Шановні колеги!

Думаю, що всі погодяться, що існуюча нині система присудження наукових ступенів – по суті збережена радянська, і лише ще більше забюрократизована, орієнтована на єдині критерії формального характеру для всіх – давно не відповідає часу.

З одного боку, вона ставить перепони для хороших дослідників, з іншого є достатньо легкою для здобування ступеня здобувачами, які пропонують як підставу для здобуття наукових звань мало фахову, чи компілятивну дисертацію, чи навіть плагіатну роботу.

Наприкінці лютого НАЗЯВО виставило на обговорення громадськості свої проекти нових нормативних актів що мали б виробити нову процедуру присудження та скасування наукових ступенів. Часу на обговорення цих проектів було явно недостатньо, але все таки ми змогли зорганізуватись на обговорення.

6 березня 2020 року відбувся семінар «Процедура присудження та скасування наукових ступенів в Україні: обговорення проектів нормативних актів, запропонованих НАЗЯВО», організаторами якого виступили БФ «Інститут розвитку освіти», Національне агентство з якості вищої освіти, Інститут історії України НАН України.

На цьому семінарі гуманітарії (історики, археологи, лінгвісти, перекладачі, юристи, історики права) обговорили наші зауваження щодо запропонованих на обговорення громадськості двох проектів документів:

- Порядок присудження наукових ступенів доктора наук і доктора філософії спеціалізованими вченими радами закладів вищої освіти (наукових установ);

- ПОРЯДОК скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня).

Дискусія була дуже гарячою, і сподіваюсь, хоч трохи плідною, ми висловили свої зауваження і своє бачення щодо того, як має проходити процес здобуття наукових ступенів та які мають бути критерії для його здобуття в гуманітарних науках та взагалі в науці України.

За результатами нашої зустрічі ми з колегами зробили два підсумовуючих документи, які я передала до НАЗЯВО.

Вважаю за необхідне опублікувати ці документи.

Отже нижче я наводжу наші зауваження до першого документу, а завтра виставлю зауваження до другого.

Зауваження до Проекту НАЗЯВО:

Порядок присудження наукових ступенів доктора наук і доктора філософії спеціалізованими вченими радами закладів вищої освіти (наукових установ)

Підготовлені за результатами обговорення проекту НАЗЯВО, що відбулося під час круглого столу «„Процедура присудження та скасування наукових ступенів в Україні: обговорення проектів нормативних актів, запропонованих НАЗЯВО“, що відбувся 06.03.2020 за організації БФ „Інститут розвитку освіти“, Національного агентства з якості вищої освіти та Інституту історії України НАНУ:

1. Проект у запропонованій редакції потребує значних правок, як за формою, так і за змістом. Він погано структурований, бракує розбивки на параграфи та їх нумерації всередині окремих частин. Неузгоджений зміст окремих фрагментів, які суперечать один одному, нечітко сформульована низка положень і понять, що дозволяє тлумачити по різному важливі нормативні приписи.

Очевидно, бракує чіткої дефініції термінів, ужитих у документі, які мусять бути прояснені.

Насамперед варто вказати на некоректне оформлення вже самої назви документа, бо не може бути „Проект порядку присудження...“, має бути „Проект нормативного акту (Постанови КМ очевидно) про порядок присудження…“.

Текст Проекту потребує редагування з мовного боку, адже текст нормативного акту не повинен містити неузгодження відмінків й уживання невластивих українській мові зворотів та граматичних конструкцій.

Зокрема, в Статті 8, в останньому абзаці є таке:

„і два опоненти, вчених за працівники інших закладів вищої освіти (наукових установ). У складі разової спеціалізованій вченій ради не менше двох вчених повинні мати ступінь доктора наук (один з рецензентів, один з опонентів).“

Також не зрозуміло чому навчальний рік, а не календарний рік береться за термін відліку в таких абзацах, як ст.10. абзац 2:

„Один науково-педагогічний (науковий) працівник може бути членом не більше однієї постійно діючої вченої ради, не більше п'яти разових спеціалізованих вчених рад та не більше трьох раз опонентом при атестації здобувача наукового ступеня доктора наук впродовж одного навчального року.“ та останній абзац тієї ж статті „Одна особа може призначатися головою лише однієї постійно діючої спеціалізованої вченої ради або головою не більше трьох разових спеціалізованих вчених рад впродовж одного навчального року.

