний громадянин, перед тим, як аплодисментами викликати популістів на біс, став би розмірковувати. Якщо він не споживає газ для опалення будинку, то напряму буде зацікавлений саме в підвищені вартості газу українського видобутку, адже чим вище ціна, тим більша рентна плата. Дійсно, щорічно цей громадянин отримав би на свій рахунок 3000 рентних гривень, а, навіть споживаючи газ тільки на газовій плиті, він витратив би всього 420 гр. на рік — зацікавленість в збільшенні вартості газу очевидна. Логіка проста — за газ нехай платить той, кому він конче потрібний та й ще по максимальних цінах.
Газова лицарка разом з її виланосцем стверджують, що газові магнати просто мріють про захмарну ціну на газ, адже вона начебто створює для них надприбутки. Це теж чергова неправда — прибутки їм створюють великі обсяги реалізації дешевого газу та занижена рентна плата, тому високих цін на газ вони прагнуть менш за все. Вони йдуть на колосальні витрати для просування своїх людей в державні регулюючі структури, завищують в звітах собівартість видобутку газу, утримують своїх лобістів у ВР та Кабміні. І все задля того, щоб зменшити і рентну плату, і ціну на газ для населення.
Що влада робить не так
Те, що популісти безбожно брешуть і маніпулюють, звісно, не означає, що в сфері енергетики в Україні повний лад і владу нема за що критикувати. Безумовно, на неї треба безжалісно тиснути, інакше змін не буде.
Перш за все, влада має публічно пояснити стратегію реформування ринку постачання енергії населенню. Якщо та стратегія, звісно, існує. Питань маса. Як надовго планується утримувати газ поза енергетичним ринком? За рахунок чого планується вирівнювання ринку споживання енергії — зниженням ціни на газ, чи підвищенням вартості електроенергії? Простими словами, що робити власникам приватних будинків? Остаточно відмовлятися від споживання газу і витрачатися на переоснащення системи опалення, або потерпіти певний час?
Якщо таки мова йде про переоснащення, то має бути розроблена реальна програма допомоги населенню в заміні газового обладнання на твердопаливні або електричні котли. Гроші, що виділяються на субсидії в приватному секторі, слід направити на реальну компенсацію витрат, пов'язаних з такою заміною, а не займатися шулерством, яке вигадав Яценюк в 2015-му: «уряд компенсує 20% виплат по процентах (без урахування тіла) наданого ощадбанком кредиту на придбання твердопаливного котла».
Якнайшвидше треба позбавити приватного споживача енергетичного кріпацтва — вимусити постачальника газу та теплової енергії встановити лічильники і надати споживачу самостійно визначати обсяги споживання енергії. Без усяких нарікань на технічні проблеми — в 21-му сторіччі всі технічні проблеми вирішуються. Дозволити споживачу відмовитися від одного типу енергії на користь іншого без бюрократичних узгоджень.
Розробити законодавство про енергетичний ринок України, за яким виникне реальна конкуренція між постачальниками енергії за споживача. Очистити НКРЕ від лобістів, зробити роботу державного регулятора максимально прозорою, ввести в його склад представників від громадськості. Навести лад в контролі за надрами, детінізувати видобуток корисних копалин, зробити прозорими і доступними всі розрахунки рентних ставок.
Прийняти закон, за яким рентна плата буде сплачуватися безпосередньо власнику українських надр — українським громадянам. Такий крок виб'є грунт з під ніг популістів, які з року в рік спекулюють на дешевих комунальних тарифах. Можна винайти безліч справедливих форм імплементації такого рішення без бюджетних втрат шляхом визначення цільового призначення рентних персональних рахунків — від медичного страхування до пенсійного забезпечення.
Цілком очевидно, що в сенсі приведення нашого енергетичного сектору до цивілізованого порядку тут ще «кінь не валявся». А от в сенсі його дерибану, тут по колу з року в рік гасають одні й ти ж табуни парнокопитних з депутатськими мандатами та урядовими посвідченнями.