Спочатку Україну намагаються представити як країну без власної позиції та здатності самостійно робити вибір. Потім — позбавити права самостійно визначати своє майбутнє. Далі її починають описувати як духовно «неправильну», «сатанинську» чи «антихристиянську». А фінальним етапом стає заперечення людяності тих, кого вже перетворили на образ ворога.
Це не просто набір образливих висловлювань.
У матеріалі "Not a Fight Against Cults and Sects, but a Dehumanization Factory", опублікованому ActFiles, автори аналізують публічні заяви Олександра Дворкіна, Романа Силантьєва, Олександра Новопашина, Ігоря Іванішка та Олександра Невєєва й намагаються простежити, як формується послідовний образ України як «країни культів», «сатанинського» та «антихристиянського» простору.
Джерело: ActFiles — "Not a Fight Against Cults and Sects, but a Dehumanization Factory"
Спочатку — «країна сект»
Одним із перших рівнів цієї риторики автори матеріалу пов'язують з Олександром Дворкіним — президентом РАЦИРС.
У 2014 році в матеріалі «Комсомольской правды», на який посилається ActFiles, з'явилося твердження:
«На душу населення в Україні приблизно втричі більше культів і сект, ніж у росії».
На перший погляд, це просто статистичне твердження.
Але проблема полягає в тому, який образ країни воно формує.
Україна тут постає не як суспільство з різними політичними, релігійними та культурними поглядами, а як особливе середовище, де люди нібито значно більш схильні до маніпуляцій.
У тій самій риториці учасники Майдану описувалися як «багнети», а не як громадяни зі своїми переконаннями та мотивами.
ActFiles трактує це як прийом деперсоналізації: людину замінюють образом інструмента, яким нібито керують інші.
І це важливий момент.
Бо якщо суспільству заздалегідь відмовити у здатності самостійно ухвалювати рішення, будь-який його політичний вибір можна пояснити не волею громадян, а «маніпуляцією».
Далі — «антихристиянський проєкт»
Наступний рівень пов'язаний із Романом Силантьєвим.
У наведених ActFiles матеріалах він описує Україну через поняття «неоязичництва», «сатанізму», «релігії ненависті» та інших радикально негативних категорій.
У 2023 році Силантьєв заявляв:
«Українська влада знайшла „свою релігію“, яку хоче замінити християнством — це „українство“, створене на основі неоязичництва».
Також у його висловлюваннях Україна порівнюється з нацистською Німеччиною, а для опису українців використовується термін «вахабандер».
Останнє особливо показове.
В одному слові поєднуються українець, ісламіст і терорист.
Різні категорії людей та явищ зливаються в один негативний образ.
Це вже не дискусія про конкретні рішення української влади чи релігійну політику. Це створення узагальненого ворога.
Потім з'являються «сатаністи» та «канібали»
У риториці Олександра Новопашина, як зазначає ActFiles, ця конструкція стає ще радикальнішою.
Серед наведених цитат:
«Для мене нацизм і сатанізм — це синоніми».
В іншому контексті Новопашин називав українців «канібалами».
Але особливо важливо не лише саме слово, а те, що воно робить із образом людини.
Політичного опонента можна критикувати.
Його рішення можна називати неправильними.
Його політику можна заперечувати.
Але коли людину називають «канібалом», дискусія про конкретні дії зникає. Замість людини виникає образ істоти, яку нібито неможливо зрозуміти або з якою неможливо домовитися.
Саме тому ActFiles розглядає подібну лексику як частину процесу дегуманізації.
Коли політичний конфлікт перетворюють на містичну історію
Ще один рівень цієї риторики автори пов'язують з Ігорем Іванішком.
У наведених матеріалах Україна постає як країна «сект», «культів», «неоязичництва» та нібито переслідування церкви.
А далі політична історія переходить у площину окультизму.
З'являються заяви про нібито «сатанинські ритуали» в офісі Володимира Зеленського та твердження про захоплення Андрієм Єрмаком окультизмом і магією.
Особливо показовий приклад — згадка в одному контексті українських посадовців, окультизму, Джеффрі Епштейна, педофілії та канібалізму.
Тут уже важливо не лише що сказано, а як побудований сам текст.
Різні теми просто ставляться поруч.
Читачеві пропонується самостійно встановити між ними зв'язок, навіть якщо доказового зв'язку між ними не наведено.
Це класичний механізм навіювання через асоціації.
Наступний крок — «два народи»
У матеріалі ActFiles також аналізуються висловлювання Олександра Невєєва.
У його текстах, за даними авторів дослідження, українців поділяють на «хохлів» та «українців».
А поруч з'являються заклики:
«Найкращий захист — це напад».
І:
«Не бійся крові, ні своєї, ні чужої».
Тут риторика переходить на інший рівень.
Якщо спочатку створювався образ «неправильної» країни, то тепер з'являється мова, яка допускає насильство щодо створеного образу ворога.
Якщо поставити всі цитати поруч
Окремо кожен із цих висловів можна сприйняти як чергову радикальну заяву.
Але якщо розташувати їх послідовно, виникає певна схема:
«країна сект» → «кероване суспільство» → «антихристиянський проєкт» → «сатанізм» → «нацизм» → «канібалізм» → заклики до насильства.
