Чому будь-які дані наукометричних баз Scopus та Web of Science не є ні основним, ні навіть вагомим показником наукової успішності в багатьох гуманітарних галузях? Спробую сухо підсумувати основні аргументи.

1. Гуманітарне знання великою мірою має наративну природу — тобто, це не моделювання, а описи. Опис значного явища потребує значного обсягу. Тому багато гуманітаріїв, особливо зрілих дослідників, «мислять монографіями», а не статтями. Ба більше: зміст гуманітарних монографій часто буває неможливо «розбити на статті» і опублікувати «по частинах», бо монографія формує єдиний контекст цілого, необхідний для розуміння кожної частини (грубо кажучи, адекватно сприйняти четвертий розділ монографії можна лише прочитавши перед тим перші три). Тому для багатьох зрілих дослідників-гуманітаріїв статті взагалі не є показником їхніх наукових здобутків.

2. Світ не є гомогенним культурним цілим, тому наукові спільноти різних частин світу мають інтерес різної інтенсивності до проблематики різних культур (зокрема й української). Українські гуманітарії великою мірою виконують роботу, корисну і цікаву лише місцевій аудиторії, «контекстуалізуючи» тут матеріали інших культур — як первинні (артефакти), так і вторинні (дослідження). Це не означає, що така робота некорисна і нею можна знехтувати взагалі, але за межами України її може бути просто нікому оцінити. Відповідні наукові здобутки немає сенсу публікувати за кордоном чи «у міжнародних виданнях», бо їхня адресна аудиторія майже виключно знаходиться в Україні.

3. У низці галузей, гуманітарне знання не лише культурозалежне, а й мовозалежне. Грубо кажучи, описуючи античну філософію або античну літературу українською мовою, можливо створити такий плідний опис, який неможливо відтворити німецькою, англійською чи французькою мовою — і навпаки. Тому для багатьох гуманітаріїв англійська мова не є пріоритетною мовою публікації наукових здобутків; ба більше, вибір мови дослідження тут інколи має концептуальний характер (зокрема, у філософії, філософування кожною мовою дає щоразу унікальні світоглядні відкриття, які спираються на унікальні ресурси цієї конкретної мови). Відповідно, в гуманітарній періодиці є велика кількість поважних і впливових не-англомовних видань, які з різних причин не вважають за потрібне додавати до опублікованих статей англомовні анотації — а отже, навіть теоретично не можуть потрапити у Web of Science та Scopus.

4. Структурування світового гуманітарного знання в окремих галузях гуманітаристики дуже різнорідне. В деяких галузях є поважні міжнародні видання, в інших такі видання за межами України практично відсутні (наприклад, дослідження українського фольклору, української правової системи, історії української філософії, тощо). Внесення до наукометричних баз даних суто українських гуманітарних журналів можливе (є досвід), але воно у низці ситуацій не має практичного сенсу, бо неукраїномовній аудиторії короткі англомовні анотації нічого не скажуть, а україномовна аудиторія знайде відповідні публікації і без наукометричних баз. Таке рішення (входити чи не входити у ці бази) має ухвалюватися щоразу ad hoc, і виходити з потреб конкретної наукової галузі, а не з потреби «продемонструвати відповідність централізовано встановленим показникам».

5. Навіть серед англомовної фахової гуманітарної періодики схожого профілю і схожого рівня впливовості, одні видання представлені в наукометричних базах, а інші ні — з суто випадкових причин.

Підсумовуючи пункти 1-5, дані наукометричних баз навіть і в першому наближенні не відображають реальної наукової ваги, і навіть реальної цитованості, дослідників-гуманітаріїв (як українських, так і світових).

6. З іншого боку, відносно високий індекс цитованості в наукометричних базах можна успішно підробити, адміністративно змушуючи підлеглих та дисертантів до цитування праць адміністраторів-керівників (ця практика вже поширена). Тому високий індекс цитованості українських гуманітаріїв тут може вказувати не на високий науковий авторитет (хоча й таке можливо), а навпаки, на штучне «накручування» результатів — яке, втім, можна запідозрити, але практично неможливо неспростовно довести.

7. Все сказане зовсім не означає, що слід взагалі «відмовитися від наукометрії». Відмовитися слід лише від приписування наукометрії однакової ваги в усіх галузях науки без винятку. Десь наукометрія може бути вагомим показником, десь не дуже, десь може не свідчити взагалі ні про що. Наукометрія шкідлива не сама по собі, а лише в руках Прокрустів, які адмініструють українську науку.

Для дієвого оздоровлення ситуації в гуманітаристиці (і не лише в ній) я закликаю здійснити цілий комплекс радикальних заходів, але не авторитарного гатунку (без жодних «наукових ВЧК», про які в нас багато хто мріє, явно не прораховуючи сумні наслідки такого кроку). Зокрема:

(1) структурне розведення функцій провідного науковця та адміністратора науки (відмова від вимог доведення «провідної науковості» для адміністраторів науки від завідувача кафедри і вище);

(2) ліквідація Атестаційної колегії МОН і передача остаточного рішення щодо присудження вчених ступенів радам із захистів;

(3) делегування радам із захистів остаточного рішення щодо критеріїв присудження наукових ступенів у своїй галузі, з урахуванням рекомендацій відповідної фахової спільноти (наприклад, філологи-зарубіжники окремо, філологи-україністи окремо, фольклористи окремо, тощо — бо ситуація скрізь може бути досить різною);

(4) одночасно з цим, скасування бюджетних «доплат за науковий ступінь» (вся платня має бути «за посаду», тобто за виконувані функції);

(5) одночасно з цим, переведення державних вишів у статус «отримувачів бюджетних коштів» з правом самостійно визначати штатний розпис і рівень оплати працівників.

Але це вже інша тема обговорення.

26.01.2018

Оригінал тут: https://www.facebook.com/oleksiy.panych/posts/1549...