Не можна розглядати реформу ринку електроенергії окремо від загального розвитку економіки країни. Вже даруйте за банальність. Адже з одного боку стримування цін для населення — начебто цілком популістична міра. Бо зрештою той самий споживач сплатить за дорогу електроенергію для промисловості, купуючи товари та послуги, хоча це й не буде записано окремим рядком у платіжках за електрику. А з іншого боку, як позначиться на житті людей, якщо відпустити роздрібні ціни у вільне ринкове плавання просто отак, як воно є наразі, без відчутного зростання економіки, без суттєвого підвищення доходу населення, без інвестицій, без розвитку середнього класу, малого і середнього бізнесу. Нехай фахівці думають, як цього досягти. Але такі питання і цілі ставити потрібно, і не лише на папері.

Можливо, серед причин провальності реформ — ще й те, що рішення щодо них приймають ті, хто, з одного боку, настільки далеко відірваний від людей, які не входять до золотого клубу обраних, що й не здогадуються про наслідки своїх рішень для людей (немає хліба — нехай їдять пирозива), і при цьому ще й не дуже відповідають за ці наслідки для держави. Головне, аби рішення підходили, кому треба.

Я за вільний розвинений ринок. Але важливо визначити, де пролягає та золота середина, яка врахує вивернутість саме нашої ситуації, тут і зараз — у країні, де заробітна плата не встигає за зростанням цін, де багато працюючих людей роблять лише «на їжу», де зрештою йде війна. Звісно є й ті, чий доход дозволяє сплачувати комунальні рахунки не на шкоду елементарним речам, і це чудово. Але державні рішення на те й державні, що мають врахувати інтересі усіх, а не лише однієї, не найчисленнішої частини, на чолі з привілейованю групою, до того ж часто зовсім не заслужено.