«Для того, щоб повернути територію, треба спочатку повернути людей. Для того, щоб їх повернути фізично, їх необхідно повернути ментально. Сьогодні важливо їм показати, що ми дійсно хочемо цього – повинні бути реалізовані конкретні проекти, зокрема, інформаційної та економічної політики».
Про це вчора в Маріуполі заявив голова Верховної Ради Дмитро Разумков. В тому ж дусі не раз, і навіть не десять уже, висловлювалися й інші посадовці, від самого президента Зеленського до радника секретаря РНБО Сивохо. Сюди ж можна додати й голову ОП Андрія Богдана, який у відносно нещодавньому інтерв'ю взагалі оголосив, що поступки Києва Москві, мовляв, змусять російське населення вимагати від Кремля зустрічних поступок.
Останній приклад прекрасний тим, що російські медіа його просто й відверто висміяли. Обурення російських громадян цим висміюванням помічено якось не було.
Що ж до Донбасу, то Київ уже здійснив розведення військ на трьох ділянках, спростив і продовжує спрощувати порядок перетину лінії розмежування для цивільних мешканців ОРДЛО, розширює перелік тамтешніх документів, які визнаються в Україні (наразі йдеться про посвідчення про народження). З гуманітарної точки зору це все ОК.
З політичної ж у відповідь сепаратисти дедалі сильніше розкручують антиукраїнську істерію, в чому їм активно допомагають і російські ЗМІ. Легендарна історія про «план Києва» щодо «депортації народу Донбасу» – найсвіжіший приклад. Спершу в ОРДЛО, а потім в РФ, ця тема поступово залунала з кожної праски. І навіть тверезомисляча людина під таким пропагандистським шквалом стає на думку «диму без вогню не буває» – перевірено досвідом.
А поступки Києва подаються винятково як перемога самих сепаратистів/Москви. Як вийшло з мостом у Станиці Луганській. «Змусили-таки укрів», – коментують сепаратистські пабліки, а «глава ДНР» Пушилін офіційно заявляє «Донецкому агентству новостей», що всі кроки Києва по відношенню до «республіки» все одно були і є деструктивними, а курс «республіки» не змінний – «возз'єднання» з Росією.
О, звісно, можна сказати, що це несуттєво, а населення ОРДЛО тільки й мріє повернутися до України. От тільки якби це було так, то й ніякої спеціальної «економічної та інформаційної політики» не знадобилося б.
Так само, як не є важливою вся ця політика, якщо – як популярно вважати в декотрих ура-патріотичних середовищах – населення ОРДЛО перебуває «під дулом автоматів», а от досить забрати ці автомати (чи замінити їх своїми), і все буде як слід. Тобто сам підхід обґрунтований, так – але відверто недостатній. Навесні 2014-го справу зробили не так автомати, як настрої. Які формувалися й плекалися в регіоні вже давно.
І будуть торжествувати, поки не «повернено територію». Тому казочки про «ментальне повернення» людей, над якими, через контроль над територією, цілковито панує ворожа пропаганда і брехня – це саме казочки.
Та це не означає, що робити нічого не треба, і спроби безглузді. Що може й повинна зробити українська влада тепер, після років російської агресії – інформаційної в тому числі? Просто сказати мешканцям ОРДЛО, що їх зазомбували – як, по суті, сказав пан Разумков? Взагалі-то люди рідко коли добре ставляться до таких повідомлень. Людям притаманно вірити у власні міфи, поки ті не впадуть під тиском як інших міфів, так і суворої реальності.
Люди на окупованому Донбасі повинні чітко розуміти, що в їхніх проблемах винні не міфічні негри з Америки чи кровожерні націоналісти з Галичини. А цинічний Кремль, який зробив із них гарматне м'ясо – бо ж чомусь росіяни не «подбали» про Донбас так, як «подбали» про Крим? І різного роду кримінальники, які захопили владу в регіоні під гаслами «руського міра».
Люди повинні знати, й бачити наочно, що подібні злочини – це злочини не лише проти територіальної цінності України, а й проти оцих-о конкретних людей. І так само чітко бачити, що за ці злочини настане покарання.
Люди повинні розуміти, що щоденні розповіді про «міць» терористичного режиму тримаються лише на маніпуляціях і російських багнетах, натомість ні свободи, ні навіть, що важливо, ковбаси ні ватажки, ні росіяни забезпечувати їм не збираються. Понад абсолютно необхідне для того, щоб і далі знищувати їхніми руками Україну і лад в усій Європі. І, до речі, не варто – як, знову-таки, зробив пан Разумков – ототожнювати ОРДЛО з усім «Донбасом». Є інший Донбас, який може і повинен служити позитивним пропагандистським прикладом.
І водночас – це найголовніше – люди повинні відчувати переконаність, що Українська держава здатна захистити їх не лише від «щупалець» фальшивих друзів зі Сходу, а й від місцевого рекетира, від корумпованого поліцейського, від рабовласника в костюмі директора шахти.
Ось це буде правильна «економічна та інформаційна політика». Проблема в тому, що для її запровадження щодо ОРДЛО таку політику спершу потрібно нарешті запровадити в усій Україні.