Поступово вже стає добрим тоном вважати захланність Москви до українських і не тільки здобутків виключно імперським рефлексом. І справді, прийнявши Гоголя, Костомарова і Миклухо-Маклая у центральний загальник, Російська імперія правомірно могла нехтувати таким дріб'язком, як місце народження-походження «малих світу сього». Так, зрештою, її не обходило і з імпортом Бірона, Барклая де Толлі чи Крузенштерна. Можеш бути з роду-племені малоросом, поляком чи шведом, але раз ти вискочив на великий масштаб, по роду служби ти вже «русскій».
Однак претензії Москви на спадщину середньовічного Києва цим пояснювати некоректно з одної простої, чисто формальної причини — в той час саме Київ був центром імперії. Ростов, Суздаль і Володимерь (sic!) мали статус фактично колонії на угро-фінських землях. В'ятичі, Рязань і Муром підпорядковувалося взагалі Чернігову, тобто ще на пів-щабля нижче. А Новгород і Псков дивилися трохи зверху, трохи збоку на заїжджих князів, тримаючи їх для ока, як прикриття чи необхідне зло (щоб не заморочували). Спроби вибити з-під Києва первопрестольність були далеко пізніше. І династичні підстави, які б вони не були, мали місце перестати бути з останнім їхнім Рюриковичем.
Гляньмо на Францію подібного часу. Країна галлів, давно під ковпаком римлян і майже повністю латинізована, починає регулярно отримувати собі на голову порції германських династій франків, бургундів і тому подібних з усім їхнім, і чималим, племенем. Що б ми подумали, якби сучасні французи претендували на а) спадщину Риму як країну походження своєї мови; б) спадщину Германії римських часів як країну походження своїх династій; в) спадщину всіх тих кельтів і не-кельтів як народів, які будь-коли мали щастя чи нещастя там жити? Ми би подумали так: а) ви серйозно? б) ви що, зовсім? в) шануйте і шануйтеся, якщо без фанатизму, чому б ні?
Тому, повертаючись до історії з Анною Руською, ми скоріше маємо до розгляду інший рефлекс, протилежний імперському, — карґо-культ. Коли провінція чи колонія переймає нехай правову систему, нехай управлінські форми, нехай офіційну мову — це одне, це історично зрозуміло і соціологічно нормально. Але коли якась дрібничка стає об'єктом героїчного і подвижницького поклоніння, блискотливе шкельце набуває статусу духовного оберега, порошинка з вельможної сандалі обростає перламутром до рівня державного скарбу, — це зовсім інше.
Цей непомірний, невгамовний апетит масштабів чорної діри може свідчити про грандіозний, безпрецедентний комплекс історичної меншовартості. Занадто багато всякого вдалося Москві затягнути у свої легені, і занадто мало повітря, щоб встигнути видихнути і просто передихнути. Величезний розрив між залишковими орбітами васалів, хронічні фантомні болі від втрачених орбіт, і жахаючі протяги вихолощених історій, абияк заткані ватними тампонами. Найбільша (дотепер) імперія чужого простору виявилася найбільшою колонією чужого ж часу.
