Спочатку людину або організацію називають «сектою». Потім — «конспірологами». Далі до цього ярлика прив'язують будь-яку її діяльність. Як працює ця інформаційна схема та чому в Україні вона викликає дедалі більше запитань?
Якщо ви бачите в медіа масовану атаку на певну релігійну, громадську чи навіть наукову ініціативу, варто звернути увагу не лише на зміст звинувачень.
Важливо подивитися на саму технологію.
Один і той самий набір слів — «секта», «конспірологія», «псевдонаука», «деструктивний рух» — може перетворюватися на універсальний інструмент дискредитації.
І тоді виникає головне питання:
це справді журналістське розслідування чи вже готова інформаційна методичка?
Від участі у заході — до «зв'язку з організацією»
Показовий приклад — публікація ресурсу Soda із заголовком:
«Запорізька народна депутатка взяла участь у заході на медіаплатформи організацій АЛЛАТРА. Ім'я депутатки Юлія Яцик».
Йдеться про захід у Вашингтоні «Свобода має ім'я — Україна», присвячений підтримці України.
У ньому брали участь представники американського політичного середовища, зокрема конгресмени. Організатором заходу був Марк Бернс, якого називають духовним радником Дональда Трампа. Однією з тем конференції була підтримка України та висвітлення злочинів росії у війні.
Але замість обговорення змісту заходу акцент у публікації було перенесено на інший факт: серед учасників була АЛЛАТРА.
І тут виникає проста логічна конструкція:
«Вона була на заході, де була АЛЛАТРА» → «отже, вона пов'язана з АЛЛАТРА».
Але це вже не факт, а висновок.
Участь людини в одному публічному заході сама по собі не доводить її членства, співпраці чи організаційного зв'язку з усіма присутніми.
Саме така підміна факту висновком і заслуговує на окремий аналіз.
Коли ярлик стає важливішим за факт
Той самий механізм можна побачити й у публікаціях про діяльність АЛЛАТРА.
Візьмемо тему мікро- та нанопластику.
Це не вигадана проблема і не маргінальна тема. Мікропластик досліджують наукові установи та міжнародні організації. Частинки пластику виявляють у воді, ґрунті, повітрі, їжі та організмі людини.
АЛЛАТРА також порушує цю тему та публікує відповідні матеріали.
І саме тут виникає цікава інформаційна трансформація.
На ресурсі ЦЕПД, пов'язаному з Іриною Кременовською, з'явився матеріал про мікро- та нанопластик «у дзеркалі конспірології».
На перший погляд — наукова дискусія.
Але якщо певне дослідження вважається помилковим, виникає цілком закономірне запитання:
чому не спростувати конкретні дані, методологію та висновки?
Адже наукова дискусія саме так і працює.
Якщо дослідження помилкове — його спростовують.
Якщо методологія некоректна — це показують.
Якщо висновки не підтверджуються даними — наводять відповідні докази.
Але коли замість цього увагу переносять на те, хто саме порушує тему, виникає вже зовсім інша конструкція.
«Якщо про це говорить АЛЛАТРА — значить, це конспірологія»?
Уявімо просту ситуацію.
Про мікропластик говорить наукова інституція — це наука.
Про мікропластик говорить міжнародна організація — це дослідницька тема.
Про мікропластик говорить АЛЛАТРА — і тема автоматично потрапляє в категорію «конспірології».
Чи змінюється від цього сам факт існування мікропластику?
Очевидно, ні.
Саме тому проблема тут значно ширша за суперечку навколо однієї організації.
Йдеться про принцип:
наукову тезу потрібно оцінювати за доказами, а не за прізвищем людини, яка її озвучила.
Як працює «антикультова» схема
Якщо узагальнити описаний механізм, він може виглядати так:
1. Спочатку створюється ярлик.
Організацію визначають як «секту», «деструктивний рух» або іншу негативну категорію.
2. Ярлик починає замінювати аргументацію.
Будь-яка нова діяльність організації вже сприймається через сформований негативний образ.
3. Ярлик переноситься на партнерів та учасників заходів.
Якщо депутат, науковець, журналіст чи громадський діяч опинився на одному заході — це може подаватися як доказ «зв'язку».
4. Будь-яка тема, яку порушує організація, стає «підозрілою».
Навіть якщо сама тема давно досліджується незалежними науковцями.
5. Формується суспільний запит на втручання.
Після тривалого повторення негативної рамки виникає питання: «Чому держава нічого не робить?»
Ось тут інформаційна кампанія може переходити у площину політичного та правового тиску.
До чого тут РАЦИРС і Дворкін?
У росії подібна модель боротьби з «небажаними» релігійними та громадськими організаціями давно стала предметом критики.
