Дослідники з Університету Джорджа Вашингтона нещодавно опублікували цікаве дослідження щодо того, як наша здатність зосереджувати увагу на об'єкті пов'язана із їхнім розміром. Виявилося, що здатність об'єкту привертати нашу увагу визначається зовсім не відсотком поля зору, яке він займає.
Що здатне швидше і на довший термін привернути вашу увагу? Слон на відстані у сто метрів чи миша на відстані одного. Здавалося б, тут усе має бути індивідуально і люди у приблизно однаковій ступені могли б зосереджуватися на зображеннях слона та миші, якщо ці зображення мають однаковий розмір. І якщо вже припускати, що на чомусь таки легше буде зосередитися, то це точно буде слон, бо мишу усі бачили і мало кому вона може бути цікавою.
А ось дослідники Сара Шомстейн та Ендрю Коледжіо вирішили не покладатися на «я так думаю», а провели дослідження із великою кількістю піддослідних, яким показували зображення різних повсякденних предметів різного розміру. При цьому відстань до предметів на зображеннях була підібрана таким чином, аби усі зображення були приблизно одного розміру.
На кожному із зображень піддослідним треба було відшукати певну не дуже помітну мітку. Крім того, піддослідні мали оцінити розмір об'єкту перед ними по шкалі від 1 до 6. Експеримент показав, що увага людей концентрується не на тих об'єктах, що займають більшу частину нашого поля зору, а на тих, що ми сприймаємо як великі. Зокрема, у проведеному експерименті люди значно швидше знаходили мітку на плитці доміно, ніж на більярдному столі, не зважаючи на те, що і зображення предметів і зображення міток, які треба було знайти, в обох випадках були однаковими за розміром.
Більше того, вчені знайшли кореляцію між оцінкою людьми розміру об'єкту та часом, який необхідний для того, щоб роздивитися його у деталях. Схоже на те, що ми вже на стадії сприйняття оцінюємо реальний розмір об'єктів і схильні у першу чергу концентруватися на невеликих предметах.
Щоправда, дослідження не до кінця враховує той факт, що визначаючи серед двох предметів один як той, що є меншим, ми одночасно визначаємо його і як ближчий до нас і саме це підштовхує нашу цікавість. Хоча і прив'язаність нашої уваги може мати досить просте пояснення. У дикій природі розглядати великий об'єкт немає сенсу. Достатньо просто впізнати у ньому дерево, антилопу чи ягуара.
А ось питання придатності різних камінців до обробки, фруктів у їжу, а також безпека різних видів плазунів та безхребетних вимагає досить тривалого видивляння характерних дрібних особливостей. І тут можна провести аналогію із мовою. Як показало минулорічне дослідження, мова у людей виникла зовсім не для того, аби попереджати про небезпеку, чи подавати сигнали на полюванні. Для цього достатньо і нечленороздільних вигуків. А ось для того, щоб у спокійній обстановці розповісти знайомому, як ти його поважаєш і щось приємне отримати у відповідь мова таки потрібна.
Самі дослідники вказують на такі важливі області діяльності людини, у яких потрібна увага, як робота рентгенолога із визначення паталогій та антитерористична безпека. Але можна побачити і багато інших цікавих наслідків. Наприклад, часто можна помітити, що при тому, яку цікавість у людей викликають автомобілі чии військова техніка, зменшені їх моделі часто примушують людей роздивлятися їх ще довше.
У зовсім іншій галузі можна побачити зовсім інший ефект — великі сучасні будівлі багатьом людям здаються менш цікавими, ніж невеличкі будиночки. Зазвичай цей ефект приписують особливостям архітектури, але цілком можливо, що це саме «зацикленість» людей на невеличких об'єктах, із якими вони щось можуть зробити, робить хмарочоси такими, що не цікавлять, напружують, а то і просто лякають людей.
Джерело:
Andrew J. Collegio et al, Attention scales according to inferred real-world object size, Nature Human Behaviour (2018). DOI: 10.1038/s41562-018-0485-2