Жахлива трагедія шестирічної давнини добігає юридичної розв'язки – надані суду матеріали слідства переконливо доводять провину РФ в скоєнні злочину. Втім, передбачити остаточне рішення суду не просто. Чи покладе суд частку відповідальності на Україну за незакритий повітряний простір, чи обмежиться звинуваченням виключно безпосередніх виконавців злочину, чи стане складовою звинувачення російська військова агресія проти України – всі ці питання залишаються відкритими.
І щоб розібратися з цим, суду доведеться визначити мотив злочину, а тут не все так однозначно. Дискусія щодо реальних намірів злочинців точиться з дня трагедії і жодна версія не є бездоганною. Для тих, хто не в танку, нагадаю: їх всього три.
Версія №1. Рукожопість.
Схоже, саме до цієї версії схиляється слідство: мовляв, орки хотіли збити український транспортник АН26, але сплутали його з цивільним Боінгом. Опосередковано цю версію підтвердив і Гіркин, який на радощах розкоркував шампанське в соціальних мережах, щойно перший уламок літака впав на землю. І це попри те, що 17 липня 2014 року жоден український військовий літак не був в небі над окупованими територіями.
Злощасний БУК3Х2 прибув на місце дислокації під Сніжне приблизно в 13:30 за київським часом, а смертельний залп виконав аж о 16:20. Якби ті москалі, що керували пусковою установкою, хоч іноді поглядали на радар, вони б за цей час розгледіли б не менше 25 літаків схожого розміру, схожих швидкостей та на схожих висотах (серед них п'ять прямували курсом MH17). Як можна не второпати, що вони всі цивільні?
Можна, вважає слідство. І підстави на це йому дав перехоплений СБУ дзвінок бойовика «Найомнік» (Валерій Стельмах) своєму ватажку Ігорю Бєзлєру за дві хвилини до трагедії: «Птичка полетела к вам». «Передай наверх», — сказав Бєзлєр, підписавши, на думку слідства, смертний вирок 298-ми невинним душам.
За цією версією бойовики вичікували на жертву. Банді «Найомніка», яка знаходилася ближче до лінії зіткнення із ВСУ, видали біноклі із завданням телефонувати, щойно побачать в небі щось більше за горобця. БУК сидів в засаді, розрахунок бойової машини весело селфівся на «хахляцкай зємлє», а їхній командир чекав на команду з того самого таємничого «верху», до якого згодом Бєзлєр по телефону спрямував «Найомніка».
Приблизно в цей час бортпровідник авіакомпанії «Роза вітрів» Роман С. , перебуваючи в аеропорту тоді ще Дніпропетровська, уважно стежив за рухом авіаційної техніки на військовій частині цивільного аеродрому. Переконавшись в тому, що транспортник ЗСУ вирулює на злітну смугу, він швидко набрав на телефоні стисле СМС повідомлення і, щойно натиснувши кнопку «Відправити», опинився в горизонтальному стані з наручниками за спиною – СБУ вже давно випасала цього покидька. Шпигуна пов'язали, АН-26 розвернули, а СМС-ка донесла адресату дезінформацію про виліт українського військового літака.
Існує велика ймовірність того, що саме ця деза переконала бойовиків в присутності транспортника ЗСУ АН-26 в повітрі. За логікою слідчої групи, в розрахований час спостерігач «Найомнік» побачив в небі літак, прийняв його за очікуваний АН-26, повідомив про це когось «наверху» і БУК без вагань випустив смертоносну ракету.
Чи є бездоганною ця версія? Аж ніяк.
1. Версія базується виключно на рукожопості злочинців. Дійсно, людська помилка часто призводить до трагедій. Але тут виходить так, що трагедія сталася внаслідок послідовних помилок аж 4-х осіб: спостерігача «Найомніка», його командира Бєзлєра, людини «наверху», ну й нарешті командира БУКа. Наскільки ймовірно те, що кожен з них не запідозрив помилку? Це при тому, що «Найомнік» поскаржився на погану видимість в небі, а розрахунок БУКа мав більше двох годин, щоб зрозуміти: повітряний простір просто насичений цивільними літаками.
