А якщо прикладно, враховуючи ціни на пальне, його дефіцит та ажіотаж навколо вуглеводневої теми, чи не варто задуматись, а то в першу чергу на державному рівні, про загальну електрифікацію транспортних потоків. Йдеться про виробництво легкових електромобілів, створення інфраструктури під цю тему, від А до Я. Це би мало включати в першу чергу залучення інвестицій під масштабні машинобудівні та інфраструктурні проєкти. Гарним кроком в цьому напрямку є державний план створення національної мережі зарядок для електромобілів. Однак щоб цими заправками українці змогли повноцінно скористатись потрібно мати, що заправляти. Видається зрозумілим, що в час прогнозованої кризи на світових ринках, виробничих та логістичних труднощів в автомобілебудівній галузі, імпортувати електромобілі у великих кількостях, навіть за наявності попиту, в Україну не вдасться. Багато років поспіль говорилося про створення продуктів з доданою вартістю всередині України, зокрема і щодо продукції металургійної та машинобудівної галузі, щось подібне робилося у співпраці з іноземними партнерами. Бізнес-проєкти, що спадають мені на думку в минулому, з перемінною історією успіху – ЗАЗ-Daweoo, Шкода, Богдан-Isuzu… Зараз же, як на мене, набуває актуальності питання складання електромобілів, а по можливості і виробництво ключових автомобільних складових компонентів для їхнього виробництва в Україні. Маю на увазі: один, два, три заводи, на кшталт заводів Tesla під Берліном і в Шанхаї, можливо не таких великих, але з повним конвеєрним циклом складання електроавтомобілів.
Перерахую важливі, на мою думку, передумови інвестицій в дану галузь та не лише в неї, що включають необхідність проведення/доведення до розумного кінця (кому, що до вподоби) важливих політико-економічних реформ:
1) Дерегуляція (в цьому випадку – зменшення кількості, спрощення процедури та радикальне зменшення часу отримання дозволів потрібних для початку діяльності. Сама процедура має бути прозорою і контрольованою на всіх рівнях, див. знаю, хто конкретно, що погоджує і за що відповідає, найкраще безконтактною, використовуючи доступні переваги процесу диджіталізації. Окремим пунктом визначаю — виділення землі під виробничі потужності: відведення і оренда землі, технічна документація, її погодження і затвердження мають бути максимально законодавчо врегульовані, тут важливий фактор часу, оскільки в процес вступають місцеві органи самоврядування, і від відношення та активної пробізнесової позиції їх очільників буде залежати як вони поставляться до практичної реалізації проєкту, починаючи від дозволу на розробку документації та відведення землі до самотнього укладення договору оренди землі). В будівельній сфері онлайн система будівельного порталу запрацювала, але не без недоліків – потрібне удосконалення системи, усунення помилок автоматизованих процедур, невідповідності даних в реєстрах , впровадження можливості повноцінної роботи в системі будівництва через Дію нарівні з паперовими документами.
2) Основні вступи для бізнес-проєкту – підключення до електро/газо мережі. Процедура та вартість отримання технічних умов на підключення є каменем спотикання для багатьох потенційних інвесторів. Потрібен врегульований, швидкий та недороговартісний процес проходження процедури отримання умов підключення. Так само – для водопостачання і водовідведення.
3) Незалежна судова система – який інвестор вкладе гроші, якщо не зможе захистити свої вкладення в незалежному суді. Або якщо і зможе, то процес захисту триватиме роками з великими витратами і в кінцевому результаті, перемога на папері, а на ділі – ні інвестора, ні бізнесу. Судова система має бути по можливості швидкою, ефективною, а головне справедливою. Виконання рішень, в тому числі тих, які не на користь держави чи органів місцевого самоврядування має бути налагоджене. Тут варто згадати історії про те, що на одне й те самий випадок можна знайти два, а той більше рішень Вищих судів навіть однієї спеціалізації з протилежними правовими підходами і кожна із сторін вибирає, що їй в цьому випадку підходить. Простий підхід: я правий, маю докази, подав в суд, через певний час отримав задовільні справедливі рішення (включно з апеляцією і розглядом у Верховному суді), домігся його виконання, — маю впевненість — система мене захищає, можу планувати і розвиватись далі.
4) Послаблення податкового тиску і тиску інших контролюючих органів. Передбачуваність та прогнозованість податкового навантаження дуже важлива для інвестора, що дотримується чесних практик ведення бізнесу. Якщо, надаючи певні пільги і владна верхівка декларує їх збереження на певний час, в силу зміни політичної партії, що при владі, очільника податкової служби, тобто будь-яким впливів зовні, різко міняється вектор податкової політики в сторону збільшення податків, податкового тиску та кількості перевірок у спробі відшукати «кістку в молоці» для поповнення бюджету, то такі практики мають бути неприйнятними, а для сприйняття загалу взагалі «токсичними». І не потрібно оправдань, ми ж не для себе, а для народу, де взяти гроші на пенсії, соціальні виплати, субсидії… Ні і ще раз ні, політична кон'юнктура має йти стороною, через велике бажання «обскубати» бізнес-гусака, влада кусає собі руку і стримується. А через такі стримування бажань влізти в кишеню чесно працюючому бізнесу і виробляється інститут влади, влади, що керує, враховуючи інтереси зацікавлених осіб і загальне благо.
