Як справедливо сказав півстоліття тому товариш Войтех Замаровський, спочатку був Шумер. «Чорноголові» були справжніми козаками: вони взялися казна-звідки, будували з глини й соломи, плавали в легких човнах, розмовляли солов'їною мовою, а одне їхнє місто так прямо і називалося – Кіш.
У мирний час шумери ставали чумаками. Щоб зручніше возити з північного заходу на південний схід збіжжя, а назад – рибу й сіль, вони придумали колеса, поставили на колеса вози і припрягли під це діло биків. Щоб не рити землю каменюками, вони придумали виплавку міді. Щоб рахувати, скільки у кого міді, биків і коліс, шумери придумали арифметику й клинопис. А щоб зовсім не поїхати дахом серед усієї цієї цивілізації, придумали міфи.
З часом міфи склались у серіали, але не суцільні, як мексиканські чи «Твін Пікс», а шматочками, як «Друзі» чи як «Доктор Хаус». Були серіали про всесвітній потоп, про острів Дільмун, де народилося людство й росло дерево з чарівними плодами, про якусь жінку, змію й плід чарівного дерева (текст до нас не дійшов, тільки картинки) та про те, як богиня Нін-ті, чиє ім'я також означає «народжувати» або «народити», вилікувала ушкоджене ребро богові Енкі.
Доктором Хаусом у шумерів був лугаль Гільгамеш. Окрім усього іншого, він хотів знайти безсмертя і врятувати свого кращого друга Енкіду. Але безсмертя було тільки у Утнапіштіма, котрий недарма пережив Потоп. Утнапіштім навчив Гільгамеша здобути безсмертя, але той не зумів його втримати. Друг помер, а з часом помер і сам Гільгамеш. Від цього йому аж ніяк не покращало: шумери принципово не вірили, що на тому світі є бодай щось хороше.
Семіти теж взялися невідомо звідки – але швидко виявилися скрізь. Декотрі пасли вівці на задвірках цивілізованого шумерського світу, інші ж оселилися в містах поряд із шумерами. Враховуючи, що семіти були ну дуже різні, а ще в цих містах жили й представники зовсім уже давнього населення, там була та іще каша.
Семіти запозичили у шумерів їхній клинопис і приладнали його до своїх мов. При цьому вони зробили його набагато раціональнішим і простішим в ужитку. Тому преса та документообіг усе частіше виходили семітською. В результаті під гаслом «дві мови – одна країна» семіти демократично добились цілковитого знищення шумерської мови, котра на тисячу наступних років лишилась відомою тільки жерцям.
На той час Шумер і Аккад вже були єдиною державою. Але, як показала практика, держава ця була так собі. Спочатку царський садівник Саргон влаштував переворот і всіх завоював, потім він помер, усі повстали, і його син знову мусив усіх завойовувати, потім він теж помер, усі знову повстали, і…
Як і годиться козакам, шумери повставали хоробро. Але, як типові козаки, ні за що не хотіли об'єднатись під чиєюсь спільною командою. Через те Кішський кіш різав хлопців із Урукського коша не менш завзято, аніж аккадців. Урукські відповідали тим же. Ніппурські мочили ередуських, ті – лагашських, а Ур, де був найдавніший кафедральний собор, на цій підставі мочив усіх підряд.
В результаті усіх цих дискусій канали замулились, міста згоріли, а кочівники з гір розтягли все, що лишилося. Шумери зітхнули, заповідали планеті не любити семітів і вимерли.
Але від шумерів лишились три речі. По-перше, традиція будувати міста. По-друге – звичка ставити посеред цих міст ступінчасті вежі. І по-третє, легенди. Семіти переклали ці легенди (до речі, суттєво покращивши драматургію, стиль і сюжетні лінії) та приватизували їх у власний архів культурної спадщини. Наприклад, саме вони назвали Гільгамеша Гільгамешем, а Утнапіштіма – Утнапіштімом. В оригіналі солов'їною мовою їх звали зовсім інакше – на жаль, достеменно неясно, як саме.
Розібравшись із шумерами, семіти розійшлись по світу, котрий для них був розміром з добрячу Україну, а потім навіть і більше. В різних точках цього світу вони стали будувати міста. В усіх містах були різні, але дуже схожі боги, різні, але схожі мови, і різні, але споріднені народи. Траплялися винятки на кшталт фінікійців, котрі розмовляли типово семітською мовою, бо ще не знали, що у них зовсім не така гаплогрупа, і тому в семіти вони не годяться. Але винятки тільки підтверджували правило.
Довший час усе йшло добре: одні семіти вдягались у льон і будували міста, другі, в овечих шкурах, спускались із гір, нападали на міста, перевдягались у льон і самі ставали жертвами молодших братів та їхніх шкурних інтересів. Утім, кожні нові завойовники ще вище надбудовували ступінчасті вежі. Найбільша з них стояла у місті, котре солов'їною мовою вимерлих шумерів називалось Кадінгірра – «Божа брама». В дослівному семітському перекладі цей топонім звучав як «Баб-Ель» — Вавилон.
