Війна — це соціальна травма. Навіть переможна. Сьогодні в нас ситуація, коли ми повинні напружити всі сили суспільства і перемогти щоб вижити. Ворог прийшов вбивати. Знищити нашу країну. 

В цій ситуації треба бути чесними з самими собою. Маємо розуміти, які є сценарії і знати ці сценарії. В тому числі, гірші з них. Не для того, щоб забитися в куток і плакати. А щоб бути готовими до того, що буде далі й знати що робити. 

Вже сьогодні очевидно, що Москва перетворює мінімум певну частину України на Сирію. Знищує цивільну інфраструктуру разом з населенням, вчиняє акти ядерного тероризму і загрожує застосуванням зброї масового знищення — ядерної зброї. 

Це питання існування, а не просто проходження адміністративного кордону по певній лінії. 

Чим далі буде тривати війна, чим більше вона буде розтягнута в часі, тим більше треба буде звертати увагу на те, як суспільству долати різні стадії свого стану в подібних екстремальних ситуаціях. Як протистояти втомі й тимчасовим приступам зневіри, які обов'язково з'являються в суспільстві на певній стадії затяжної руйнівної кризи. 

Україна в авангарді зараз. Захід буде постійно запізнюватися із кроками, які будуть несвоєчасними до існуючої ситуації тут і зараз. Але кожен успіх України на цьому полі бою буде створювати додаткові можливості для стійкості. В обороноздатності, резистентності до психологічного руйнування соціального організму, до страху. Адже, як відомо, страх убиває розум…