Найефективніша стратегія проти агресії Путіна – це стратегія з «усунення» Путіна, зі сприяння втрати Путіним влади в Росії. І тут йдеться саме про політичне усунення або самоусунення. Хоча і Росія без Путіна для України – це лише шанс, а не гарантія. Шанс на мирне співіснування і розвиток.

«Путіноусунення» складається з двох кроків. Перший крок зробив він сам, здійснивши окупацію Криму та агресію на сході України. Другий крок має зробити світ, а саме протидіяти агресії Путіна та перейти в ефективний «наступ».

Якими є інструменти «путіноусунення»?

1) Міжнародний економічний та фінансовий тиск на Росію, а саме:

а) посилення та предметне розширення економічних санкцій (розширення секторальних санкцій у сфері енергетики, фінансів, доступу до інвестицій та технологій проти провідних російських компаній та їхніх дочірніх підприємств; відключення Росії від системи SWIFT; примноження практики застосування так званого «приєднання китайських банків до санкцій» за рахунок інших держав та регіонів світу; поглиблення санкцій проти Криму);

б) досягнення міжнародної домовленості між західними державами та ОПЕК щодо тривалого збереження ери «дешевої нафти» на рівні менше 30$;

в) міжнародна протидія енергетичним проектам Газпрому, а саме: тиск на його європейські контракти за допомогою перевірок, судових позовів (як-от італійська Saipem та польська PGNiG) та антимонопольних розслідувань (від органів ЄС); комплексне заміщення поставок енергетичних ресурсів із Росії на альтернативні джерела ресурсів та їх поставок зі США та Близького Сходу; протидія проектам «Північній потік-2» та «Південний потік»;

г) посилення економічної конкуренції та політики «путіноусунення» за зовнішньоторговельними та енергетичними контрактами Росії (особливо – із азійськими, близькосхідними партнерами та партнерами по БРІКС).

2) Міжнародна інформаційна протидія пропаганді Кремля, що включає:

а) реалізацію механізмів ЄС та НАТО з протидії пропаганді Кремля на основі Стратегії з протидії гібридним загрозам; єдиної медійної політики ЄС; та діяльності Центру передового досвіду НАТО зі стратегічних комунікацій;

б) розробку та впровадження механізмів «інтернет-» та «медіапрориву» російського інформаційного простору та якісної проєвропейської пропаганди у Росії (зокрема завдяки «проєвропейським росіянам» у Європі та світі);

в) посилення негативного образу Путіна через посилення уваги до корупційних та кримінальних скандалів (справа Олександра Литвиненка; заяви органів США щодо корупції Путіна та його сім'ї; німецький документальний фільм «Людина влади – Путін. Противник або партнер Європи»), а також через його агресивну та антигуманну політику в Грузії, Україні, Сирії і т.д.

3) Міжнародний та внутрішньодержавний політичний тиск:

а) політичний тиск на Росію у рамках міжнародних переговорів, зустрічей та форумів (поширення практики G7 стосовно Росії); «антипутінська» консолідація у двосторонніх зустрічах із «партнерами» Російської Федерації та з «новими» конкурентами Росії (до прикладу, із Туреччиною) та її ізоляція;

б) створення передумов для поглиблення важких політичних наслідків від нераціональної зовнішньої політики Росії (щодо історичних конфліктів на пострадянському просторі та сучасних конфліктів в Україні та Сирії);

в) моделювання політичного розколу та дестабілізації наближених до Путіна політичних та економічних еліт; посилення міжнародних санкцій проти людей з оточення Путіна та їх підприємств, зокрема і шляхом активізації політики з арештів закордонного майна/активів/авуарів команди Путіна;

г) фінансове та адміністративне стимулювання діяльності російської проєвропейської опозиції та конструктивної опозиційності російських регіонів.

4) Міжнародне стримування у сфері безпеки:

а) обмеження доступу Росії до нових військових технологій, матеріалів і систем шляхом повного обмеження військово-технічного співробітництва на рівні держав та міжнародних організацій; посилення санкцій проти оборонного сектору (для прикладу, як це було вирішено щодо концерну «Калашніков»);

б) посилення заходів щодо гарантування національної безпеки держав «зони ризику», зокрема держав Балтійського регіону та Польщі (укріплення кордонів, посилення військової присутності НАТО та реалізація нової стратегії США щодо «стримування російської агресії» у 3,4 млрд.$), держав Скандинавії (посилення інтеграції та проведення військових реформ), держав пострадянського простору (укріплення кордонів, інтеграція в безпекові механізми НАТО та ЄС);

в) інтенсифікація реакції з протидії військовим загрозам зі сторони Росії (протидія повітряній, сухопутній та підводній військовій активності).

5) Реалізація механізмів міжнародно-правової відповідальності:

а) ініціювання міжнародних судових розглядів і розслідувань у рамках Міжнародного кримінального суду, Європейського суду з прав людини, Міжнародного трибуналу з морського права, розгляду окремих питань на РБ ООН, на засіданнях Ради Європи (особливо в ПАРЄ), ОБСЄ, НАТО, СОТ;

б) подання позовів проти Росії в Міжнародний суд ООН щодо: фінансування тероризму; катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; расової дискримінації; бомбового тероризму 1997 р.; цивільної авіації (збиття МН-17). Крім того, застосувати важелів консультативних механізмів Міжнародного суду ООН через голосування на Генеральній Асамблеї ООН;

в) забезпечити підтримку інших позовів проти Росії в Постійному арбітражному/третейському суді в Гаазі та в рамках інших арбітражних розглядів, зокрема в «газовому спорі» (у Стокгольмі) та «борговому спорі» (у Лондоні).

Путін може піти сам, або проти нього «піде» власний народ. Обидва варіанти передбачають «особливі» міжнародні та національні умови. Таких умов можна досягти лише при консолідованій та системній політиці міжнародного співтовариства щодо «усунення джерела агресії». Запропонована схема не 100% гарантія, але важливий фактор з створення передумов для «путіноусунення».

Оригінал моєї публікації: http://iac.org.ua/strategiya-efektivnogo-putinousu...

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація