Я люблю подорожувати.

Але кошти не дозволяють робити це часто.

Хоча всім відомо, що саме частотою і якістю відпочинку міряється благоустрій суспільства. Це один із показників. Тому що можливість подорожувати, відпочивати, насолоджуватись світом – це доступно в нормальному суспільстві кожному. Наголошую — Кожному!

Але це не про нас.

В нас подорож це не норма, а елемент розкошу.

Сподіваюся, колись ми вийдемо з цієї абсурдної штучно навіюваної економічної рабської повинності, де люди обираються тими, хто захопив владу в їх країні, до нитки, і ще й винні, і є фактично кріпаками на власній землі, і збудуємо здорове правове економічно розвинене, соціально здорове і захищене, і головне – гарне для існування саме усіх людей, які є господарі цієї землі, суспільство.

Але повернемося до моєї подорожі.

Я відвідувала родину в Європі і летіла з Германії додому.

В мене був лише ручний багаж, бо авіакомпанії, які обслуговують країну, визнаємо відверто, країну третього світу Україну, в якої живе безправний, безмовний скот, який купує квитки по цінам, які є і для Європі не дешеві, але обслуговується, як скот, так от авіакомпанії до подорожуючих з України і в Україну мають особливі вимоги, тобто ціна квитка висока, за багаж додатково плати, стільці в літаках розташовані без врахування фізіології людини, тобто так близько, що для колін місця немає, хамство і гидке відношення до пасажирів то є норма, тобто наша людина навіть за свої гроші прав не має, а ще забула про родзинку наших авіакомпаній — зліт і посадка, коли авіакомпанія забажає – графік відсутній.

Коли я ставала в чергу на реєстрацію в Германії, то я стала не в В, а в А залі, тобто не туди, і мене, з усієї товпи, вичленила робітниця німецького аеропорту, і вказала на помилку. Вичленила саме по відсутності багажу. Люди ж не подорожують без нічого… Це не норма. Це збочення.

Всі нормальні країни не мають такого як в українців правила – тільки ручний багаж безкоштовно, а за інший плати так за дорого, що 95 відсоток пасажирів з мого літака мали лише ручний багаж….

До речі, я порушила правила авіакомпанії, і не дала їм заробити на мені екстра гроші, тому що на мені була накидка з кишенями, де був різний дрібовязок, який я не втиснула в сумочку, яка в мене імітувала ручну поклажу. Але норми ручної поклажі я не перевищувала… Що я буду робити, коли ці норми будуть менші лептопа, я не уявляю. Але з кожним разом розмір ручної поклажі все менше, менше, менше…

І навіть такою міні непокорою я відчуваю, що дуже вдарила по авіакомпанії, бо всім же відомо, що українці за все не доплачують, і нам ще можна підвищувати ціни та й підвищувати, ми не цінимо, що нам надають, і ми невдячні, бо вони ж все для нас, все, а ми…

До речі, Україна наразі дуже дорога країна. Дуже. Набагато дорожча, чим Європа. А якщо ще до цієї дороговизни України додати такий важливий показник, як дохід, тобто зарплата тут, і порівняти її з європейською, то я скажу вам відверто – це геноцид нації. Як ми виживаємо, я не знаю. Але я втомилася виживати. І втомилася, що немає вибору, і мої права все зменшуються, та зменшуються.

Повернемося до авіакомпаній, які обслуговують Україну… Їх мало. Вони схожі. Ніякої конкуренції. Просто одна політика в них до пасажирів….

Думаю, що наступним кроком авіакомпаній, які возять з України і в Україну, буде приходити пасажирам голим на літак.

А за одяг доплати… Да…

Оскотили нас дуже сильно…

А вибору ж немає – чи не подорожуй, чи подорожуй в скотських умовах.

Мій літак запізнився з вильотом всього на годину. Якоби, європейці не відкрили небо, бо європейський аеропорт перезавантажений. Ага…

Прилетіли в аеропорт Київ, хоча в квитках був вказаний Бориспіль. Наївні пасажири після посадки, і до виходу з літака, до останнього викликали собі таксі в Бориспіль…

Українська реальність в усієї своєї красі.

Довга черга, і я на рідній землі.

Я приїхала в Київ, місто, яке я декілька років не відвідувала, і яке повинно бути обличчям нашої країни. Я зізнаюся вам, я кохаю це місто. В мене тут є улюблені місця, асоціації з приємними подіями, хвилюючі душу особливості… Я відчуваю атмосферу цього міста. Київ для мене коханий.

Тому через роки, я була рада відвідати його.

Але місто стало настільки гіршим, по контрасту з тим, що я пам'ятаю, що я просто в шоці.

Похмурі люди, тотально знищені роздовбані дороги, сміття усюди, якість страшнючі недостройки, і новостройки усюди, просто сіре відразливе страхіття довкола, не додержання правил, елементарних норм, не комфорт, промовчу про астрономічні ціни… Я після повернення одразу все конвертувала в голові на євро і жахалася.

Знаєте, а Київ наразі це є гарна картинка для зйомок фільму з пост апокаліпсису.

І це наш Київ?

Просто шокуюче видовище, як можна за декілька років з квітки зробити тлін. А це ж історична спадщина, а не просто столиця…

Дивлячись на фото, відео з дронів на палаци і розкішне життя, роздуті від пихи, та розкошу пики тих, які обкрадали, і порівнюючи їх з містами і людьми, яких обкрадали – порівняння шокує. Мільйони живуть ницо, щоб нажерлася сотня….

Мене дратує, що не садять за всі ці дії по знівеченню та знищенню міст\країни, по винищенню гідності в суспільства, по доведенню людей до стану виживаючих, а не живучих, за обкрадання нації, за знищення майбутнього, можливостей, не притягують крадіїв, руйників, мерзоту …

Взагалі, без покарання, без відшкодування, без відповідальності не можна рухатись вперед, на мій погляд.

Хотіла б бачити Україну правовою, сильною, багатою… Чи побачу?

Олеся Калінська