⚫️ Вступ: справа харківського священника УПЦ (МП) як симптом системної загрози

Гучна справа в Харкові знову привернула увагу до діяльності Української Православної Церкви (московського патріархату) та її можливих зв'язків із російською пропагандою. За даними слідства, правоохоронці затримали священнослужителя УПЦ (МП), який нібито системно поширював антиукраїнські наративи та виправдовував збройну агресію РФ.

Як повідомляється, у період з березня до липня 2025 року цей клірик активно користувався проросійськими Telegram-каналами. За версією обвинувачення, його дописи не лише принижували українців, а й транслювали кремлівські тези, зокрема цинічне твердження, що «Харьков всегда был, есть и будет русским городом».

Під час обшуків, за повідомленнями, вилучили телефон із матеріалами, які розглядаються як докази підривної діяльності, а також значну суму коштів у різних валютах. Слідство припускає, що ці гроші могли бути оплатою за інформаційну роботу.

Затриманому оголошено підозру, суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Розслідування триває, зокрема перевіряється можлива причетність до розголошення даних про розташування підрозділів ЗСУ.

⚫️ Розділ 1: РПЦ та антикультові мережі як інструменти дегуманізації та гібридної війни

Цей випадок виглядає не як ізольована історія однієї людини, а як фрагмент ширшої картини. Росія давно використовує дегуманізацію як метод війни проти України: через мову зневаги, ненависті та «виправдання» насильства. У публічному просторі часто лунають твердження, що в цій ідеологічній роботі беруть участь не лише структури РПЦ, а й мережі так званих «антикультових» організацій, які критики пов'язують із російськими державними інтересами.

У підсумку формується пропагандистська машина, яка працює не тільки в РФ, а й намагається впливати на дискусії в Україні, Європі та США.

⚫️ Розділ 2: Новопашин як приклад риторики, що виправдовує насильство

Російська православна церква давно сприймається багатьма як один із елементів державної агресії РФ, зокрема через публічну підтримку війни. На цьому тлі окремі її представники, включно з публічними «антисектантськими» спікерами, просувають риторику, яка знецінює українців і зображує Україну як «ворожу» або «нелегітимну».

У медіа згадують протоієрея Олександра Новопашина, якого пов'язують із РАЦИРС, і якому приписують висловлювання, що демонструють радикальну дегуманізацію українців. Такі наративи, коли вони масово тиражуються, працюють як «моральний дозвіл» на насильство.

Також звертають увагу на те, що на ресурсах, пов'язаних із російським церковним середовищем, можуть з'являтися матеріали з України, які подаються як «приклади боротьби», але фактично підсилюють російську рамку про «секти», «ворогів» і «очищення».

⚫️ Розділ 3: РАЦИРС в Україні як тема для перевірки і суспільного контролю

Окрема лінія дискусії стосується того, що в Україні роками існували середовища та спікери, які під брендом «боротьби з сектами» могли просувати мову ворожнечі, таврування й поділ суспільства на «правильних» і «небезпечних». Критики вважають, що такі практики перегукуються з російськими «методичками».

У цьому контексті згадують і кейси, які пов'язують із «Сурков Лікс» та листуванням, оприлюдненим українськими хактивістами, де фігурували особи, яких називали координаторами проросійських впливів. Це питання потребує професійної юридичної оцінки, але сам механізм — використання «громадських» і «релігійних» вивісок для підриву держави — виглядає типовим для гібридної війни.

⚫️ Розділ 4: Парадокси правосуддя і питання до системи

Попри резонансні заяви, публікації та підозри, у суспільстві залишається головне питання: чому частина фігурантів, яких у публічному просторі пов'язують із проросійською риторикою, роками зберігала доступ до медіа, «експертних» ролей і впливу на громадську думку?

У цьому матеріалі згадується Ірина Кременовська та Олексій Святогор як приклади осіб, довкола яких тривають гострі дискусії і які, за повідомленнями, фігурують у провадженні за статтею про розпалювання ворожнечі. Водночас лунають вимоги ретельної перевірки ширшого спектра можливих зв'язків і впливів, якщо вони справді мали місце.

⚫️ Висновок: системна протидія гібридним загрозам — це питання виживання держави

Справа харківського священника показує, як легко ворожа пропаганда може маскуватися під «релігійну думку», «мораль» або «експертизу». Паралельно суспільство має уважно ставитися до будь-яких публічних кампаній, що будуються на дегуманізації, ярликах і закликах «викорінювати» людей як «бур'ян».

Гібридна агресія працює так: спочатку підривають довіру, потім сіють ненависть, а далі намагаються розхитати державу зсередини. Саме тому подібні історії потребують не емоційних вироків у соцмережах, а прозорих перевірок, правових рішень і відповідальності — якщо провина доведена.