2. За даними СБУ часова відстань між початком перехопленого дзівнка «Найомніка» і зникненням Боінга з диспетчерського радару складає всього 2 хвилини. Тобто протягом 120 секунд «Найомнік» має наговоритися з Бєзлєром, потім зателефонувати «наверх» і переповісти побачене, «наверху» мають прийняти рішення, якось передати його розрахунку БУКа, а той активізувати радар, захопити ціль, запустити ракету, а та долетіти до цілі та уразити її. Чи не замало часу для такого довгого ланцюга подій?
3. Розслідувачі Belligcat розрахували позицію спостерігача «Найомніка» — десь біля Дзержинська (Торецька), як раз по курсу МН17. Але чому цього спостерігача занесло саме в ту точку, незрозуміло. Український транспортник, який так і не вилетів з Дніпропетровська, мав летіти в район бойових дій біля прикордонного переходу Маринівка – саме за нього в той день точилися запеклі бої. Тож спостерігачу логічніше було очікувати появу АН-26 десь на заході Донецька і аж ніяк не під Дзержинськом.
Позиція спостереження бойовика «Найомнік» в очікуванні АН-26
Певні роз'яснення з цього питання міг надати впійманий шпигун Роман С. – за даними СБУ він був завербований саме групою Бєзлера. Втім, в березні 2017 прокуратура Дніпропетровської області повідомила, що цей злочинець «не знаходиться на підконтрольній Україні території». А це означає, що ймовірніше він потрапив в список по обміну полоненими 2015-2016 років. Тож Цемах був не першим втраченим для гаагського суду цінним свідком.
4. Незрозуміло, чому спостерігача поставили так далеко від зони ураження БУК3Х2. Настільки далеко, що при незначній зміні курсу літака після перетину позиції спостерігача повідомлення про «птічку» могло виявитися хибним. Спеціалісти пишуть, що залучення спостерігачів – поширена практика при використанні ракетно-зенітних комплексів, але зазвичай їх розташовують значно ближче до зони захоплення цілей. Тобто в контексті цієї версії «Найомнік» мав би дивитися в небо значно східніше, десь між Єнакієве та Кіровським.
5. Ключовим фактажем цієї версії є дані СБУ – перехопленні розмови «Найомніка» з Бєзлером та події в Дніпропетровському аеропорту. Але чому ж тоді сама СБУ висунула іншу версію мотивації злочину? Виходить, СБУ не бачить зв'язок між затриманням шпигуна в Дніпропетровську, полюванням бойовиків на український військовий транспортник та ураженням MH17?
Версія №2. Зупинити наступ укрів.
Ця версія має не дуже багато прихильників, втім серед них є, наприклад, російський політолог Андрій Ілларіонов. Задум російських злочинців, на їхню думку, полягав в тому, щоб умисно знищити саме МН17, покласти відповідальність на Україну і за допомогою потужного міжнародного тиску на українське керівництво зупинити визвольний наступ ЗСУ.
Версія має певну логіку – згадайте ситуацію на сході України 17 липня 2014. Тоді ЗСУ впевнено, день за днем, відрізали ОРДЛО від російського кордону. Теоретично, після такої підстави, міжнародний тиск на Україну з вимогою припинити будь-які бойові дії дійсно міг вплинути на динаміку визвольного процесу. За логікою цієї версії, якби задум росіян здійснився, російському генштабу не довелося б переходити до плану «Б» — прямого втручання регулярних військ РФ в Україну із жахливими для нас наслідками.
Мапа бойових дій на сході України 17 липня 2014
Втім, прихильники версії самі зізнаються, що вона має чимало нестиковок:
1. Сподіватися на успіх такої операції – верх авантюризму. Будь-що піде не так, і злочинці одразу будуть викриті міжнародним слідством (власне, що й відбулося).
2. Вибір позиції пускової установки геть не відповідає задуму — для звинувачення України, логічніше було б стріляти десь з західної лінії розмежування, ближче до контрольованої Україною територією з концентрацією українських БУКів, і аж ніяк не з російського кордону, з великою ймовірністю падіння цивільного літака на російську територію.
3. Очевидно, що для такої грандіозної спецоперації БУК3Х2 мав був доставлений на місце пуску в умовах абсолютної секретності, а його провели через майже всю окуповану територію неприхованим, вдень, як циркового слона по манежу.
