У ніч на 15 червня Росія завдала масованого удару по Україні. Ракети й дрони летіли по Києву, Дніпру, Харкову. Пошкоджені житлові будинки, школа, лікарня, культурні об'єкти.
Серед них — Успенський собор Києво-Печерської лаври.
Для України це не просто стара будівля. Це одна з головних християнських святинь, частина світової спадщини ЮНЕСКО, місце, пов'язане з історією Київської Русі, української духовності й культури.
І тут питання вже не лише до ракет.
Як держава, яка роками говорить про «захист православ'я», одночасно б'є по українських храмах?
За час повномасштабної війни Росія пошкодила сотні релігійних споруд в Україні. Не тільки великі собори. Під ударами опинялися сільські церкви, молитовні будинки, монастирі, споруди різних конфесій.
Це не схоже на випадковість, а на частину ширшої війни проти української ідентичності.
🔷 Ракети руйнують стіни. Пропаганда спершу руйнує образ людини
Перед фізичним знищенням часто йде інше — словесне.
Країну роками описують як «неправильну», «заражену», «нацистську», «сатанинську», «сектантську». Людей привчають дивитися на цілий народ не як на людей, а як на загрозу.
Так працює дегуманізація.
Спочатку українців перетворюють на образ ворога. Потім насильство проти них легше назвати «очищенням», «порятунком» або «священною боротьбою».
Саме тут тема зруйнованих святинь стикається з антикультовою риторикою.
Коли українське суспільство роками змальовують як простір «сект», «сатаністів», «неоязичників» і «зовнішнього управління», це мова, яка готує ґрунт для ненависті.
🔷 Новопашин і мова «денацифікації»
Один із прикладів — публікації російського священика Олександра Новопашина.
У відкритих матеріалах він говорить про «денацифікацію України», про «укронацистів», про необхідність «очищення» не окремих груп, а всієї країни. У цих текстах українців пов'язують із сатанізмом, неоязичництвом, «антиросійською системою» та цивілізаційною загрозою.
Проблема в тому, що така мова не живе окремо від війни. Вона дає моральне виправдання агресії. Якщо українців спочатку назвати «нелюдами», «сектантами», «нацистами» або «сатаністами», тоді удар по їхніх містах, храмах і домівках легше подати не як злочин, а як «боротьбу зі злом».
Насильство часто починається не з ракети. Спершу з'являється слово.
🔷 Ірина Кременовська
Ірина Кременовська зараз часто згадується в цій темі, у матеріалах про український антикультовий простір, а також у відкритих даних, пов'язаних із Центром економіко-правових досліджень.
Окремий пласт — її власні тексти на «Вільному слові», де вона пише про «деструктивні культи» та «секти». Саме тому цю тему варто розглядати не як одну емоційну заяву, а як ширшу інформаційну історію, де повторюються одні й ті самі ярлики, образи ворога і підозріла близькість до риторики російського антикульту.
Якщо в Україні діють люди або мережі, які під виглядом «боротьби з сектами» просувають російські наративи, дискредитують українське суспільство, сіють недовіру до держави й повторюють лексику російської пропаганди, це вже питання не тільки публіцистики. Це питання безпеки.
Гібридна війна — це не лише ракети. Це ще й тексти, ярлики, «експерти», інформаційні кампанії та образи ворога, які потім залишаються в головах людей.
🔷 Головне питання
Після ударів по українських святинях треба говорити не тільки про ракети, а ідеологію, яка робить ці ракети «допустимими» в очах тих, хто їх запускає й підтримує.
Перед кожним ударом по храму вже був інший удар — по правді.
Україну роками намагалися представити як «неправильну» країну, «сектантський» чи «сатанинський» проєкт, загрозу «русскому миру». Саме такі наративи створюють атмосферу, у якій агресію можна назвати «місією».
Тому важливо бачити не окремі уламки, а весь ланцюг: ярлик — страх — ненависть — виправдання насильства.
Усі твердження про можливі мережі впливу, координацію, агентурні зв'язки чи роботу в інтересах РФ мають ретельно перевіряти правоохоронні органи. Але ігнорувати такі сигнали теж не можна.
Коли під виглядом «захисту віри» роками сіють ненависть до України, а потім по українських святинях летять ракети, це вже не виглядає як випадковий збіг. Це питання безпеки, і права України на власне майбутнє.