Сама вежа називалась Етеменанкі – «Брама основи неба й землі». Шумери чомусь любили слово «брама», але семіти цим не переймалися.
Реконструйована Брама Іштар (Вавилон) у берлінському музеї «Пергамон». Богиня Іштар згодом ставала Ашторет, Астартою й, нарешті, Афродітою — але спочатку, тобто у шумерів, її звали Інанна. І була вона покровителькою пристрасного сексу та війни (куди ж одне без іншого!)
Вечорами семіти збирались по хатах і розповідали одне одному блокбастери, сюжетні лінії котрих були накидані давно померлими шумерськими сценаристами. В цих блокбастерах ще зберігався типово шумерський підхід до життя і безсмертя: семіти не покладались на друге, навіть у іншому світі, й тому намагалися взяти побільше від першого. Відтак вони любили ставати бізнесменами. Жерці й царі відігравали роль топ-менеджерів великих корпорацій.
ВВП зростав, Федеральної резервної системи ще не було, і наївні семіти щиро сподівалися, що закон циклічних криз їх омине. Звичайно ж, вони прорахувалися. Одного разу клімат помінявся, з пустель вхурделило самумом, і ВВП не вродив. Пролетаріат став громити офіси й особняки топ-менеджерів. Ті, щоб відкараскатися, стали збирати пролетарів у армії й нацьковувати їх на конкуруючі корпорації. В результаті усіх цих дискусій канали замулились, міста згоріли, а кочівники з гір розтягли все, що лишилося.
Бронзова доба добігала кінця, і лихоманило не тільки семітський світ, а й народи за межами цього світу. Крито-мікенців знищили погода й землетрус; на їхнє місце прийшли якісь індоєвропейці, котрі вирушили в мандри зі своєї прабатьківщини десь між майбутніми Сталіно і Сталінградом ще тоді, коли шумери й не думали перебиратись у Шумер із власної таємничої Неньки. На півночі й на сході теж уже були індоєвропейці. Всі вони давно забули про спільні корені, й енергійно вели геополітичні дискусії на предмет того, хто з них уособлює Вільний Світ: так пропала, наприклад, Троянська автономія у складі Хеттської федеративної республіки.
Актор Ерік Бана відомий нам як уособлення трагічного образу Гектора з пеплуму «Троя» (2004). А от у своїй рідній Австралії зажив слави в амплуа коміка
Семіти теж не пасли задніх. Декотрі з них, із притаманною цим народам схильністю до економії, максимально полегшили винайдені ще шумерами вози, замість биків припригяли під це діло коней, і, поїхавши кататись, спинилися аж у Єгипті. При цьому, з притаманною їм же схильністю до мімікрії, в історію вони ввійшли як гіксоси.
Єгиптянам це турне до смаку не припало, і після тривалих дебатів вони таки депортували гіксосів назад. Але колісниці лишили собі.
Через деякий час єгиптяни на колісницях приїхали вже до самих семітів і забрали їх у полон. У полоні семіти молились своїм богам і скептично позирали на спроби фараона Ехнатона ввести те, що набагато пізніше назвуть монотеїзмом. Ехнатона отруїли жерці, невдоволені насильницькою атонізацією, і Єгипет повернувся до віри предків. Семіти багатозначно хитали кучерявими головами з гачкуватими семітськими носами, але в декотрі з цих голів ідея монотеїзму запала як варта творчого розвитку.
Коли семітів нарешті випустили додому, заради такого діла відкривши «зелений коридор» через Червоне море, їхні найдалекоглядніші політтехнологи заявили, що головний бог – не просто головний, а взагалі єдиний. Всім іншим богам належало бути лише його помічниками, котрих він сам же й створив. Це дуже сприяло встановленню прогресивного авторитарного режиму: раз на небесах був лише один бог, цілком природним було ввести й на землі посаду тільки одного вождя.
Мойсей приніс скрижалі, переплавив ідолів і помер. Ісус Навин привів семітів у Ханаан, наказав зарізати чоловіків, жінок, дітей, овець, собак і мишей у містах Єрихон, Гай, Макед, Лівна, Лахіс, Еглон і Хеврон, і теж помер. Але перед смертю він суворо наказав своїм «відкинути богів, котрим служили отці ваші за рікою», і вірити в одного-єдиного Господа.
Нащадки зарізяк назвались юдеями, прокляли лібералізм, заборонили пропаганду гомосексуалізму і стали вірити. Вийшло це в них не одразу, і попервах народ знову занурився в язичництво, з котрого його витягли Судді методами свого колеги Дредда з однойменної стрічки за участі Сильвестра Сталлоне. Поступово все владналося.
Між тим, шумерські легенди про острів Дільмун, дерево з чарівними плодами і всесвітній потоп не забулися. Їх почали записувати в священних книгах. Щоправда, при цьому легенди змінились до невпізнання. Наприклад, історія про богиню Нін-ті, чиє ім'я шумерською писалося так само, як і слово «народити» або «народжувати», перетворилась на історію про те, як бог створив першу жінку з ребра першого чоловіка. А про вежу Етеменанкі у місті Кадінгірра, або ж Вавилон, стали казати, що люди будували її, аби долізти до неба, але бог дав будівельникам різні мови, і вежа завалилася, що та фінансова піраміда.