5) Доступ до сировинних компонентів/можливості доброчесного ведення бізнесу. Не може бути такого, що для виробництва мені потрібен напр. певний метал, а якийсь олігарх, умовний монополіст, пов'язаний з державними структурами, заблокує його продаж/поставить неконкурентну закупівельну ціну чи перешкоджатиме поставці з іншого джерела. Причини можуть бути різні – це і бажання заробити на тому без чого бізнес працювати не може, або бажання віджати пов'язаний успішний бізнес. Тобто треба розробити дієвий механізм можливості послаблення ролі великих гравців на ринку, обмеження їх монопольного становища, які блокують/перешкоджають іншим суб'єктам підприємництва ведення бізнесу в умовах здорової конкуренції. Плюс спрощення механізмів імпорту та процедури сертифікації для можливості використання важливих складових для функціонування виробництва, від деталей до специфічних зразків автоматизованих електронних систем.
Перелік заходів є схематичним, потребує подальшої дискусії і доповнення.
Для того, щоб модель залучення інвестицій запрацювала, потрібно повчитись з помилок минулого та зробити з них відповідні висновки.
Наведу три приклади, де система для інвестора не запрацювала або дала збій:
- Австрійський інвестор в виробництво спорядження versus Вінницьке обленерго. Приклад негативного сценарію з надією на хороший фінал — проєкт під виробництво гірськолижного спорядження під державні гарантії. Вінницьке обленегрго, яке в час початку реалізації бізнес-проєкту була у власності російського олігарха Григоришина, вимагало за підключення виробничого об'єкту до енергомережі на підставі складної схеми ціноутворення встановленої державним регулятором енергоринку сплати коштів, які в рази перевищували середню суму за аналогічне підключення в країнах ЄС. Судячи з інформації з ЗМІ, ситуацію вдалося залагодити, держава, облененерго та інвестор очевидно досягли компромісу в питанні прийнятної ціни за підключення до електромережі, що мало за наслідок продовження інвестиційного проєкту та початок будівництва заводу.
Інформація про кейс:
https://vitatv.com.ua/misto/svitovyy-lider-u-vyrobnytstvi-sportyvnoho
Тут варто зважити про часові і фінансові втрати завдані бізнесу, що служать поганим сигналом для інших потенційних інвесторів в силу неможливості передбачення, які ризики зі сторони держави, територіальних громад, постачальників критично важливих носіїв можуть виникнути при реалізації проєкту. Приклад свідчить про те, що на часі вирішення питання повернення/націоналізації критично важливих об'єктів газо/електро постачальних систем, які були придбані з порушенням законодавчих процедур або належать особам пов'язаним з російським капіталом/проросійськими олігархами, спрощення процедур та винайдення прийнятного економічно обґрунтованого ціноутворення для нових приєднуваних потужностей.
- Американський інвестор в агробізнес versus колишній міністр Мінагрополітики України. Приклад невдалого інвестування американського інвестора за участі/посередництва українського бізнесмена, який згодом зайняв високу державну посаду та можливий політичний вплив останнього у справі вирішення питання на свою користь. Як на мене, хрестоматійний приклад того, як за допомогою використання політичного впливу/ініціювання кримінальної справи людині чітко дають зрозуміти, що подальше продовження захисту власних інтересів може загрожувати їй вкрай неприємними для неї наслідками. Справа з багатьма невідомими, яка кидає тінь на ведення бізнесу для недосвідченого іноземного інвестора на теренах України. Інформація про кейс:
- Канадський інвестор в альтернативну енергетику versus опальний олігарх. В даному випадку завдяки продуманому бізнес-плану, виконанню правових вимог, практичній реалізації підприємницького задуму поганого сценарію мало не бути, однак в силу того, що мало застосування «право сильного» перспективний бізнес розвалився, при цьому захистити своє право в суді інвестору не вдалося. Інформація про кейс:
На шляху до євроінтеграції та необхідності майбутнього залучення інвестицій у відбудову економіки України вище приведені негативні підходи та практики, де роль держави як впроваджувача правил ведення бізнесу та доглядача над їх дотриманням втілена в її інституціях грає ключову роль, однозначно потрібно міняти. Для чого, вірю, є в ближчому майбутньому як політична воля, так і реальна можливість для втілення позитивних змін.