Не знаю як у вас, та для себе я спостеріг по відношенню до читання літератури нон-фікшн цікаву особливість. Десь приблизно перша десята частина книги, 30-40 сторінок, читається запоєм на одному диханні, а далі, навіть, якщо книга цікава, звикаєш до неї, вростаєш в її структуру, напоюєшся її духом і читання сповільнюється. І до кінця книги йде цей процес сповільнення, і найважче прочититати останні розділи, тут потрібно прикласти найбільше інтелектуальних зусиль. Давно ношуся з думкою, що для деяких книг у сфері документалістики, особливо західних авторів я би взагалі волів читати змістовні витяги з їхніх об'ємних творів якраз на цих 30-40 сторінок, де буде викладена основна думка та тези книги; або ж ідеально, якби ці книги автори відразу презентували у такому скороченому форматі, хоча навряд чи таке реалізується, бо розширений варіант розрахований на ширше публічне споживання і в силу інтелектуальної невибагливості краще розповсюджується. От тому й міркую — життя ж бо не настільки довге щоб розжовувати пережоване і перечитувати вже засвоєне, зважаючи на те, скільки цікавого ще можна пізнати і почерпнути з інших праць. Звичайно, глибокі і належно пропрацьовані книги на довгий пробіг варто уважно перечитувати від початку до кінця і за потреби пізніше до них повертатися. Зрештою таких книг не так і багато в окремій сфері, принаймні у стосунку до голосу і потреб окремої епохи, що охоплює кілька поколінь, і вони зазвичай стають знаковими.