Саме цю послідовність аналізує ActFiles.
На першому етапі Україну позбавляють складності.
На другому — права на самостійний політичний вибір.
На третьому — нормальності.
На четвертому — людського обличчя.
І чим далі просувається така риторика, тим менше в ній залишається місця для реальних людей.
А де тут Ірина Кременовська?
Окремий пласт історії стосується українських ресурсів антикультової тематики та Ірини Кременовської.
Lenta.ua у своєму матеріалі досліджує зв'язки між РАЦИРС, проросійськими інформаційними ресурсами та українськими платформами, які, за твердженням видання, використовувалися для поширення відповідних наративів.
У публікації згадуються:
- Центр економіко-правових досліджень;
- ресурс «Вільне слово»;
- «Антисекта»;
- Олександр Дворкін;
- Олександр Невєєв;
- інші представники та ресурси російського антикультового середовища.
Lenta.ua стверджує, що Кременовська протягом тривалого часу публікувала та поширювала матеріали, пов'язані з цим середовищем, а також посилалася на Невєєва як на експерта. Видання окремо описує зв'язки між ресурсами «Антисекти» та Центром економіко-правових досліджень.
Чому антикультова риторика взагалі стає політичною?
На перший погляд, боротьба з небезпечними культами — це зовсім інша тема.
Але проблема починається тоді, коли поняття «культ», «секта», «сатанізм» або «антихристиянство» починають використовувати не для опису конкретної організації чи практики, а як універсальні ярлики для цілої країни або суспільства.
Тоді замість конкретних фактів з'являється готова схема.
Культ. Секта. Розкольники. Сатаністи. Нацисти. Канібали.
Чим частіше людина бачить ці слова поруч, тим легше вони починають сприйматися як єдиний образ.
А складна реальність — зникає.
Від критики до дегуманізації — один крок
Критикувати українську владу можна.
Критикувати українські церкви можна.
Можна сперечатися щодо релігійної політики, законів, діяльності політиків та громадських організацій.
Але зовсім інша справа — створювати образ суспільства, якому приписують сатанізм, нацизм, канібалізм та зовнішнє управління.
У цей момент мова вже працює не як інструмент дискусії.
Вона стає інструментом поділу.
Одних оголошують «нормальними».
Інших — «неправильними».
А потім з'являється питання: чи потрібно взагалі слухати тих, кого вже назвали ворогами?
Саме тут і виникає небезпечна межа.
Навіщо потрібна така мова?
Можливо, найважливіше питання полягає саме в цьому.
Навіщо десятки разів повторювати слова «секта», «сатанізм», «нацизм», «канібали»?
Відповідь на це питання кожен читач може сформувати самостійно.
Але механізм очевидний: чим сильніший негативний образ створюється навколо цілої групи людей, тим легше відмовити їм у праві на власну позицію.
Спочатку людину переконують, що ці люди «керовані».
Потім — що вони «неправильні».
Потім — що вони «небезпечні».
А фінальним кроком стає твердження, що вони вже нібито не заслуговують на звичайне людське ставлення.
Саме тому дегуманізація небезпечна не лише як форма образи.
Вона може створювати інформаційне середовище, у якому насильство починають пояснювати словами «захист», «порятунок», «боротьба зі злом» або «захист віри».
Україна — це не ярлик
Україна — це мільйони людей із різними поглядами, конфесіями, політичними переконаннями та життєвим досвідом.
Її неможливо описати одним словом.
Так само неможливо пояснити складні політичні та релігійні процеси набором ярликів.
Саме тому такі тексти важливо читати не лише на рівні емоцій.
Потрібно дивитися:
хто це говорить;
де це опубліковано;
які джерела використовуються;
чи є докази заявлених зв'язків;
які слова повторюються;
і до якого образу ворога вони зрештою ведуть.
Бо пропаганда не завжди починається з прямого заклику до ненависті.
Іноді вона починається зі звичайного ярлика.
Потім з'являється другий.
Потім третій.
А одного дня виявляється, що перед нами вже не людина, не суспільство і навіть не країна.
Перед нами — готовий образ ворога.
Джерела
ActFiles:
https://actfiles.org/not-a-fight-against-cults-and-sects-but-a-dehumanization-factory/
Lenta.ua:
https://lenta.ua/propaganda-na-sluzhbi-kremlya-yak-ratsirs-i-prorosiyski-media-pidrivayut-stabilnist-ukrayini-171748/
У статті також використано посилання на першоджерела, наведені в матеріалі ActFiles, зокрема публікації російських ЗМІ та відкриті матеріали Telegram/LJ, на які посилаються автори дослідження.
Авторське застереження
Матеріал має характер журналістського дослідження та аналізу інформаційної риторики.
Твердження щодо конкретних осіб, організацій та їхніх зв'язків подані з посиланням на відповідні джерела й не повинні сприйматися як встановлені судом факти, якщо інше прямо не зазначено.
Мета публікації — дослідити механізми інформаційного впливу, дегуманізації та формування образу ворога. Матеріал не має на меті виправдовувати насильство, розпалювати ворожнечу або закликати до будь-яких протиправних дій.