Термін «політв'язень» у поєднанні з Іспанією — країною з репутацію сталої демократії, здається приблизно так само несумісним, як день i ніч. Але якщо не заперечувати, що нічого в світі не є бездоганним, то можливо, все ж таки можна дати іспанській демократії право на похибку. Демократія в цій країні, безумовно, є — та дивлячись для кого і в якій мірі, тому в деяких місцях потребує лат. (Хоч як би дико це не звучало у Європі ХХІ сторіччя!) Особливо благенько виглядає свобода слова, волевиявлення та незалежність судової системи. Лише сам факт ув'язнення каталонських лідерів, як і весь судовий процес над референдумом 1-О, нагадує показове покарання після хрестового походу. Британський The Times у статті «12 каталонців: іспанська Інквізиція» (оригинал англ.) називає суд «тестом» для мадридського правосуддя. «Від того, як іспанський уряд поводитиметься впродовж наступних місяців, залежатиме те, служитиме суд для вирішення кризи або ж для її загострення» — попереджає видання.

Процес тільки-но розпочався, та справа 1-О (це не рахунок матчу, а скорочена назва 1-Octubre — перше жовтня, дата, яка назавжди відбилася в колективній свідомості Іберійського півострова) набула великого розголосу уже протягом останніх місяців. Більше 150 медіа, в тому числі і іноземних, заздалегідь резервували місця у залі суду. Вперше в історії післяфранкістської країни засідання транслюватимуться наживо. Це, безперечно, один із найгучніших процесів Іспанії за останній час, — trial of century, як його охрестили іноземні видання, — тому не важко зрозуміти атмосферу напруженості. Адже судитимуть, для одних — сепаратизм і злочин проти країни, для інших — свободу і право на волевиявлення. Від остаточного вироку і буде залежати подальше вирішення (або навпаки?) конфлікту.

Оголосивши незалежність, каталонські лідери таким чином кинули виклик пункту іспанської Конституції 78-го року про «нероздільну єдність іспанської нації». Хоча головна їхня помилка полягала напевне все-таки в тому, що вони недооцінили тих, хто у Монклоа і є уособленням цього пункту. Не зважаючи на те, що те нерішуче проголошення республіки ніколи не набуло ефективності, для мадридських керманичів цього було вельми достатньо аби запустити репресивну машину, тому що ні для кого не секрет, що сила на їхньому боці. Тільки вони ще матимуть довести, що на їхньому боці ще й правда.

Суд проходитиме не в Каталонії, а в столиці королівства, при тому, що Верховний Суд не є компетентним у подібних справах. Цей сценарій було вже пройдено із Артуром Масом, який у 2015 провів народне опитування про незалежність 9-N. Барселонський суд, що розглядав справу, зняв звинувачення за відсутністю злочину, тому прокурори Мадриду поспішили перенести процес до столиці, де судді без «тиску» винесли уже відомий вирок. «Стає очевидним, — коментує аналітик Жорді Барбета, — що критерії, які застосовуються в Мадриді і Барселоні, дуже відрізняються. Столичні судді такі „вільні від тиску“, що коли 3 жовтня 2017-го король Філіп VI заявив без жодного попереднього суду, що очільники Каталонії „систематично порушували норми, прийняті законом, виявляючи неприйнятну невірність Уряду“, сприйняли це за прямий наказ. Заява короля фактично віщує результат суду, де основну директиву для суддів уже було озвучено головним суддею Карлосом Ледесмою: „нероздільна єдність іспанської нації“. До цього самого аргументу апелює (ультра)праве тріо Касадо-Рівера-Абаскаль, завзято вимагаючи найсуворішого покарання для найстрашнішого гріха, тільки мислимого в Іспанії — бажання мати суб'єктність. Їхня патріотичність надходить в простір так інтенсивно, що вже надто очевидно як ці „три в одному“ плутають процес проти незалежників із передвиборчою кампанією.