Маршрут БУК332 до місця пуску 17 липня 2014
4. Нарешті, якого дива він поперся в Первомайське під Сніжним через Луганськ та Донецьк, в той час, коли існують втричі оптимальніші маршрути? До речі, повернувся він на територію РФ значно скороченим шляхом. Для таємної операції все це виглядає дуже дивно.
Версія №3. Casus belli
Цю версію першою оприлюднила СБУ в особі Валентина Наливайченко. Версія виявилася настільки логічною, що здавалося, СБУ припало на неї вже тільки за її красоту: москалі планували збити заповнений дітьми цивільний рейс SU2074 Москва – Ларнака, покласти всю провину на Україну і поки світ не отямився від шоку, повномасштабно ввести регулярні війська в Україну під приводом знищення «бандерівських терористів», які створюють реальну небезпеку російським громадянам.
За словами очільника СБУ фатальна помилка виконавців цієї операції сталася в плутанині пунктів призначення того злощасного БУКа. Мовляв, його направляли в те Первомайське, що на заході від Донецька, майже на лінії фронту, але він помилився і прибув в інше Первомайське, що на сході від Донецька під Сніжним.
Згідно цієї версії, командир Бука мав завдання знищити борт SU2074 Москва – Ларнака з позиції західного Первомайське, внаслідок чого літак стопудово впав би на підконтрольну Україні територію. Звинувачення України в цьому злочині були б дуже переконливими з огляду на те, що поруч базуються БУКи ЗСУ. Але внаслідок плутанини з назвами населених пунктів БУК3Х2 потрапив в інше Первомайське, з позиції якого й влучив в інший борт.
Запланована і помилкова позиції БУКа 17 липня 2014 (версія СБУ)
В цій версії гармонійно складається майже все:
— мотив злочину найбільш переконливий;
— запланована позиція БУКа повністю відповідає мотиву (збитий борт SU2074 мав впасти на територію, підконтрольну Україні, в районі присутності БУКів ЗСУ);
— помилка виконавців має причину;
— час прибуття обох бортів в зону ураження БУКа збігається до хвилин;
— пояснення того, навіщо БУК йшов в Донецьк (на думку СБУ, саме в Донецьку відбулася плутанина з Первомайськими і БУК помилково розвернувся на схід).
Опосередковано на користь цієї версії спрацьовує і той факт, що саме 17.07.2014 бойовики несподівано активізувалися на лінії зіткнення в районі Уманське, що в десяти кілометрах на північ від західного Первомайське. Це цілком могло бути тактичним ходом, спрямованим на концентрацію сил ВСУ в стороні від запланованої позиції БУКа на час виконання операції.
Але існують три вагомі обставини, які не дозволяють вважати цю версію робочою.
1. Ну неможливо уявити, що військові, озброєні сучасними навігаційними системами, здатні заблукати на місцевості настільки, щоб сплутати схід із заходом. Навіть, якщо то військові російської армії. До того ж, деякі перехоплені СБУ розмови свідчать про те, що БУК супроводжували місцеві колаборанти, неодноразово згадуючи в розмовах Сніжне. Тож, вирушаючи з Донецька на схід, перевізники БУКа чітко розуміли, куди вони його доставляють.
2. Версія так і не пояснює, чому злочинці не вжили навіть елементарних засобів секретності. Хтось скаже, що у випадку вдалого завершення операції, тобто у разі стрімкого масштабного введення російських військ на українську територію, розслідування цього злочину стало б неможливим. Але розраховувати на стовідсотковий успіх було б верхом авантюризму, навіть для російських стратегів.
3. Ну й головне. Слідчі довели, що БУК3Х2 був оснащений ракетами 9М38М1 із заявленою дальністю ураження 35 км. Але ж відстань від гіпотетичної позиці БУКа під західним Первомайське до перетину з курсом SU2074 Москва – Ларнака складає 40-45км, що унеможливлює виконання поставленого розрахунку БУКа завдання. А пересувати позицію БУКа західніше, ближче до дуже розмитої лінії фронту було б вкрай необачливо.
