Ключове запитання яке цікавить, перш за все, нас, Україну – чи дійсно Ердоган намагається нам допомогти, встановити сталий мир і завершити війну?

Відповідь, так! На даному етапі своїх взаємовідносин з партнерами Туреччина багато в чому кардинально змінює свій вектор розвитку. Туреччина є членом НАТО та кандидатом в члени ЄС, хоча і перше і друге на даному етапі розвитку Туреччини її більше тяготить ніж додатково підсилює…

Єврореалісти уже довгий час стверджують, що повноцінним членом ЄС Туреччина, скоріш за все, найближчим часом не стане. Більше того, в самій Туреччині до таких реалій уже звикли і ставляться з розумінням. Разом з тим, при першій ліпшій нагоді, намагаються заробити на Європі і в тридорога продавати свою політичну лояльність… Яскравим прикладом є ситуація із сирійськими біженцями.

Та і в енергетичних питання Туреччина також дуже тонко маневрує між РФ, Європою, Україною та санкціями. Адже, мало хто каже про те, що «Турецький потік» також частково заповнюється саме російським газом.

Ну а про прихисток підсанкційних російських олігархів та отримання надприбутків в перевезеннях та перереєстрації в Туреччині малого та середнього російського бізнесу, який тікає від санкцій, навіть немає що казати. Туреччина залишається для росіян майже єдиним зрозумілим та перспективним вікном в Європу, а з ним і в цивілізований, «ситий» старий світ.

Локальні територіальні спори з Кіпром та Грецією за людей, території та шельф, останнім часом стали не настільки актуальними, оскільки Ердоган зрозумів, що набагато цікавіше та корисніше, з геополітичної точки зору «грати по-крупному»! Якщо ти, дійсно, справжній регіональний гравець, то вести себе потрібно відповідно… А далі відродження та переосмислення ідеї «Тюркського Світу», допомога, в тому числі військова Азербайджану, потужна геополітична гра зі встановлення свого «політичного поясу впливу».

ДЕ ТУТ УКРАЇНА, запитаєте Ви, вона завжди відігравала в економіці Туреччини відчутну роль, та і історико-географічні особливості не давали Туреччині втрачати Україну з політичного поля зору. І чим меншим ставав вплив РФ на Україну, тим більш значним ставав саме «м'який» економічний вплив Туреччини на Україну. Оскільки політично Туреччина не заявляла і не мала рішучих політичних амбіцій в Україні, а концентрувалась виключно на економічній складовій, саме тому пересічний українець мало що знає про торгівельні відносини між нашими країнами, окрім шкіряних «челноков» з 90-х.

Разом з тим, навіть за останній рік політико-економічних взаємовідносин, стало абсолютно очевидним, що Україні потрібні великі ринки Туреччини з можливістю безпосередньої тісної взаємодії з країнами Близького Сходу, а Туреччині, зі своєї сторони, цікавий досить великий внутрішній ринок України та альтернативні шляхи транзиту своїх товарів на «багаті» ринки ЄС.

Тобто, РЕЗЮМУЄМО, що Туреччина «погравшись» у колективні ігри лібералів і зрозумівши, що для неї за столом місця може не знайтись, вирішила йти своїм шляхом і шлях цей, звичайно, дуже тісно пов'язаний з Україною, враховуючи нещодавно підписану між Президентом України Володимиром Зеленським та Ердоганом історичний договір про зону вільної торгівлі.

І є абсолютно очевидними причини по яким Туреччина намагається стати єдиним перемовним майданчиком – це запорука, що Ердоган, поки ідуть перемовини, і в них є сенс та надія, його залишать в спокої європейські бюрократи по спорах з Грецією, по забезпеченню прав людини в самій Туреччині, по питанням біженців. США, в свою чергу, також буде більш лояльною до Туреччини і, можливо, надасть більш сучасну зброю ніж вона купує у РФ, та і з РФ можна буде і надалі торгувати, і отримувати від її підсанкційних олігархів, і не тільки, значні фінансові вливання в економіку Туреччини, при цьому, як нейтральна сторона приймаюча перемовини, не долучатись до більшості санкцій проти РФ.