Отож очевидно, що Проект ще навіть з формального боку не готовий для представлення на громадське обговорення.

Оскільки для громадського обговорення цього Проекту було дано дуже малий термін, і детально розглянути та прокоментувати всі статті та положення цього Проекту, на жаль, нема можливості, тому вирішили зосередитись на його головних проблемах.

2. Пропонований Проект передбачає збереження більшості бюрократичних вимог та процедур захисту, які існували і раніше, що гірше – навіть їх посилює. Така пропозиція була б прийнятною у тому випадку, якби справді сприяла поліпшенню якості науки. Однак, орієнтація на посилення формальних вимог, без урахування якісних показників наукових результатів, у підсумку сприятиме не прагненню здобувача до отримання якісного результату, а намаганню якнайшвидше виконати вимоги, й зрештою, сприятиме імітації наукових здобутків.

Шлях посилення кількісних та формальних критеріїв є хибним, оскільки ставить для здобуття наукових ступенів дуже високі і нереальні критерії, які разом з тим є формальними, і не можуть слугувати опорою для оцінки якості наукових здобутків здобувачів обох наукових ступенів. Таким чином, якщо буде прийнятий в цій редакції, нормативний акт буде ситом радше для негативного відбору, зокрема, у гуманітарних науках, адже встановлюватиме такі вимоги, які можуть долатися за рахунок зростання ринку навколоакадемічних послуг, однак є тяжкими, а часто й позбавленими сенсу для добросовісних дослідників із низки напрямків і тем гуманітарного поля.

Тож ми вважаємо, що варто йти іншим шляхом для досягнення бажаного підвищення якості дисертаційних робіт – перейти від формальних вимог, які в умовах сучасної України легко долаються недобросовісними дослідниками, до запровадження реалістичних критеріїв до захистів докторів філософії та докторів наук і посилити персональну відповідальність членів спеціалізованих рад, рецензентів, опонентів та інших спеціалістів, відповідальних за оцінку дисертації.

Досягти цього можна завдяки змінам до процедури захистів, які мають бути впроваджені сукупно:

- перехід до разових спеціалізованих рад;

- зменшення кількості осіб, які беруть участь у захисті;

- формування спеціалізованих вчених рад, вибір опонентів та інших спеціалістів, які будуть оцінювати дисертацію та наукові здобутки не за принципом їхньої спеціалізації, а за принципом відповідності тематики їх досліджень тематиці дисертації, що пропонується до захисту.

3. Автори Проекту намагаються виробити універсальні критерії для оцінювання наукових здобутків дисертантів у різних галузях знань, за приклад беручи природничі науки, що по факту призводить до створення нерівних можливостей для претендентів на отримання наукових ступенів: критерії, що відображають якість наукових результатів для окремих природничих галузей, є нерелевантними або й руйнівними для функціонування інших наукових дисциплін. Оцінювання наукових здобутків лише за публікаціями у наукових часописах, що включені до списку «фахових видань», затверджених МОН та індексованих у наукометричних базах Scopus та Web of Science, відтинають інші, часто не менш фахові видання, які перебувають поза вказаними «фаховими» списками.

Таке оцінювання дозволяє трактувати як нефахові більшість публікацій з гуманітарної сфери, навіть якщо вони містяться у відомих закордонних виданнях, лише через те, що ті не входять до наукометричних баз. Варто зауважити, що у деяких галузях таких журналів – переважна більшість. Монографії, які у більшості випадків є найважливішим здобутком науковця-гуманітарія, розглядаються як вторинні по відношенню до «правильних» часописів.

Орієнтація на наукометричні бази Scopus та Web of Science у вимогах до здобуття наукових ступенів змушує науковців-гуманітаріїв вступати у штучно створену гонитву за кількістю публікацій у відповідних виданнях, незалежно від того, чи вони справді є провідними у певній галузі, а чи йдеться про журнали-хижаки, яких багато у вказаних наукометричних базах. Тобто, незалежно від реальної якості публікації враховується лише місце її появи, обумовлене пропонованим Проектом. А добросовісний науковець-гуманітарій за право займатися наукою (що дає науковий ступінь доктора філософії) чи за можливість просунутись на вищий щабель у власній науковій кар'єрі (ступінь доктора наук) має заплатити часом і силами, витраченими на створення наукового продукту, який має великі шанси потрапити не до властивого експертного середовища, а у сміттєвий кошик, освячений присутністю у наукометричних базах. Орієнтація не на монографію як новий цілісний концептуальний продукт, а на подрібнення результатів для виконання формальних вимог суттєво знижуватиме якість гуманітарного знання. Тож пропонується диференціювати вимоги для різних галузей науки, а оцінку якості публікацій, їхнього фахового рівня, передати на вирішення спецрадам та опонентам.

