Нема сил писати про поліграфи, депутатський зашквар, бубачьку, сивоху у РНБО, весь цей цирк, «стадіон», «перемир'я», «братання» та «просто надо перестать стрелять».

У моєї подруги Maria Mostovchuk на Гагарінському плато чотири дня триває протистояння — люди виходять проти незаконної забудови багатоповерхівками замість обіцяних дитячого садочка, школи та лікарні. Всі дерева повирубали, будують хмарочоси, Аркадія перетворилася у гетто. Мешканці виходять з дітьми та колясками — не пускають техніку, а їх давлять, б'ють та знущаються. Національна поліція на боці забудовника, у якого нема жодного дозволу на будівництво.

А у нас позавчора вночі з фасаду будинку на газоні під вікнами поставили будку-МАФ — теж без дозволу та «нахалстроем», щоб зробити чергову шаурму, поки я сьогодні писала та дзвонила у всі інстанції, думала, що посивію та зірвусь з котушок. Але тримаюсь.
А взагалі, таке враження, що життя котиться в зворотньому напрямку — як у кіно "The Curious Case of Benjamin Button" — «Загадкова історія Бенджамена Баттона», пам'ятаєте такий? З Бредом Піттом — як всі старіли, а він молодшав, поки не став малечею?

Так і у нас, час відмотує назад — кожен день з великою швидкістю: якось непомітно ми перескочили в Україну часів Кучми та несемось у початок 90-х, а там і 80-ті не за горами.
Як перестати дивуватися (тут має бути мат, розумію) — я не знаю.
Картинка з твіттеру сьогодні в тему та на злобу дня.