Я відчула подих російсько-української війни в 2010-2011.

Я побачила її поступ випадково. Люблю полазити по сайтах з літературою, зокрема фентезі й фантастикою. І от в той період на російських літературних сайтах було засилля подібних сюжетів у жанрі альтернативної історії — нібито Україна підтримала фашизм.

Зрозуміло, що такими книгами зачитувалися підлітки. А в 2014 підлітки виросли. І зерна ненависті лягли в підготовлений грунт.

Тоді я зрозуміла, що література може бути ефективним засобом пропаганди. Таким же, як телебачення. І навіть ефективнішим, бо книги обробляють тих, хто здатен обробити певний масив інформації. Більший чи менший, складніший чи елементарний і шаблонний. Але — література є способом вплинути на тих, хто вміє читати, а не людей з кліповим мисленням і трисекундною пам'яттю рибки гупі.

Нещодавно я побачила ще одну битву за читацькі мізки. Цього разу — на платформі Букнет.

Платформа позиціонує себе як міжнародна, має російську, українську, англійську й іспанську версії.

Українська тут наймолодша... І віднедавна перебуває під особливо пильною увагою.

Автори тут надто буйні. То вони почали піднімати питання пропаганди певних жанрів, бо було помітно, що адміністрація віддає перевагу книгам конкретної тематики з великою кількістю еротики і провідною ідеєю «аб'юзерство — це прекрасно, б'є — значить любить!». Втім, прихильність до цього жанру можна було б зрозуміти, такі книги гарно продаються.

Та бунтівні автори знайшли інший спосіб наплювати адміністрації в борщ. Розпоясалися, почали писати про російсько-українську війну або просто тексти, які певною мірою згадують про ці події. Адже ця тема входить у життя кожного.

І раптом... авторів за таке самоуправство почали карати. Банити масово. Видаляти книги й блоги.

До авторів, які пишуть в жанрі реалізму, раптово долучилися і інші — історики,фентезійники, об'єднані хештегом #Це_і_моя_війна...

Демарш авторів вражає.

Загалом же тенденції змушують замислитися.

Чи є новий виток конфлікту асиметричною відповіддю на наїзд на телеканали?

А чи пишуть про російсько-українську війну на трьох інших платформах? І якщо пишуть — що саме? Аудиторія у цих платформ значно більша.

І нарешті — а коли в Україні почнуть приділяти увагу такому сегменту культури, як КНИГА?

Це не остання битва за кращі мізки. І з кожної битви треба вчасно зробити висновки й скористатися ними.