Від Сербії та Балтії до України простежується небезпечна тенденція: релігійна риторика, інформаційний тиск і боротьба з «небажаними» організаціями можуть перетворюватися на інструменти політичного впливу.

Що спільного між судовою справою щодо російського впливу в Сербії, діяльністю проросійських політичних мереж у Латвії, колишніми радянськими спецслужбістами в Литві та українською антикультовою активісткою Іриною #Кременовською?

На перший погляд — нічого.

Але якщо подивитися на методи, риторику та механізми впливу, виникає інше питання: чи не формується в Україні середовище, здатне поступово наближати підходи до релігійної та громадської сфери до російської моделі?

Від «боротьби із сектами» до боротьби з інакодумством

Антикультова риторика сама по собі не є новим явищем. Проблема виникає тоді, коли ярлики «секта», «деструктивний культ» або «загроза суспільству» починають використовуватися не для професійної дискусії, а як інструмент стигматизації та тиску.

Саме така модель неодноразово ставала предметом критики в різних європейських країнах.

У Сербії судові матеріали, про які йдеться у джерелі, пов'язують окремий епізод із російськими розвідувальними структурами. Фігуранти справи були пов'язані з церковно-антикультовим середовищем.

У Латвії антикультова тематика перетиналася з проросійськими політичними мережами та такими фігурами, як Тетяна Жданок, Андрій Мамикін, Євген Єлкін і Микита Нікіфоров.

У Литві окрему увагу привертав колишній співробітник КДБ Микола Рижак, прихильник жорсткої боротьби з так званими «деструктивними сектами». За наведеними у джерелі даними, його називали особою, яка розпалює ворожнечу та становить загрозу національній безпеці Литви.

Тобто в різних країнах можемо бачити схожий механізм: створення образу небезпечної групи, її стигматизація, формування суспільного страху та заклик до державного втручання.

Український вимір: Кременовська та АЛЛАТРА

В Україні подібна риторика пов'язується насамперед із діяльністю Ірини Кременовської.

Особливо показовою є історія протистояння навколо міжнародної громадянської платформи «АЛЛАТРА».

За даними, наведеними у відкритих джерелах, Кременовська займалася підготовкою матеріалів, звернень та експертних обґрунтувань, які використовувалися у кампанії проти організації.

Водночас 25 лютого 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд у Києві підтвердив законність діяльності «АЛЛАТРА», встановивши відсутність передбачених законом підстав для її заборони та примусової ліквідації. У публікаціях про це рішення також зазначається, що суд підтвердив патріотичний характер діяльності організації в Україні.

Цей факт важливий саме в контексті дискусії про те, де закінчується критика конкретної організації та починається спроба сформувати державну політику на основі нав'язаного образу «внутрішнього ворога».

«Антикультова мережа — не маргіналія»

У матеріалі, присвяченому цій темі, є показова цитата:

«Антикультова мережа. Не маргіналія, а інфраструктура загрози. Зібрані кейси складаються не в ланцюжок випадкових збігів, а в повторювану модель».

Далі автор проводить паралелі між різними країнами та описує лінію Дворкін — Бройде — Сурков як приклад того, як антикультове та релігійне середовище могло використовуватися в російських гібридних інформаційних кампаніях.

У тексті також згадуються перетини з Дворкіним, Новопашиним та Невеєвим.

Важливо наголосити: наявність окремих контактів, згадок або подібності риторики сама по собі не є доказом агентурної діяльності. Саме тому твердження про координацію чи керованість таких процесів мають підтверджуватися документами та компетентними розслідуваннями.

Але саму модель впливу суспільство має право і повинно обговорювати.

Чому це питання національної безпеки?

Російська гібридна війна не обмежується фронтом.

Інформаційні кампанії, поляризація суспільства, дискредитація громадських організацій, створення образу «ворога» та перевантаження державних інституцій внутрішніми конфліктами можуть працювати як елементи значно ширшої стратегії.

У такому випадку небезпека полягає не лише у конкретній кампанії проти конкретної організації.

Небезпека — у самому механізмі.

Якщо будь-яку громадську чи релігійну групу можна спочатку оголосити «сектою», потім «деструктивним культом», після цього — «загрозою національній безпеці», а далі вимагати від держави заборони чи переслідування, демократична система поступово втрачає головний запобіжник — презумпцію законності.

Саме тому питання антикультової діяльності варто розглядати не тільки в релігійному чи суспільному контексті.

Це також питання свободи совісті, права на об'єднання, плюралізму та меж державного втручання.

Чи потрібна Україні російська модель?

Україна сьогодні захищає не лише свою територію. Вона захищає право залишатися демократичною державою.

Тому будь-які спроби перенести в українське правове поле практики, засновані на стигматизації, колективних ярликах та переслідуванні небажаних громадських або релігійних груп, потребують особливої уваги.

І тут варто поставити просте запитання:

Хто формує ці наративи? Хто їх поширює? Кому вигідно створювати нових «внутрішніх ворогів»? І чи не використовується боротьба з вигаданою загрозою для реального послаблення демократичних інституцій?

Відповіді на ці питання мають ґрунтуватися не на емоціях, а на фактах, документах і результатах компетентних перевірок.

Адже в умовах повномасштабної війни навіть інформаційна кампанія, яка на перший погляд здається локальним конфліктом, може мати значно ширші наслідки.

Джерела

Цитата та матеріал, на який посилається автор:
https://www.youtube.com/watch?v=kFztm7RJ8Ms

Повний матеріал «Викриття російської мережі впливу»:
https://drukarnia.com.ua/articles/vikrittya-rosiiskoyi-merezhi-vplivu-NCCsy

Усі твердження, наведені в матеріалі, базуються на відкритих джерелах, публікаціях та офіційних документах.

У контексті триваючої гібридної агресії рф наведені обставини потребують ретельної перевірки правоохоронними органами та незалежного суспільного аналізу.