***
Здавалося, що всі можливі версії вичерпані, але малопомічене повідомлення СБУ від 18 липня 2014-го підкинуло додаткові матеріали для роздумів. Служба безпеки встановила, що в ніч після трагедії, близько другої години в Луганській області державний кордон України в напрямку населеного пункту Північний — Верхня Оріхівка Російської Федерації перетнули два тягача, на кожному з яких знаходилася пускова установка БУК. На першій були чотири ракети, тобто вона не використовувалася, на другий — три. Тієї ж ночі, через дві години, кордон перетнули ще три тягачі. Одна порожня платформа, на одній була установка з чотирма ракетами і на третій — бойова машина.
Тобто, ввечері 17-го липня, одразу після усвідомлення того, що сталося, з РФ надходить наказ якнайшвидше прибрати всі БУКи з території України і орки протягом найближчої ночі поспіхом перетягують, як мінімум, три БУКи через кордон. Очевидно, що один з них, за номером 3Х2 – це саме той, що нещодавно позбавився ракети в Первомайському під Сніжним. Можна припустити, що ще один – це той, який наші військові після вимушеного умисного пошкодження ще в червні залишили бандитам. А от щодо таємничого третього, жодних відомостей не було. Окрім, здавалося б, дрібної обмовки бойовика «Хмурого» в перехопленій СБУ ранком 17-го липня розмові: «ты одну или две привез мне?„, з якої можна зробити висновок – «Хмурий» очікував з-за порєбріка саме два БУКи. «Одну, одну. Там у них пошла непонятка» — пояснив «Бурят».
А далі ключове: «Я скажу куда ей выдвигаться, она с танками Востока пойдет» — продовжив «Хмурий». Але існують відео, де чітко видно — БУК3Х2-й пішов з Донецька до Сніжного на автотралі без супроводу танків. Тай взагалі, навіщо йому танковий супровід, коли БУК пересувається в тилу на трейлері асфальтом? Тоді який БУК збирався супроводжувати танками Хмурий?
Версія №4. Сценарій трилера
23 червня 2014-го року конвой з 45 машин, включаючи 6 самохідних вогневих установок БУК на тягачах, покинув територію 53-й зенітно-ракетної бригади, розташованої під Курськом, і відправився в сторону військового аеродрому Міллерово, який знаходиться неподалік від кордону з Україною. Звідти комплекси розтягли вздовж всього кордону з ОРДЛО і поставили на бойове чергування.
На цей час системи ППО, які агресор використовував в боротьбі проти ЗСУ, потребували суттєвого посилення – українська авіація після значних втрат почала підніматися на більші висоти, недосяжні переносним ракетним комплексам. І от 14-го липня, за три дні до трагедії MH17, комплекс БУК довів свою ефективність – український транспортник АН-26 був знищений над Ізварине на висоті 6200 м пуском ракети з російської території.
Цей безпосередній акт відкритої агресії Росії проти України не залишився непоміченим світовою спільнотою, тож в штабі російської ППО зрозуміли, що приховано стріляти БУКами зі своєї території надалі не вдасться – наземні пуски таких ракет успішно фіксуються космічним спостереженням.
Вже за два дні, 16 липня, в районі Амвросіївки москалі винищувачем МИГ-29 з російської території атакували український СУ-25 ракетою «повітря-повітря». В нерівному бою криворукий москаль спромігся зачепити тільки сопло двигуна, що дозволило нашому пілоту відвести машину з небезпечної зони і успішно катапультуватися. Так чи інакше, стало зрозумілим, що ефективно подавляти українську авіацію з території РФ неможливо і окупантами було прийнято остаточне рішення – якнайшвидше перемістити БУКи на українську землю.
Інформаційне підґрунтя для цього вже було підготовлено активним червневим розголосом пропагандистів про захоплення «апалчєнцамі» військової частини А-1402, що на півночі Донецька, з розташованим в ній комплексом БУК. Те, що українські військові залишили техніку пошкодженою, то, мовляв, не біда — всі пошкодження легко усунуть видатні донецькі електронники, щойно вилізуть з шахти. Звісно, ніхто там нічого не ремонтував, але задля підтвердження наявності БУКа українського походження на озброєнні так званої «армії ДНР», залишилося тільки завезти в Україну працездатний девайс та продемонструвати його всім охочім.