Пропонуємо змінити для гуманітаріїв орієнтацію на підрахунок лише за науковими статями у рецензованій періодиці, яка обраховується лише в наукометричних базах SCOPUS Web of Science, та у списку фахових видань, затверджених МОН, і перейти до обрахунку за науковими виданнями. Відповідність чи невідповідність наукових видань здобувача, як і фаховий рівень його наукових публікацій передати на вирішення спецрадам.

Вважаємо, що у гуманітарних науках для здобуття наукового ступеня доктора наук достатніми умовами можна вважати наявність монографії, що містить розробку нової наукової концепції, та 5-6 наукових видань, виданих після здобуття наукового ступеня доктора філософії. У випадку, коли захист відбувається за сукупністю наукових видань, достатньою видається наявність монографії та 6 наукових видань. Для здобуття наукового ступеня доктора філософії достатньою умовою є наявність 1-3 наукових видань, хоча доречніше було б прибрати вимогу наукових публікацій загалом.

Варто зауважити, що оскільки різні галузі наук мають різні показники публікаційної активності, то було б бажаним провести спочатку відповідне соціологічне дослідження, щоб встановити оптимальну кількість публікацій для різних наук, щоб у майбутньому виписати для кожної галузі свої вимоги щодо наукових публікацій та їх кількості, так, щоб вони були реально досяжними.

4. Проектом передбачено існування двох типів рад: постійних із дворічним терміном дії та разових. Введення разових спецрад, яке є наближенням до світових стандартів, на жаль, згідно з нормами Проекту, є радше фікцією, аніж реальною можливістю. По-перше, захист роботи на здобуття наукового ступеня доктора наук передбачений лише у постійній спецраді. Постійна спецрада має також можливість надавати наукові ступені доктора філософії, що практично перекреслює можливості для реальної появи практики разових рад. Неважко передбачити, на якому варіанті зупиняться наукові інституції, що від початку перетворює реформування на гарні заяви про наміри, не підкріплені реальними інструментами, необхідними для втілення реформи.

Тому відкриття разової спецради буде провадитися у виняткових ситуаціях. Таким чином консервується радянська система постійних великих рад, членство в яких забезпечується переважно належністю до працівників однієї наукової установи. Тож і далі рішення про присвоєння наукового ступеня прийматиметься науковцями, часто геть далекими від теми дисертації, які нашвидкуруч знайомитимуться із цілком новим для себе дослідженням.

5. Нагромадження кількості осіб, які мають перевіряти, і які будуть причетними до захисту, розмиває персональну відповідальність. Так, постійна спеціалізована вчена рада утворюється із мінімум п'яти докторів за спеціалізацією, і всі ці доктори мають працювати в установі. Окрім того, збільшується кількість рецензентів дисертації на здобуття наукового ступеня доктор наук до чотирьох, хоча їх збільшення тут нічим не обґрунтоване.

Пропонується зменшити необхідну кількість осіб,що мають працювати в науковій установі, для того, щоб отримати можливість відкривати (постійну чи разову) спецраду для захистів дисертацій чи наукових здобутків на здобуття наукового ступеня доктора наук до 3, із можливістю набрати ще 2-х докторів наук (докторів габілітованих) із спеціалістів за тематикою дисертації, які працюють в інших наукових установах України та світу для включення до спецради. І вважати достатнім для відкриття спеціалізованої вченої ради для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії, щоб в науковій установі працювали 3 спеціалісти за тематикою дисертації, із яких один має бути доктором наук, а решта можуть бути докторами філософії (кандидатами наук), із можливістю набрати ще 2-х докторів наук (докторів габілітованих), чи докторів філософії (кандидатів наук) із спеціалістів за тематикою дисертації, які працюють в інших наукових установах України та світу для включення до спецради.

Пропонується залишити кількість наукових опонентів для докторської – 3 опоненти.

