Останнім часом цікаво спостерігати за американським журналістом Томасом Фрідманом. От нещодавно, як зізнається сам Фрідман, він розділив смачний сніданок з Джо Байденом, де вони, судячи з контексту опублікованої журналістом статті, поговорили на різні політичні та суспільні теми. Зміст розмови Фрідман не розголошує, але вже очевидно, що президент Байден до його слів дослуховується. Мабуть не дарма, Фрідман має блискучий аналітичний хист та хороше знання внутрішньо та зовнішньополітичних реалій американської політики, про що свідчить його суспільний авторитет, постійні публікації на політичну тематику у відомих ЗМІ та триразове вручення йому престижної Пулітцерівської премії. Фрідман володіє теж певною харизмою, що дозволяє йому знаходити підхід до сильних світу цього. На додаток, його особливий акцент на національні інтереси США, поєднаний з бажанням подолати суперечності обох партій американської політичної системи та концептуальним баченням розвитку його Батьківщини, роблять цього публіциста неординарним суб'єктом, що виходить за рамки суто журналістських публікацій. В контексті україно-американських відносин цікавою є його нещодавня публікація щодо критики країн ЄС, яку я би назвав «грою на протиріччях». Фрідман забиває цвяха в голову американським платникам податків та розпорядникам цих коштів своїм твердженням, що стара матінка Європа фінансує кремлівський режим та ведення війни суттєвими систематичними оплатами за енергоносії. Мовляв, в той час як США скорочує внутрішні видатки за рахунок допомоги Україні, союзники США в Європі не можуть дозволити собі в силу своїх національних фінансових інтересів відмовитись від російських нафти і газу. Дійсно, беручи до уваги економічну складову, — це могутній аргумент. З цього засновку логічно напрошується висновок-запитання: чому в кінцевому результаті громадяни США повинні себе аж так обмежувати, якщо цього не роблять громадяни демократично налаштованих країн Європи. Стосовно коштів включімо економічний аналіз. Візьму витрати американської держави пов'язані з затвердженим ленд-лізом – це 40 млд. доларів, цифра символічна, у двох площинах. Закон про ленд-ліз був підписаний президентом США 9 травня, в день, коли на пострадянському просторі відзначають річницю перемоги у Другій світовій війні (ДСВ) і на суму, яка номінально є трохи меншою від загальної суми 50,1 млд.$, що була виділена Сполученими Штатами союзникам в рамках історичного ленд-лізу підписаного в 1941 році тодішнім президентом США Франкліном Рузвельтом. По сьогоднішньому курсу, з врахуванням інфляції, цей еквівалент відповідає сумі в 700 млд.$. Тобто грошове співвідношення вартості допомоги в історичному контексті виглядає наступним чином: 1 долар тоді відповідає приблизно 14 доларам сьогодні. Станом на 1941 р. цьогорічний ленд-ліз призначений Україні відповідає заокруглено 2,9 млд.$ і складає 5,8 % від загальної вартості виділеної допомоги по ленд-лізу ДСВ. Згідно офіційної статистики в 2021 р. на збройні сили США витратили 801 млрд. $., що складало аж 39% загальних світових військових витрат, що виносить США на п'єдестал світового лідера у сфері витрат на оборону. На 2022 фінансовий рік, парламентом США затверджено оборонний бюджет, який дає дорогу витратам на оборону у розмірі $ 770 млрд. Так, 40 млд. $ виділених на ленд-ліз Україні плюс вже наданих в цьому році близько 10 млд. $ допомоги, тут знову звертаю увагу на згадану вище магічну цифру 50,1 млд.$, складає 6,5% від цих витрат. ВВП США в 2022р. складає 25340 млд. $. Отже, витрати на оборону США в 2022 р. відповідно мають скласти приблизно 3 % ВВП країни. Таким чином, витрати на ленд-ліз для України складають приблизно 0,2 ВВП США. Якщо ці втрати порівняти з витратами США пов'язані з військовою місією Афганістані, виявляться цікаві факти. За весь період воєнних заворушень в цьому регіоні, від 2001 р., коли Штати ввели свої війська в Афганістан, щоб усунути від влади талібів до 31 серпня 2021 року, дати остаточного виведення військ з Афганістану, США витратили на Афганістан трохи більше 1 трл. $., а це більше тисячі мільярдів доларів. Не мені судити як ці цифри трактувати, де тут грошей багато, а де мало, але посутнє пізнається в порівнянні. Слід признати, що США не універсальний донор коштів, але й Україна в теперішніх умовах, об'єктивно беручи, заслуговує на допомогу не меншу ніж Афганістан.
Цікаво, що такі невеликі країни як Естонія та Латвія станом на сьогодні допомагають в обсязі еквівалентному 0,8 ВВП і 0,7 ВВП відповідно. Польща вже пожертвувала 0,45 свого ВВП.
Хтось може підсвітити на аспект моральності порівняння окреслених цифр та того, чи етично рахувати чужі кошти і питати про доцільність їх використання. Так, але ж тоді у відповідь можна запитати про аспект «моральних зобов'язань» прописаних в Будапештському меморандумі країн-підписантів щодо територіальної цілісності України, задуматись над поступовою м'якою здачею українських територіальних інтересів, починаючи від 1991р., коли тогочасний президент США Джордж Буш-старший у своїй неславній промові з іронічною назвою «котлета по-київськи» підтримав збереження Радянського Союзу, до 2014р., коли західний світ, включно з США, запровадивши косметичні санкції, поблажливо поставився до вимушених територіальних поступок України країні-агресору. До слова, допомога Сполучених Штатів в якості ленд-ліз СРСР, ідеологічному ворогу західного світу, що ситуативно перед лицем нацистської загрози став їхнім союзником, за часів ДСВ склала 11,3 млрд. $, що в еквіваленті на сьогодні становить 158 млд. $. Враховуючи перелічене ловлю себе на думці, — то може саме зараз настав час для наших західних партнерів, в першу чергу для США, зайняти ще більш жорстку позицію по відношенню до агресора, в тому числі, як то кажуть — до глибини кишені, і за допомогою України по максимуму, швидко і дієво (щоби по часу і коштах, не кажучи вже про людські втрати, — не дай Боже, що негоже, — не вийшов другий Афганістан) завдати оборонного і превентивного в проєкції до майбутнього удару ненаситному рашиському монстру, що матиме крім детентної ще й застережну функцію як для росії, так і для інших автократичних режимів, від якого в економічному плані вона опам'ятається літ так за 30, а про військовий я взагалі волів би помовчати. А це як там, у північного сусіда, полюбляють виражатись і буде відновленням історичної справедливості, не лише в національно українському, але і у глобальному, світовому вимірі.