Завдання поклали на розрахунок БУК3Х2 53-ї зенітно-ракетної бригади, організацію транспортування установки з російського Міллерово до місця призначення мав забезпечити полковник ГРУ Сергій Дубінський («Хмурий“). Саме він і визначив такий, на перший погляд, дивний маршрут з великим гаком – транспортування БУК3Х2 до місця бойового чергування під Сніжним через Донецьк мало стати парадом військової могутності „ДНР“ та попередженням ЗСУ щодо доцільності використання бойової авіації.
Дислокація бойового чергування поруч з Первомайським під Сніжним була обрана не випадково: БУК3Х2 мав підтримувати оперативний зв'язок з головним елементом комплексу – станцією визначення цілей (СВЦ) „Купол“, розташованою на відстані всього 20 км, в російському Куйбишево. Про те, що комплекс розгорнули в районі Куйбишево, один з російських кадрових вояків (лейтенант М.) написав своїй коханці Анастасії в соціальній мережі і це повідомлення не залишилося непомітним слідчими JIT.
Позиції бойового чергування БУК332 та СВЦ „Купол“ 17 липня 2014
Це було ідеальним розташуванням вогневого БУК3Х2. Він міг виконувати запуски з української території для ураження цілей навколо Амвросієвки (самої гарячої точки середини липня 2014-го ), не скануючи небо локальним радаром, а користуючись тільки наведенням СВЦ „Купол“, що базувалася на російській землі.
„Купол“ із 85-ти кілометровою експлуатаційною дальністю радару покривав майже всю непідконтрольну Україні територію на той час (сіре коло на малюнку). Тепер зрозуміло, чому спостерігача „Найомнік“ поставили так далеко від БУК3Х2, ближче до Дзержинська (Торецька) — його задачею було помітити літак саме на підльоті до зони захоплення цілей радаром „Купола“.
Все це доводить, що БУК332 мав прямувати туди на довгострокове бойове чергування, а не для виконання якоїсь спецоперації. А це в свою чергу означає, що спостерігачів на кшталт „Найомніка“ було декілька і розташовані вони всі були по різних напрямках на відстані 5-10 км від межі зони дії радару СВЦ „Купол“. В реальності ж, ніяких окремих спостерігачів не було – функції спостереження доручили підрозділам російських найманців, які вже перебували в зручних для цього місцях.
З цього можна зробити важливий висновок — всі ці „Найомнікі“ та інші бандити, на яких додатково поклали функції спостерігачів, не полювали на АН-26 — всі вони аж ніяк не могли бути обізнані секретними агентурними даними Бєзлєра. „Птічкой“ вони називали будь-який літак, що наближався до зони дії головного радару системи з будь-якого напрямку.
Отже кожне таке повідомлення про „птічку“ аж ніяк не було несподіваним на командному пункті в російському Куйбишево – вже як два тижні розрахунок СВЦ „Купол“ сканував небо майже по всій окупованій території і дуже добре вивчив маршрути всіх цивільних рейсів.
За два дні до трагедії.
Авіамаршрут з Москви до Ларнаки – один з небагатьох міжнародних туристичних маршрутів Аерофлоту, який традиційно пролягав по сходу України. Втім, з початком російської агресії на Донбасі, Аерофлот почав оминати українську територію помітним гаком на схід попри те, що більшість європейських авіакомпаній не бачила тоді небезпеки в повітряному просторі України. В принципі, Аерофлот своїх знає, тож оминав мабуть не дарма.
Але 15-го липня диспетчер польотів аеропорту Шереметьєво, позаштатний співробітник ФСБ, отримує завдання прокласти маршрут рейсу SU2074 через Україну з метою аерофоторозвідки певних тилових дислокацій ЗСУ. Наступного дня диспетчеру доручають прокласти маршрут того ж рейсу вже по лінії фронту. Чи ведеться реальна аерофотозйомка, насправді, не важливо – ФСБ цікавить, насамперед, визначення деталей заздалегідь підготовленої спецоперації. Операції, вже як тиждень розробленої та узгодженої на найвищому рівні гбшного керівництва в умовах найвищої секретності і, безумовно, за участі російського президента.