Є, звичайно, і більш публічні та геополітично очевидні «плюшки», які несе за собою посередництво в перемовинах між Україною та РФ – це можливість для Туреччини стати на один щабель, як країна гарант безпеки України, з такими країнами, як США, ВБ, Китай та Франція! Це архіважлива, а, можливо, і єдина в сучасній історії можливість для Туреччини стати, хоча і формально-юридично, але на один щабель з найсильнішими країнами світу!

Перші плоди своєї нової геополітичної гри Ердоган уже починає розігрувати прямо зараз, на наших очах! Прикладом цього є візит Ердогана до Німеччини і зустріч з Шольцом, де під приводом пошуку інструментів досягнення миру в Україні Ердоган обговорив з Шольцом варіанти налагодження більш тісних взаємозв'язків між Туреччиною та Німеччиною.

І звичайно, набагато ефективнішими є двосторонні взаємозв'язки між країнами, ніж забюрократизоване НОТО, чи ЄС, яке Туреччині найближчим часом і так «не світило», але для цього Туреччина мала вийти на набагато вищий політичний щабель, а ніж просто країна кандидат в члени ЄС, що вона і зробила, ставши формальним та духовним лідером «Тюркського світу». Реальним регіональним лідером та максимально нейтральним сильним гравцем, який намагається отримати особисту вигоду від усіх учасників конфлікту, при цьому формально надаючи нейтральний перемовний майданчик.

І тепер ПОВЕРНЕМОСЯ до нашого базового запитання, чи дійсно такі наполегливі ініціативи Ердогана стосовно проведення перемовин в Туреччині будуть ефективними для досягнення миру в Україні? І, знову моя відповідь, так!

Інтереси Туреччини абсолютно зрозумілі, але якщо в перемовинах не буде результату, або, ще гірше, перемовний майданчик не влаштує сторони і, припустимо, на рівні президентів зустріч відбудеться не в Туреччині, а припустимо в Єрусалимі, про що говорили раніше, це буде справжній удар по геополітичним амбіціям Туреччини і самого Ердогана. А той «картковий будинок», який ще не обріс справжніми стінами може швидко зруйнуватися і дуже швидко повернути Туреччину в реальний світ. Тому ми і регулярно бачимо у ЗМІ бровадні формулювання Ердогана про те що «перемовини в Стамбулі дають обережну надії на мир», «домовленості в Стамбулі стануть основою для зустрічі Зеленського та Путіна», «з великою вірогідністю зустріч президентів України та РФ, може, відбутись саме в Стамбулі»! І це зрозуміло, чим більше про це говорять в політичних колах та у ЗМІ, тим, дійсно, підвищуються шанси для такої зустрічі президентів саме в Стамбулі.

РАЗОМ З ТИМ, я глибоко переконаний, що Президент України Володимир Зеленський чудово розуміє геополітичний розклад навколо перемовин в Стамбулі, а він набагато різноманітніший ніж описано у даному матеріалі, оскільки там задіяні найпотужніші дипломати та спецслужби України та світу, та спроможний запропонувати ті рішення, які неминуче призведуть до перемоги України та досягнення повноцінного миру. І знаючи, що вигідно Туреччині, ми та партнери успішно реалізовуємо свою стратегічну геополітичну перемовну повістку, не чекаючи чогось від представників РФ, а активно пропонуючи нові формули та цілі системи нової колективної безпеки в Європі та світі! Тому динаміка і ініціатива, як в шахах, зараз точно за українською делегацією та нашими партнерами, в тому числі Туреччиною, в цій надзвичайно складній, навіть скажу «пекельній» дипломатичній грі ми всі на одній стороні і США, і ВБ, і Туреччина – проти держави агресора, держави окупанта та терориста, Російської Федерації, і перемога буде, точно, за нами! А Путін та його поплічники мають бути справедливо покарані та назавжди безславно стерті зі світової історії.

І НА ОСТАНОК, моє особисте бажання, щоб Нобелевську премію Миру отримав саме президент воюючої країни, яка здолає, як раніше рахували «непереможну другу армію світу», але, найголовніше, захистив життя, віру та надію своїх громадян, а разом з ними і весь цивілізований світ перед обличчям смерті, мороку та тиранії – це Володимир Зеленський, наш Президент Миру!