Адвокати ж заявляють, що справу 1-О сфабриковано, вона не має реальної доказової бази, а усі звинувачення основані на вільній інтерпретації. „Підбурювання до заколоту“ апелює до збройного повстання, і як би не перекручували факти, важко уявити, на що розраховують прокурори аби це довести. Далі — „кримінальна організація“ та „марнотратство“. Усі без винятку звинувачені наполягають на „політизованості“ та упередженості суддів. Напевне, небезпідставно, якщо понад сто іспанських юристів підписали петицію про неправомірність дій Верховного Суду. На захист каталонських прав виступили також і євродепутати, вимагаючи політичного рішення та припинення репресій, заявивши, що процес не є „внутрішньою справою“. Ба більше, індепес (так скорочено називають прибічників незалежності) також звинувачують уряд у застосуванні репресій і переслідувань до власних громадян: побиття із нанесенням травм 1066-ти людей на референдумі зафіксоване, але не покаране. Натомість, багатьох з них потім буде притягнуто до відповідальності за звинуваченнями у тероризмі, порушенні порядку чи опорі владі, хоча самі вони вважають себе постраждалими. Один з таких постраждалих — Роже Еспаньол, який під час 1-О втратив око від гумової кулі, випущеної національною поліцією, не дивлячись на те, що ця зброя заборонена ще з 2006 року. B ці дні він теж має з'явитися перед трибуналом. Таких випадків велика кількість.

Ще однією ознакою того, що іспанське правосуддя може виявитися кульгавим є те, що ті звинувачені, які знаходились на території Іспанії, усі опинилися за ґратами без права на заставу або під домашнім арештом (як у випадку із активістами). Ті ж, що обрали екзиль, добровільно з'явились перед судовими органами відповідних країн і жодного з них не було ані затримано, ані екстрадійовано. Лише Німеччина погодилася на екстрадицію Пучдемона по звинуваченню у марнотратстві. Іспанське „все або нічого“ змусило суддю Лярену відкликати „гарячу путівку“ у вигляді євро ордеру. Отже, неминуче з'являється сумнів — чому вина каталонських лідерів є такою очевидною лише для Іспанії? Чи дійсно має рацію юрист і публіцист Жоан Керальт, обурючись тим, що в цій країні є не лише fake news, а й fake crimes?

Не важливо, скільки інших фактів ставлять під сумнів усю справу 1-О. Важливо те, чи дійсно іспанське правосуддя буде на висоті і пройде тест на демократію. Наразі усе вказує на протилежне. Тому питання — наскільки можливі політв'язні у європейській демократії — поки що залишимо у повітрі. Лише зауважимо, що іспанський медіа простір подає звинувачених як „ув'язнених політиків“ (políticоs presos — ісп.), уникаючи словосполучення „політичних в'язнів“, тому що це логічно руйнує всю парадигму про правову державу, яку дедалі все важче підтримувати, зауважує журналіст Тіан Ріба, адже крім того, що звинувачення є сфабрикованими, серед „ув'язнених політиків“ не тільки політики: є активісти, громадські діячі, та навіть репер, якому закидають тероризм за критику влади у піснях. Отже, все це більше скидається на політичних в'язнів (presos políticоs — ісп.). Зміна порядку складових іноді таки змінює зміст на абсолютно протилежний. Правда обов'язково спливе, і якщо не в Мадриді, то в Страсбурзі.

Якби там не було, обидві сторони конфлікту стали заручниками непростого пазла. Каталонський Женералітат, з одного боку, мав би теоретично діяти згідно гасла „ні кроку назад“, яким оперує Кім Торра, більше подібний до активіста ніж до президента, проте, не вільний рухатися ані до республіки, ані проти неї. Адже у разі виконання мандату 1-О на нього чекатиме покарання, тим більше що Мадрид вдається до емоційного шантажу, використовуючи ув'язнених як заручників та погрожуючи 155-ю статтею, яку, як це видно з досвіду, він застосовує на свій розсуд. Якщо ж каталонські керманичі продовжуватимуть і надалі у дусі автономізму, велика частина індепес цього не підтримає, що призведе до чергового загострення кризи.

Щодо президента в Монклоа, все теж непросто. Найменша спроба Педро Санчеса піти на діалог із Барселоною трактується опонентами з правого політичного крила як прояв слабкості або навіть зради. Іспанія — це не тільки традиційне протистояння центру і периферії, а паралельно й правих і лівих. Уряд Санчеса у вельми незаздрісному становищі — аби піти на поступки Барселоні, без якої неможливо ухвалення бюджету, йому доведеться якось вирішувати питання політв'язнів, а значить — і референдуму, — на якому так зациклений його каталонський колега. Якщо він піде хоч на найменший компроміс, його елементарно „спустять“ праві ще до закінчення мандату. Тому цей суд є таким показовим — він оголить всі тріщини у суспільстві з усіма його протиріччями: протистояння між іспанським середньовіччям та цивілізованим світом, проростаючим авторитаризмом та нерішучою демократією.

Далі буде