Маршрути рейсів SU2074 з 14-го по 17-те липня 2014 року
Україна вразлива, як ніколи — її військової потужності ледь вистачає для протистояння прихованій гібридній агресії. Війська у великій кількості вже зосереджені на кордоні з Україною, Совєт Фєдєрациі вже надав дозвіл на їх введення, але генштабу потрібен переконливий привід для відкритого вторгнення в Україну, МЗСу потрібен переконливий аргумент для виправдання відкритої російської агресії, а пропагандистам потрібен шокуючий матеріал для накачки масової істерії.
Всі три задачі з успіхом вирішує всього одна українська ракета, яка з підконтрольній Україні території збиває цивільний російський літак, що з російськими дітьми прямує до міжнародного курорту. Або не українська ракета – в гебешному мозку самий огидний засіб з легкістю виправдовується висотою мети. Визначити жертву, спосіб ураження літака і виконавців їм не склало труда, а от визначити місце і час пуску смертоносної ракети заздалегідь було неможливо – ситуація на фронті змінюється щодня, та й точний маршрут жертви не узгоджено.
Але ввечері 16-го липня пазли склалися: рейс SU2074 пролетів там, де треба – по західній лінії розмежування і безпосередньо над головами українських БУКів. На підставі цього маршруту була вирахувана точна координата місця розташування пускової установки – в полі на заході від Донецька, можливо, що дійсно під селом Первомайське, але то не принципово.
З цієї позиції гарантовано уразити літак могла тільки ракета 9М317 (дальність ураження до 50 км), тому для виконання завдання був обраний БУК модифікації, вищої за М1. Ймовірніше, то був БУК-М1-2, який без ракет зовні нічим не відрізняється від БУК-М1, але здатен стріляти як 50-кілометровими 9М317, так і 35-кілометровими 9М38М1. В складі 53-ї курської зенітно-ракетної бригади такі точно були, адже масова модернізація старих БУКів в російській армії завершилася ще наприкінці дев'яностих.
Той факт, що ракет 9М317 на озброєнні України немає, міг стати проблемою для злочинців у разі ретельного міжнародного розслідування. Втім, теоретично, могли існувати моделі 9М317 з начинкою, схожою на начинку українських 9М38М1, а залишки ракети, які повинні були впасти на землю, можна було приховати чи підмінити — так чи інакше, ФСБшники могли ретельно підготуватися на цей випадок.
Операцію призначили на наступний день, диспетчеру Шереметьєво дали наказ 17-го липня в точності повторити останній маршрут SU2074, а командир БУКХХХ (саме так я далі буду називати пускову установку, яку задіяли в операції ФСБ) отримав завдання найближчої ночі в умовах абсолютної секретності висуватися в напрямку західного Первомайське. По ходу свого пересування він мав зупинитися в Донецьку і в місцевому штабі отримати пакет з інструкціями від ФСБшного кур'єра — секретні операції завжди розробляються в такий спосіб, що кожна причетна до неї людина отримує завдання безпосередньо перед його виконанням і окрім своєї локальної задачі не знає нічого, а тому не розуміє загальний задум операції.
Контроль за доставкою БУКХХХ доручили тому ж самому Дубінському («Хмурому») (дався взнаки кадровий голод на російських офіцерів, здатних виконувати відповідальні завдання силами місцевих колаборантів та найманців), тож 17-го липня 2014-го року на полковника російського ГРУ випало одночасно два неузгоджених між собою завдання від двох різних силових структур РФ:
1. Зустріти в Донецьку дві машини: БУК3Х2 та БУКХХХ.
2. Направити БУК3Х2 на тралі під Сніжне на постійне бойове чергування.
3. Організувати в Донецьку зустріч командира розрахунку БУКХХХ з кур'єром ФСБ.
4. Надати БУКХХХ танковий супровід для його пересування своїм ходом до місця призначення.
Тепер більш зрозумілими стають фрази, перехоплені СБУ зранку 17 липня, коли БУК3Х2 дістався Донецька:
— Ты одну или две привез мне? – питає Дубінський бойовика з позивним «Бурят»
— Одну, одну. Там у них пошла непонятка — пояснив «Бурят».
— Я скажу куда ей выдвигаться, она с танками «Востока» пойдет – завершив розмову Дубінський.
Схоже, що «Бурят» щось чув від Дубінського про дві установки, але не знав, шо одна з них дістанеться Донецька іншим, таємним маршрутом. Звідти й ота «непонятка».