Разом з тим, для підвищення якості рецензування, пропонуємо розглянути можливість, щоб одного рецензента призначала експертна рада НАЗЯВО, без будь-яких пропозицій з боку спецради, і при цьому ім'я цього рецензента не оголошувалось би аж до моменту, коли написаний ним відгук, який він надіслав до експертної ради НАЗЯВО, передавався б до спецради.

6. Розглядуваний Проект не вирішує проблему компетентності спецрад та опонентів в тематиці дисертацій. В Проекті скрізь вжито термін спеціалізація, без уточнення, який сенс вкладається в це значення, що окреслює коло компетентності, яку мають мати члени спецрад, дуже нечітко. Вимога, щоб члени спеціалізованої ради мали докторський ступінь із спеціалізації, за якою відкривається спецрада, як і до опонентів мати ступінь доктора наук (чи доктора філософії у випадку захистів дисертації на здобуття ступеня доктора філософії) за спеціальністю дисертації дозволяє зберігати попередню практику, коли спецрада, сформована на постійній основі, не порушуючи формальних вимог до наявності публікацій за спеціалізацією, бере до розгляду дисертації, щодо яких жоден із її членів не має належної компетентності, як і жоден із опонентів, що призводить до профанації захистів. Бо відсутність спеціалістів за тематикою дисертації в спецраді і серед опонентів (за виконання формальних вимог про наявність певних публікацій за спеціалізацією спецради) фактично означає відсутність належного рецензування дисертації. В результаті це призводить до захисту дисертацій, які не мають належного наукового рівня, чи взагалі є компілятивними, ненауковими, імітаціями наукового дослідження, чи містять плагіат. Збереження орієнтації на спеціалізації означає, що і надалі буде зберігатися можливість захисту дисертацій неналежного рівня, ненаукового та плагіатного характеру.

Пропонуємо взяти за критерій належної компетентності наявність наукових видань за тематикою дисертації (незалежно ні від місця публікацій, ні від форми публікацій), і передати це питання на розгляд наукових рад при формуванні спецрад та спецрад при визначенні опонентів.

7. В Проекті в окремих параграфах нібито передбачено участь в спецрадах іноземних спеціалістів, але весь текст насправді виписаний так, щоб іноземців не допустити до захистів, особливо до захистів дисертацій та наукових здобутків на здобуття ступеня доктора наук. Так, хоча пункт 5 (четвертий абзац) нібито передбачає, що в спецрадах, як постійних, так і разових, можуть бути іноземні члени, він суперечить іншим пунктам, де нічого не сказано про те, що іноземці можуть бути членами постійної спеціалізованої ради.

Оскільки основною формою захистів за цим Проектом передбачається захист у постійних спеціалізованих радах, сама ця можливість малоймовірна, адже регулярна присутність іноземного вченого на засіданнях постійно діючої ради навряд чи може бути забезпечена. Отож цей пункт перетворюється на фікцію.

Окрім того, пункт 6 (другий абзац) має таку редакцію:

«6. Доктором наук за відповідною спеціалізацією вважається вчений, який має ступінь доктора наук зі спеціальності, що охоплює спеціалізацію, з якої утворена спеціалізована вчена рада та є автором (співавтором) не менше трьох статей за спеціалізацією даної спеціалізованої вченої ради, опублікованих впродовж останніх 5 років у рецензованих фахових виданнях, включених до міжнародних баз Scopus або Web of Science Core Collection, чи автором не менше десяти статей за спеціалізацією даної спеціалізованої вченої ради та які опубліковані впродовж останніх п'яти років у відповідних вітчизняних фахових виданнях, включених до переліку Міністерства освіти і науки України.»

Вимога для членів спеціалізованих рад наявності статей за спеціалізацією вченої ради, опублікованих у виданнях, що індексуються в наукометричних базах SCOPUS та Web of Science (та ще й певну кількість за певний проміжок часу), насправді позбавляє можливості залучення до спеціалізованих рад та до можливості бути опонентами значну частину іноземних вчених, та більшість українських докторів наук та докторів філософії (кандидатів наук) з гуманітарних дисциплін. Бо, по перше, в світовій гуманітаристиці статті у вказаних наукометричних базах не конче означають, що їх автор є добрим спеціалістом, а провідні західні науковці-гуманітарії, як визнані на Заході, їх можуть не мати взагалі. Таким же чином, вимога наявності трьох робіт за п'ять років у наукометричних базах SCOPUS та Web of Science є неможливою і для українських вчених, з тих же причин, що вказані бази не повним чином відображають стан розвитку світової гуманітарної науки, і такі вимоги або відсікатимуть значну частину спеціалістів, або змушуватимуть українських науковців до нарощування кількості статей за рахунок їх якості та до імітаційних робіт. Отже ця вимога значно звужує пул можливих членів спецрад чи опонентів на захисті, і містить ризик збільшення імітаційних робіт для того, щоб потрапити в число членів спецради та опонентів.

