Зазвичай, коли мова торкається тих, хто виграє від війни ви згадуєте торговців зброєю, колаборантів. Про ініціаторів війни можна б було також щось сказати, але їх виграш – неочевидний… Війна в глобалізованому світі, у наш час – божевілля, її нічим неможливо виправдати і байдуже на кого ви (не ви, а ідіоти) напали – ви одразу програли. Я маю доволі цікавий приклад виграшу від війни і, більше того, у бенефеціарів цього виграшу багато спільних рис у політиці, якими користується кремлівська пропаганда… Хоча, публічно вони, звісно, засуджують війну…

Наш «герой» – університет, точніше, його керівництво. Під час навчання в ньому я стикнувся с порушеннями прав студентів, господарським безладом – відповідно неефективним використанням бюджету –, корупцією, яка є похідною від вищезгаданих речей... На цьому етапі або десь посередені, коли я почав публічно про це говорити, мене стали відраховувати і загалом відрахували чотири рази. Далі вони вирішили не повертати мені документи і я не маю можливості вступити знову.

Під час одного зі вступів мене безкоштовно поселили до гуртожитку. Мені це стало відомо під час підписання обхідного листа для можливості забрати вступні документи з відділу кадрів – на етапі, коли я ще навіть не вступив. Начальник житлового відділу повідомила мене про переселення з гуртожитку на Харківському шосе до гуртожитку на вулиці Марини Цвєтаєвої. Я їй відмовив – висловив своє небажання жити в гірших умовах тільки через те, що керівництву університету хотілось захистити коменданта гуртожитку на Харківському шосе від моїх звинувачень у крадіжці трикамерного холодильника (на заяву до поліції я отримав відписку з прокуратури, до якої мені довелося звертатись через те, що я не отримував відповідей щодо мого звернення (тут я можу помилятись щодо деталей)) і вступивши на навчання вцілому три тижні жив на Залізничному вокзалі – на доданому до цього тексту ордері (копії) буде видно час поселення – 7 жовтня 2014 року. За рік мене знову відрахували, проте, я не виїхав з гуртожитку і продовжував там жити до зими, здається, 2019 року. У цей час я ще раз вступив на навчання вже на магістерську програму і формально мав право проживати поки мене знову не відрахували… Саме в цей час почався розгляд в Деснянському рай.суді про моє виселення(!). Про компенсацію проживання тоді не йшлося. Ця справа цікава тим, що під час мого оскарження в Апеляційному суді м.Київ юрист університету ляпнув, що безкоштовне поселення – їх помилка, за яку я зараз маю платити і плачу.

Як я плачу?.. Якщо коротко, я плачу своїм життям! Дивіться, на даний момент університет вже утримав з моєї пенсії – єдиний засіб мого існування – більше 10"000 гривень і майже така ж сума заблокована на розрахункових рахунка трьох банків: Привату, Альфа і Укрсіб. Але суть не в тому – я відрізаний від можливості отримувати пенсію… Тобто, я – хворий на цукровий діабет у важкій формі і життя моє було жахливим ще до того, коли мене почали позбавляти грошей. Саме тому я вступив на навчання, щоб покращити свій фінансовий стан згодом і мати більше шансів на виживання… Рахунки в цих банках не єдині з заблокованих. Також блокували Монобанк (кредитна картка) і ПУМБ (кредитна картка). Є дві причини, чому я їх згадав – всі ці картки блокували не одномоментно, тобто, я писав у Фейсбуці щось типу "злочинці з університету знову зашкварились" і наступного дня блокувались рахунки певного банку – першим був Приват восени 2019 року перед пандемією. Я перевів отримання пенсії до Альфабанку. Потім блокувались Монобанк і ПУМБ і вже наприкінці січня 2022 року – пенсійний рахунок в АльфаБанку. Отже, хтось в університеті слідкував за тим, що я пишу в мережі або реагував на тегування університету в дописі/коментарі, підіймав слухавку і телефонував до Міністерства Юстиції, щоб наступного дня виконавча служба заблокувала мені рахунки в певному банку!

І все це мене вбиває! По-перше, без грошей я не зміг у лютому отримати інсулін у Києві… Живу я в Костянтинівці Донецької області…Чому я не отримував на місці проживання – минулий досвід: я хворію діабетом більше 20 років і проблеми з інсуліном раніше були. Зараз вони також нікуди не поділися, бо почалась, точніше, загострилась війна. Чи передадуть/доставлять інсулін за моїм запитом по гарячій лінії МОЗу – питання! По-друге, потрібні гроші на шприці і їжу. Як ви розумієте, за порізану пенсію у 1700.0 гривень я переважно харчуюсь (харчувався) хлібом. І коли я телефонував на урядову гарячу лінію – 1545 – я так і казав: "Я помру"! Але я не помер, бо є небайдужі люди, які мене фактично годують. На жаль, хоч і справа була поставлена, як мене запевняли на урядовій лінії, на термінове вирішення – нічого вирішено не було. І ще не маючи на руках пенсійної картки від Укрсібу, я вже знав про блокування рахунку! У мене, навіть, ЄПідтримка заблокована і на ній висить мінус 20"000 гривень…

Звісно, я не можу оскаржити рішення суду бо це треба їхати в Київ, на це треба гроші, і передчасна смерть путіна. Раніше людей, які мене вбивають, рятувала корупція і бездіяльність відповідальних органів, зараз їм допомагає війна. Раніше я їх просто називав злочинцями, зараз – тільки "вбивці", яких відбілює вся академічна громада університету, а саме керівництво навигадувало про мене стільки всього, що й не опишеш в межах цієї статті…

Що це за університет такий, який, я підкреслюю, не є унікальним у своїй протиправній діяльності, – найпатріотичніший навчальний заклад країни, навіть, не університет, а ціла академія з найбільшим віддтоком випускників закордон, що знаходиться на Подолі. Не важко здогадатись.

У чому моя мета? За десять років війни за своє майбутнє і тепер своє життя моя мета – перемога! Це буде виключно моя перемога, бо всім іншим: антикорупційним організаціям, правозахисникам, ЗМІ, державним інституціям, лідерам думок і просто людям – на це начхати. Це буде виключно моя перемога, навіть, якщо я до неї в цих умовах не доживу. Інтернет все пам'ятає!

Як ви можете допомогти? Мені – ніяк! Тому прошу вас допомогати Збройним Силам України – вони забезпечать не тільки мою, але й нашу спільну перемогу!

savelife.in.ua/donate/