Саме з цього діалогу і почалася серія фатальних помилок, що призвели до знищення MH17 – Дубінський помилково вирішив, що «Бурят» повідомляє про БУКХХХ, а не БУК3Х2, інакше йому не прийшло б голову надавати цій машині танковий супровід. А раз так, то з великою ймовірністю можна стверджувати, що наступним дзвінком «Хмурий» наказав «Буряту» організувати зустріч командира БУКа з гостем, який чекає на того в штабі.
Чи зіграла якусь роль плутанина з різними Первомайськими в перемовинах ФСБшного кур'єра з командиром БУК3Х2? Можливо зіграла. Можливо кур'єру достатньо було почути, що секретний пакунок передано командиру БУКа, якій прямує в Первомайське. А можливо Первомайське вони взагалі не згадували, а просто на трьох з «Бурятом» приговорили пляшку горілки «за знайомство». Так чи інакше, ключовою була не плутанина з Первомайськими, як на тому наполягала СБУ в своїй версії, а помилка з передачею секретного пакунку, що містив інструкції для розрахунку БУКа.
Через півгодини Дубінський розібрався, що згаданий в телефонній розмові БУК прямує не на захід, а на бойове чергування на схід під Сніжне і тому танковий супровід відмінив. А той факт, що зустріч кур'єра ФСБ з командиром БУК3Х2 виявилася зайвою, полковника ніяк не насторожив, адже він не був і не міг бути обізнаним в деталях спецоперації ФСБ.
Отже, командир БУК3Х2, отримавши інструкції, які призначалися для розрахунку БУКХХХ, відправився в Первомайське, що під Сніжним, ФСБ-шний агент з відчуттям вдало виконаної справи поїхав додому, а БУКХХХ із запізненням дістався Донецька – далася в знаки таємничість пересування. Він так і залишиться в Донецьку в очікуванні інструкцій, допоки вечері не отримає наказ хутчіш тікати з території України.
Щодо змісту тих секретних інструкцій, то тут величезне поле для фантазій. Особисто мені подобається така: «Знищити ціль, яка першою потрапить в західний сектор радару після дзвінка мобільного телефону, що додається». Заздалегідь зазначити точний час або точний часовий період входу жертви в зону ураження було неможливо — рейс міг бути затриманий в аеропорту з різних причин. А от вчасний телефонний дзвінок нескладно зробити, скориставшись навіть публічним ресурсом flightradar.
Якби секретний пакунок потрапив за призначенням, в пасажирів рейсу SU2074 не було б жодного шансу дістатися Ларнаки. За даними flightratar, протягом цілих 20 хвилин до входження SU2074 в зону західного 120-ти градусного сектору ураження БукХХХ, жодний інший літак не міг з'явитися на радарі пускової установки, а ракета 9М317 з 50-километровим ураженням гарантовано діставала літак.
Позиції літаків SU2074 та MH17 за 6 хвилин до трагедії
А от БУК3Х2 протягом тих самих 20-ти хвилин міг побачити в своєму західному секторі тільки МН17. Зважаючи на те, що СВЦ «Купол» підсвітив жертву значно раніше, десь ще на підході її до Горлівки і те, що смертоносний телефонний дзвінок надійшов з передбаченим упередженням, можна стверджувати: розрахунок БУК3Х2 був налаштований на знищення цілі ще за 8-10 хвилин до входу MH17 в зону ураження і повідомлення всяких там спостерігачів жодним чином не могли вплинути на його дії.
Чим це закінчилося, всім відомо. В перші хвилини трагедії Бєзлєр робить отвір в мундирі для чергового ордену і на радощах телефонує Гіркіну. Той в соцмережах розповсюджує новину по збитий АН-26 ЗСУ. Але щойно російське керівництво усвідомлює у що вляпалося, вся техніка, яка хоч чимось дотична до комплексу БУК, мерщій вивозиться з України, а інформаційна стратегія «теперь у ополченцев есть БУКи» змінюється на «БУКов у ополченцев нет и не было». Не дочекавшись ранку, Путін бідкається Обамі: «Нє вінаватая я!», державна політика перетворюється на відверте бикування, а російські пропагандони включають дурку на повну.