Отже, можна підсумувати:

1) виписані вимоги суттєво обмежують можливості для іноземних вчених бути опонентами на захисті дисертацій з гуманітарних дисциплін, тому редакція Проекту, що винесена на обговорення, фактично підтримує ізоляцію української науки, особливо гуманітаристики, від світової системи рецензування дисертацій та наукових здобутків.

2) вказані вимоги роблять і для більшої частини українських докторів наук в гуманітарній сфері неможливим брати участь у оцінці наукових результатів своїх колег через участь у спецрадах чи через опонування, через формальні перепони, які ніяк не покращують якість рецензування.

Тому пропонується наступна версія відповідного визначення, хто може бути членом спеціалізованої вченої ради:

«6. Доктором наук за відповідною тематикою дисертації вважається вчений, який має ступінь доктора наук (доктора габілітованого) зі спеціальності, що охоплює тематику дисертації, що захищається в спеціалізованій вченій раді, та є автором не менше трьох наукових видань за тематикою дисертації, опублікованих в Україні чи світі».

8. Стаття 18, перший абзац, подає завищені вимоги для здобувачів наукових ступенів, особливо ступеня доктора наук:

18. «Для допуску до захисту наукового досягнення повинно бути опубліковано не менше дванадцяти статей для здобувача ступеня доктора наук та не менше трьох статей для здобувача ступеня доктора філософії, оформлених відповідно до вимог, встановлених Національним агентством. Водночас, за галузями знань Національним агентством за поданням відповідних галузевих експертних рад можуть бути встановлені більш високі вимоги до мінімальної кількості статей.»

Разом з тим, в Проекті не вказано, що всі статті мають бути за тематикою дисертації. Також третій абзац цього документа визначає, що у разі захисту за науковою доповіддю за сукупністю статей, необхідна мінімальна кількість статей (не нижче п'ятнадцяти) та ще й індекс їх цитувань, який встановлюється Національним агентством для кожної галузі окремо:

«Наукова доповідь за сукупністю статей, що подається на здобуття ступеня доктора наук, готується здобувачем без співавторів і повинна містити узагальнені результати наукових досліджень автора, опублікованих раніше у фахових наукових виданнях. Вимоги до доповіді, поданої до захисту на здобуття ступеня доктора наук за сукупністю статей, встановлює вчена рада закладу вищої освіти (наукової установи). Мінімальна кількість статей (але не менше п'ятнадцяти) та показник їх якості (зокрема індекс цитувань), необхідних для здобуття ступеня доктора наук за сукупністю статей, встановлюється за галузями знань Національним агентством за поданням відповідних Галузевих експертних рад Національного агентства».

Таким чином нівелюється вся система захистів дисертацій на здобуття наукових ступенів у спеціалізованих вчених радах, адже функції рад зводяться до декоративних, вони мають провести процедуру підтвердження вже наявної певної кількості статей (які можуть бути і у співавторстві, не бути між собою тематично пов'язаними) в певних журналах та наявності цитувань, замість дискусії щодо особистого здобутку здобувача наукового ступеня. Окрім того, така система є дискримінаційною щодо гуманітарних галузей, де є велика специфіка наукового знання, та де статті у великих журналах мейнстрімного напрямку, зареєстровані в наукометричних базах, не є основним чи єдиним різновидом наукової продукції, а отже наукометричні показники не є релевантними ні для відстежування цитувань, ані для винесення будь-яких інших суджень щодо рівня здобувача наукового ступеня.