Найцікавіше, втім, було в іншому. Якщо прадавні семіти, слідом за шумерами, не чекали нічого хорошого від потойбічного життя, то тепер вони знали: виконання інструкцій, даних єдиним Богом, гарантує посмертне блаженство до кінця віків. Ніякому Гільгамешеві таке й не снилося.
Ніщо не вічне під Місяцем, котрого одні семіти називали Шамаш, а інші – Сін. Давид убив Голіафа, Юдиф – Олоферна, Самсон – левеня, Соломон збудував Храм, але царство племен, котрі вірили в єдиного бога, все одно розвалилось під ударами язичників, від котрих не зміг захистити навіть спеціально розроблений кращими дизайнерами ідол у вигляді золоченого теляті. В результаті усіх цих дискусій канали замулились, міста згоріли, а кочівники з гір розтягли все, що лишилося.
Автор «Приповістей Соломонових» — перший і все ще найпопулярніший блогер планети — в уявленні художника
Ізраїльтяни пішли в асирійський полон, і там загубилися. Натомість юдеї пішли у вавилонський полон, і не пропали. У цьому полоні вони дізнались, що бога звуть Ахура-Мазда, але взагалі-то богів два – хороший і поганий. Повернувшись із полону на попередній левел і відбудувавши Храм, юдеї потроху стали міркувати над новими знаннями, й поступово доміркувались до того, що їхньому Богові протистоїть його колишній голова адміністрації, покараний за законом про наклеп і дуже на це ображений. Юдеї так його й назвали – сатана, тобто «наклепник».
Тими часом індоєвропейці зі сходу наїхали на індоєвропейців із заходу. Відгриміла Марафонська битва, відтріщала і відплюскотіла битва при Саламіні, відбрязкотіла битва при Платеях, і тепер уже індоєвропейці із заходу наїхали на східних екс-кузенів. Александр Македонський завоював усе, що бачив, приїхав до своєї нової столиці, де досі височіли рештки вежі Етеменанкі, й помер. Діадохи посварилися, й імперія розпалася.
Юдеї поміркували своїми кучерявими головами, повернули свої гачкуваті семітські носи проти вітру й повстали. Повстання виявилось успішним, і на деякий час юдейське самоврядування відродилося. Щоправда, юдеї й досі не могли вирішити, як саме сповідувати Закон.
Фарисеї, котрим пізніше просто не пощастило з іміджем, по-чесному намагались реформувати віру, не надто відходячи від класичних взірців. Садукеї нічого реформувати не хотіли, а хотіли рулити громадськістю без парламентських звітів і регулярних прес-конференцій, бо так, мовляв, велів Господь. Нарешті, есеї стверджували, що благо – в аскетизмі, а для благочестя треба не замовляти полуницю по 600 сиклів кіло за рахунок держбюджету, а йти в пустелю й харчуватись акридами.
Так тривало доти, доки сини цариці Саломеї (не тієї, що замолоду витанцювала голову Йоанна Хрестителя, а її куди старшої тезки) не додумалися покликати римського полководця Помпея, аби Помпей вирішив, хто з цих синів має керувати Іудеєю. На той час естафету греко-перської дискусії перейняли римляни та парфяни, тож Помпей зробив Іудею залежною від Риму, хоч Рим і лишив юдеям право управлятися власними царями. Досить скоро, утім, стало так, що юдейські царі при римських прокураторах виглядали не краще, ніж будь-який голова обласної ради – при голові облдержадміністрації.
А потім юдеям взагалі ліквідували самоуправління – на довгих 1878 років. Але ще за 70 років до того в родині теслі народився хлопчик, котрому судилося поставити давні шумерські легенди з ніг на голову.
Різдво Христове в уявленні Доменікоса Теотокопулоса, відомішого нам як Ель Греко
Як і більшість пророків у різні часи і в різних краях, він проповідував любов до ближнього і нелюбов до насильства. Як чимало пророків, він потрапив під кримінальне провадження, ініційоване корумпованою верхівкою, й був засуджений до найвищої міри соціального захисту. Але, на відміну від усіх інших пророків, зумів воскреснути. І тим заснував зовсім-зовсім нову релігію.
А головне – зовсім новий світогляд із зовсім новим поглядом на безсмертя. Діаметрально протилежним тому, котрий сповідували «чорноголові», складаючи легенди про всесвітній потоп, про острів Дільмун, де народилося людство й росло дерево з чарівними плодами, про якусь жінку, змію й плід чарівного дерева та про те, як богиня Нін-ті, чиє ім'я також означає «народжувати» або «народити», вилікувала ушкоджене ребро богові Енкі.
Звичайно, в принципі він ніякої нової релігії створювати не збирався – і сам же не раз зазначав, що лише проповідує стару добру Істину. І, можливо, якби він уявляв, що його спадкоємцями називатимуть себе кровожерні хрестоносці, піроманіяки з Інквізиції та митрополит одеський Агафангел, то так і лишився би скромним теслею, сином теслі…
Але це вже – предмет зовсім іншої лекції )))