***
Отже, якщо в підсумку повернутися до трьох попередніх версій задуму злочинців, то всі питання, які з легкістю ті версії руйнували, в останній версії отримують цілком обґрунтовані відповіді:
1. Яка ймовірність того, що кожен з бандитів в ланцюгу передачі повідомлення спостерігача «Найомніка» командиру розрахунку БУК3Х2 не запідозрив плутанину з цивільним літаком ?
Розрахунок БУК3Х2 виконував наказ, усвідомлюючи куди цілив — ніяких українських транспортників або винищувачів він не очікував і повідомлення спостерігача для нього не мало значення.
2. Яким чином розрахунок БУК3Х2 встиг навести радар і знищити МН17 за вкрай короткий час?
Захоплення жертви радаром відбулося значно раніше, ніж спостерігач «Наоймнік» зателефонував Безлєру. Оператори пускової установки мали достатньо часу для наведення і пуску ракети.
3. Чому спостерігача «Найомнік» розмістили на курсі МН17, а не на можливому курсі АН-26 ЗСУ, на який очікували бойовики? І чому так далеко від зони захоплення цілей локальним радаром БУКа?
Спостерігачів було багато і розташовані вони були по периметру 85-кілометрової зони захоплення цілей СВЦ «Купол», який стояв поруч, в російському Куйбишево. МН17 просто потрапив на «Найомніка».
4. Чому БУК3Х2 направили в Первомайське під Сніжне, адже для звинувачення України логічніше було б випускати ракету ближче до західної зони протистояння?
За технічними вимогами, для повноцінного бойового чергування в складі комплексу БУК3Х2 мав бути розташований на відстані від СВЦ «Купол», що не перевищує 25 км. А СВЦ базувалася поблизу «Куйбишево» на російській території. Операцію з підстави України в злочині виконувала інша зенітна установка – БУКХХХ.
5. Чому БУК3Х2 транспортувався відкрито, без дотримання навіть елементарних засобів секретності? І чому його доставили до місця призначення самим довгим шляхом, через Донецьк, коли існують значно коротші маршрути?
Транспортування БУК3Х2 було умисним парадом військової потужності ЛДНР і сигналом для ЗСУ про безперспективність використання авіації. В умовах абсолютної секретності в Україну була доставлена інша установка (БУКХХХ), яку помітили тільки в момент її вивозу поспіхом з території України вночі 18-го липня 2014-го року.
6. Чи було можливим таке, що при наявності сучасних систем навігації однакові назви населених пунктів могли заплутати командира військової бойової машини?
Екіпаж БУК3Х2 прибув туди, куди й планував — в Первомайське під Сніжним, ніякої плутанини не було. В західне Первомайське прямувала інша машина (БУКХХХ).
7. Яким чином БУК3Х2 міг вразити літак рейсу SU2074 Москва-Ларнака, якщо ракета 9М38М1 з 35-кілометровою дальністю ураження не діставала ціль?
Було заплановано, що літак рейсу SU2074 вразить ракета 9М317 (дальність ураження 50 км) з пускової установки БУКХХХ модифікації БУК-М1-2.
PS
Для тих, хто прочитав цей лонгрід по діагоналі, нагадаю: остання версія – то більше гіпотеза, ніж ретельне розслідування. Втім, якщо цей гіпотетичний сюжет розгорнути на фоні життєвих історій головних героїв та додати до нього драматизму, може вийти не аби-який трилер. В голові спонтанно народився ось такий кіносценарій:
Дружина диспетчера аеропорту Шереметьєво дізнається про терористичний план ФСБ і у відчайдушному намаганні запобігти трагедії йде на крайність – в ніч на 17 липня 2014-го просить допомоги в рідного брата, який добровольцем воює в «Азові», і з яким вона розірвала стосунки одразу після анексії Криму. Брат інформує керівництво, але усвідомлює, що допоки чиновники перевірять інформацію та ще й невідомо як відреагують, час буде втрачено. Разом з декількома побратимами він вирішує негайно перетнути лінію фронту, щоб на ворожій території знайти таємничий БУК і завадити йому дістатися до місця призначення. З бойовими втратами, місію вдається виконати, але фатум безжалісний – ціну врятування рейсу SU2074 та України від відкритого вторгнення російської армії, своїми життями сплачують пасажири та екіпаж MH17.