- Вимоги 12 статей, та 15 у випадку захисту дисертації за сукупністю статей, а також орієнтація знову на наукометричні бази та покажчики цитувань, а не на саму якість статей, як і лише на статті, не включаючи інші види наукових публікацій – ніяк не підвищать якість наукового продукту чи якість досліджень, винесених на захист, а навпаки сприятимуть її зниженню та підштовхуватимуть здобувачів до імітації наукових досліджень та масової публікації малозначущих результатів та повторів власних результатів, а також до штучної організації цитування власних робіт. Пропонується скоротити кількість публікацій для гуманітарних наук до 5-6 опублікованих будь-яких наукових видань, включаючи статті в рецензованих наукових виданнях України та світу, а також визнати необхідною для захисту на здобуття ступеня доктора наук наявність монографії за темою дисертації (наукового здобутку, які виносяться на захист).

- Оскільки здобувач наукового звання, особливо доктора наук, має довести свою належну компетенцію ставити та розв'язувати складні проблеми, тому пропонується вилучити із Проекту питання про наявність статей у співавторстві, або обмежити їх кількість, скажімо, не менше половини статей у списку публікацій, мають бути одноосібно написані здобувачем наукового ступеня.

- Всі публікації, які включені до списку публікацій, в яких проводилась апробація теми дисертаційного дослідження (наукових здобутків, що виносяться на захист), мають бути пов'язані із темою дисертаційного дослідження, оскільки за чинними нині вимогами і за вимогами, прописаними в розглядуваному проекті нормативного акту, публікації є частиною апробації результатів наукового дослідження, і частиною наукового здобутку. Наявність низки різних публікацій на різні теми, хоча б і в журналах, що індексуються в перших квартилях наукометричних баз SCOPUS Web of Science, не є апробацією результатів наукового дослідження здобувача, коли вони не стосуються теми дисертації, і не є свідченням, що він оволодів належними методологічними чи теоретичними знаннями, необхідними для здобуття наукового ступеня, особливо це стосується ступеня доктора наук.

9.Необхідно із Статті 16, абзацу 2, де йдеться про підготовку монографії:

«Монографія, що подається на здобуття ступеня доктора наук – опублікована книга, яка містить узагальнені результати наукових досліджень автора. Монографія, що подається до захисту на здобуття ступеня доктора наук, повинна бути опублікована без співавторів у одному з академічних видавництв, яке забезпечує анонімне рецензування та міжнародне розповсюдження своїх видань. Перелік таких видавництв та вимоги до монографій, що подаються на здобуття ступеня доктора наук, встановлюється за галузями знань Національним агентством за поданням відповідних Галузевих експертних рад Національного агентства.» —

вилучити ті місця, де йдеться про «міжнародне розповсюдження своїх видань», та про місце публікації монографії, та про перелік видавництв, в яких можна друкувати такі монографії, та про те, що Національне агентство встановлює, перелік таких видавництв. Якість підготовленої наукової монографії встановлюється лише на основі її змісту, а не на підставі місця публікації.

Оскільки вимоги друку монографій лише у «одному з академічних видавництв, яке забезпечує анонімне рецензування та міжнародне розповсюдження своїх видань», означають автоматичну відмову від усіх україномовних монографій, та фактично від друку у більшості українських видавництв, і переносять друк у видавництва інших країн, тому такі вимоги суперечать статті 10. Конституції України, Закону України про забезпечення функціонування української мови як державної (Стаття 1. Параграф 6), оскільки чинить перепони розвитку української наукової мови, та іншим нормативним актам, що стосуються наукової діяльності та базуються на положеннях вказаних законів.

Хибною практикою є і посилення втручання державних органів у автономію наукових інституцій через створення реєстру видавництв, в яких можна буде видавати монографії для захисту наукових ступенів, пропонується відмовитись від цієї ідеї і передати оцінку якості наукової монографії на розгляд спецрад.

Сам цей абзац пропонуємо подати у такій редакції:

«Монографія, що подається на здобуття ступеня доктора наук – опублікована книга, яка є науковим виданням, яка містить узагальнені результати наукових досліджень автора. Монографія, що подається до захисту на здобуття ступеня доктора наук, повинна бути опублікована без співавторів».

У підсумку маємо зазначити, що нинішня редакція нормативного акту про порядок присудження наукових ступенів є дискримінаційною стосовно гуманітарних наук і призведе до зупинки процесів оновлення наукових кадрів та консервації складу вже захищених докторів наук, що власне позбавить різні галузі гуманітарних наук можливості до розвитку та означатиме їх стагнацію.