Одним із найбільш відомих діячів російського антикультового руху є Олександр Дворкін, якого пов'язують із РАЦИРС — Російською асоціацією центрів вивчення релігій та сект.
Саме тому українські дослідники антикультових кампаній звертають увагу на можливе поширення російських підходів за межі росії.
І тут важливо провести межу.
Критика російської антикультової моделі не означає, що кожна людина, яка критикує певну організацію, автоматично є агентом Кремля.
Такі твердження потребують доказів.
Але саму методологію — використання ярликів, стигматизації та повторення одних і тих самих інформаційних конструкцій — цілком можна й потрібно аналізувати.
Ірина Кременовська: що відомо з відкритих джерел?
У цьому контексті окремо згадується Ірина Кременовська.
Її діяльність українські критики пов'язують із антикультовою тематикою та російською моделлю боротьби з так званими «сектами».
Водночас тут важливо не плутати публічні оцінки із юридично встановленими фактами.
21 травня у Вашингтоні, на базі Католицького університету Америки, відбувся міжнародний форум Civil Society Congress у рамках IRF Builders Forum.
Як повідомляло РБК-Україна, під час форуму обговорювали свободу віросповідання та її значення для демократії, а Україну відзначали в контексті захисту релігійної свободи навіть в умовах війни.
Джерело:
https://www.rbc.ua/rus/news/vashingtoni-viznali-ukrayinu-prikladom-zahistu-1748414484.html
У матеріалі також згадувалася Ірина Кременовська та звучали оцінки щодо діяльності антикультових структур.
Ці твердження, як і будь-які звинувачення щодо конкретної людини, мають оцінюватися на підставі документів, офіційних рішень та інших перевірених джерел.
Чому це важливо саме під час війни?
російська агресія проти України — це не лише ракети, дрони та фронт.
Війна ведеться і за інформаційний простір.
Суспільний розкол, недовіра до інституцій, конфлікти між громадянами, релігійна ворожнеча та дискредитація громадських ініціатив можуть створювати додаткові точки напруги.
Саме тому будь-які можливі зв'язки з російськими інформаційними мережами мають перевірятися.
Але перевіряти — означає шукати докази.
Не ярлики.
Не емоційні пости.
Не принцип «хто з ким сфотографувався».
А документи, фінансові зв'язки, комунікації, організаційні контакти, судові рішення та інші перевірювані факти.
Найнебезпечніше — коли ярлик стає «доказом»
Є дуже проста різниця між критикою та маніпуляцією.
Критика каже:
Ось твердження. Ось джерело. Ось помилка. Ось докази.
Маніпуляція каже:
Це «секта». Тому все, що вони говорять, неправда.
Перше — дискусія.
Друге — стигматизація.
І саме тому історія навколо АЛЛАТРА, РАЦИРС, Дворкіна та українських антикультових активістів потребує не лише емоційних оцінок.
Вона потребує перевірки самої інформаційної технології.
Чи можемо ми розпізнати методичку?
Наступного разу, коли побачите гучний матеріал про «секту», «конспірологів» або «деструктивний рух», спробуйте поставити п'ять запитань:
Що конкретно доведено?
Яке саме твердження спростовано?
Де першоджерело?
Чи є документ або судове рішення?
Чи не використовується сам ярлик замість доказів?
Ці питання працюють незалежно від того, про яку організацію йдеться.
І саме вони дозволяють відрізнити журналістське дослідження від інформаційної кампанії.
Висновок
Найефективніша пропаганда не завжди виглядає як очевидна брехня.
Іноді достатньо багато разів повторити одне слово.
«Секта».
Потім додати:
«конспірологія».
Потім:
«псевдонаука».
А далі вже не потрібно доводити конкретні звинувачення — читач сам робить висновок.
Саме тому питання антикультових інформаційних кампаній заслуговує на серйозне суспільне обговорення.
Не тому, що будь-яка критика АЛЛАТРА чи іншої організації є неправомірною.
А тому, що у демократичній державі критика має спиратися на факти, а не на заздалегідь створений ярлик.
До нас росія вже прийшла з війною.
Європу вона атакує гібридними методами.
Тому питання інформаційної безпеки України — це не теорія.
Це питання, яке потребує фактів, доказів і пильної уваги.
Дивіться також
«Операції впливу в Європі: нові факти про приховані мережі»
https://www.youtube.com/watch?v=ILN_qF2lZOQ
Усі твердження, наведені в матеріалі, мають розглядатися в контексті відкритих джерел, публікацій та офіційних документів. Твердження щодо конкретних осіб, можливих зв'язків та протиправної діяльності потребують підтвердження компетентними органами та не повинні сприйматися як встановлені судом факти без відповідного рішення.