Рівень політичної дискусії в країні скотився до рівня вуличних пліток та образ «нижче пояса» на адресу політичних опонентів. Більшість політиків забула, що політика – це не сварки у фейсбуці та епатажні дії і заяви. Грішать майже всі. І представники влади і «регіонали» і різного калібру ляшки тощо.

В принципі такий порядок речей вигідний в першу чергу діючій владі та регіоналам, які вже давно не приховують свою тісну співпрацю. Про це говорять як голосування за провладні законопроекти, в тому числі, федеративний закон по Донбасу, який чітко прописує виконання вимог Кремля в українському законодавстві, так і відсутність реального покарання представників режиму Януковича за корупцію, сепаратизм та злочини проти учасників акцій протесту. Яскравим прикладом співпраці між нинішньою та колишньою владою є знаменитий символ корупції та безкарності часів кривавого президента – вертолітний майданчик на Парковій, який виконує функції бізнес-центру і продовжує належати й приносити прибутки Януковичу та його оточенню. За повного сприяння нинішньої влади.

Правлячий клас, не маючи аргументів на користь свого подальшого існування, робить все можливе, щоб інформаційний простір заповнили політичні клоуни, пристосуванці, ручні «експерти» й депутати. Робиться все, щоб влада і регіонали виглядали на фоні всього цього сміття презентабельно. Розрахунок робиться на те, щоб українці думали, що нема ніякої альтернативи. А будь-що інше – це гірше, ніж те, що є зараз. Таким чином на політичній арені втримується нинішня корумпована і антиукраїнська за своєю суттю (попри демонстровану українську форму) влада і її союзники з одного боку. З іншого – ультра популісти, демагоги, політичні аферисти та інший непотріб.

При цьому , адекватні політики, партії та експерти або взагалі не допускаються на ефіри телебачення й інші ЗМІ, або це робиться обмежено і вибірково. Влада через контрольовані ЗМІ навмисне вихолощує саме поняття політичної діяльності та створює уявлення про те, що нормальних політиків в принципі бути не може. Тому і обирати інших людей на виборах нема сенсу.

Такі поняття, як послідовність, кваліфікованість політиків, наявність реальних програм, а не агітаційних листків під чергові вибори просто не беруться до уваги. Але їх до уваги треба брати українцям.

Виходячи із зазначеного, надзвичайно низький рівень довіри українців до політичних партій та органів державної влади є цілком логічним. Для них всі політики однакові не залежно від політичних уподобань та позиціонування. А дарма.

Треба усвідомити одну фундаментальну річ. Політичних цілей для України і в Україні можуть досягати лише професійні політики. Так само, як професіонали мають будувати дороги, захищати інтереси громадян в судах, виробляти автомобілі, продукти харчування, меблі тощо. Тому, виходячи на протести чи беручи участь в інших заходах з політичними вимогами, і декларувати аполітичність – це те ж саме, що вимагати заборони продажу алкоголю, будучи при цьому п'яним.

Цілком зрозуміле джерело недовіри до політиків та небажання розбиратися в сортах сміття. Але сортувати політиків та партії потрібно. І це насправді простіше, ніж може здатися.

Для початку можна порівняти банальне виконання виборчих обіцянок і збіг між заявами та діями. Наприклад, зараз легко перевірити як насправді голосує той чи інший депутат за питання, які він публічно коментує, декларуючи свою позицію в інтересах виборців. Вже на цьому етапі стає зрозуміло хто є хто. Було цікаво спостерігати за реакцією пересічних киян, коли доводилося їм пояснювати, що політична сила, яка публічно заявляла про готовність боротися за те аби відібрати в олігарха Рината Ахметова контроль над «Київенерго», насправді в Київраді проголосувала за те, аби продовжити цей контроль ще на певний час. В цих людей відкривалися очі. І це правильно.

Судити треба за справами. Депутат має оцінювати той чи інший законопроект з позиції того, що в ньому безпосередньо написано. Не з того, що говорить влада і скільки потім вона помиїв виливає на сумлінного депутата в помсту за його критику. Все починається з малого. Якщо українці будуть витрачати хоча б дещицю свого часу на те, аби вивчати ситуацію в країні та дії політиків (виходячи з якості їх роботи і кваліфікованості), вони відчують і власну вагу як виборців та зрозуміють як можуть впливати самі на владу та все, що відбувається навколо нас. Найшвидше це можна перевірити на рівні місцевої влади. Пересічні громадяни часто навіть не уявлять який результат може принести 2-3 години на тиждень, витрачені на контроль місцевої влади.

Таким чином політики стануть зрозумілішими для українців, відповідальнішими перед ними. І якщо вже так виходить, що реальну люстрацію доведеться проводити громаді, то вона буде краще орієнтуватися в тому як це зробити і хто на під неї підпадає.

Глибина згубних процесів у суспільстві дуже велика. Правлячий клас постійно працює над підвищенням загального рівня цинізму та нігілізму. «Незнання – це благо». Саме це ми читаємо між рядками у текстах, які на нас виплескують підконтрольні олігархам ЗМІ. Наше незнання – це благо для них. Нам же потрібно досягати протилежного.