Португальський публіцист Бруно Масаєш, колишній міністр Європи в уряді Португалії, запропонував дуже корисну, на мій погляд, схему для розуміння ставлення західного суспільства до подій в Україні та Ізраїлі.
Він зробив такий собі уявний перетин з двох осей, на кінцях яких діаметрально протилежні думки як щодо України, так і щодо Гази.
Українська «вісь» має з одного боку безумовну підтримку права України на свободу, суверенітет та територіальну цілісність, а на іншому кінці — тверде переконання, що всі ці права України можуть бути пожертвовані заради «світової стабільності».
Щодо подій в Ізраїлі, то вісь запропонована у вигляді ставлення до Гази: від безумовного визнання права палестинців на суверенну державу на одному кінці і до жертвування цим правом на іншому.
Зауважте, справа не в нашому тут з вами ставленні. Пан Масаєш аналізує саме західне суспільство, виходячи з тих реалій, які є там, поза нашою війною, так що я б просив утриматися від поспішних висновків.
Так от, перетин цих «осей» утворює чотири групи на перший погляд «західного» суспільства звідповідно до сприйняття подій.
Перша група: «Універсалісти». Вони однаково категорично виступають за визнання прав як України, так і Гази (Палестини). Вони вважають одні і ті ж принципи универсальними для всіх. Можна було б подумати, що ці погляди є дуже поширеними, та насправді ця група є нечисленною. Слід зауважити, що вони визнають як право на існування України та Палестини, так і право Ізріїлю на самозахист.
Друга група: «Західники», найчисельніша. Протягом двох років активно та завзято захищають право України на незалежність та збройний опір російській окупації, одночасно сприймаючи палестинський прапор як символ середньовічного терору. Вони категорично відмовляються критикувати тактику розширення ізраїльських поселень на Західному березі та стверджують, що дії Ізраїлю не мають нічого спільного з окупацією.
«Західники» незворушно спостерігають за руйнуванням Гази та твердо вірять, що і Ізраїль, і Україна беззаперечно належать до Західного світу, і мають бути захищені Заходом. А Палестина — ні, і тому її інтереси мають бути принесені в жертву. Ця група представлена величезною кількістю діячів, від республіканки Ніккі Хейлі та демократа Ентоні Блінкена в США до журналу Spectator у Великій Британії та Партії Зелених в Німеччині.
Третя група: «Антизахідники». Як можна зрозуміти, повна протилежність «Західникам». В основі їхньої позиції лежить твердження, що Заходу треба кинути виклик і протистояти. І якщо «Захід» для них міцно асоціюється з США, то підтримка Сполученими Штатами України та Ізраїлю для них за визначенням викликає відторгнення, підозрілість та незгоду.
Яскравий представник цієї групи — президент Бразилії Луїс Ігнасіо Лула да Сілва. Останнім часом його бачили емоційно та обурено підтримуючим палестинців, а українців він звинувачує самих у власних проблемах. В компанії до Сілви в цій групі, безсумнівно, знаходиться і президент росії путін, який публічно співчуває палестинцям та одночасно категорично відмовляє українцям в праві не лише на власну державу, а й на окрему від росіян національну ідентчність. Загалом до цієї групи автор заносить політиків лівого та ультра-лівого спрямування, яких занадто багато аби всіх перелічити.
Ну і найдивніше угруповання. Це так звані «Дарвіністи». Вони вітають виключно право сильного, категорично відкидаючи принципи цивілізації. Вони відкрито висловлюють презирство як до українців, так і до палестинців, відмовляючи їм в праві на існування, щоправда визнаючи право на існування Ізраїля як «сильної держави». Яскравими представниками «дарвіністів» є Трамп, представниця американських республіканців Марджорі Тейлор Грін, а також, наприклад, представники правих та ультра-правих індійських націоналістичних рухів. Вони вважають, що Україна має бути безумовно та беззаперечно віддана росії, вимагаючи від Західного світу компенсувати Сполученим Штатам витрати на надану Україні допомогу.
В кінцевому підсумку, автор зазначає, що ставлення західного суспільства до подій визначається комбінацією опори на принципи та політичні/партійні симпатії. У одних людей в пріортиеті принципи, щоб краще розуміти та пізнавати світ. У інших — стадність на першому місці, щоб «серед своїх» легше було визначатися де друзі а де вороги.
«Поки західні сили втрачають вплив, а суспільства поляризуються, зростає кількість людей, які відкидають старі амбіції глобальних правил і знаходять втіху в підтримці свого власного трайбу, своїх власних лідерів і свого власного „роду“».