За пару годин до.

За кілька годин настане 21 Листопада, а з ним чергова річниця Євромайдану. Хороших новин до цієї дати не бракує, таке враження що дуже багато людей постаралось, щоб ці новини з'явились саме напередодні річниці протестів: остання країна ратифікувала угоду про асоціацію, комісар ЄС заявив про виконання умов по безвізовому режиму, російська мова зникне з українських паспортів, Національне антикорупційне бюро запрацює мало не з дня на день, навіть у фінальну частину Євро-2016 вийшли на цьому тижні. От тільки не про це думається за пару годин до. Поки жертви і герої чекають на вшанування хочеться під їх суворим наглядом зробити роботу над помилками. Почати з себе, з того що сам міг би зробити по іншому за ці два роки.

Я не простояв весь Майдан в Києві, хоча міг. Більшу частину часу я провів за кордоном, у Варшаві. З'являючись в Києві періодично. У Варшаві був свій Євромайдан і свої успіхи, але в ті дні Варшава і Київ це були різні планети. Я не кидав коктейлі молотова на Грушевського, в ті години коли це почалось я летів в літаку вертаючись до Польщі.

Я не вступив у Самооборону, хоч і хотів, і планував записатись під час чергового приїзду у квітні чи травні, але трохи запізнився. В травні вся Самооборона, майже повним складом вирушала у рядах Нацгвардії в зону АТО, а я знову дивився на них зі сторони. Потім були каски, броніки, форма, аптечки, все як у всіх в той час, я був у багатьох важливих місцях. Де мене не було, так це в зоні АТО, я не пішов туди добровольцем, не був призваний. Повістку прислали тільки нещодавно і за якийсь місяць я таки попаду з нею у військкомат, але до цього часу нога моя не ступала на територію бойових дій ні в якось волонтера ні в якось вояка. Я не був під обстрілами. Я не знаю як це, коли гине бойовий товариш.

Я не пішов працювати в держоргани, які благали про оновлення, ні як волонтер, ні як держслужбовець. Я не кував перемогу з тисячі зрад в смердючих і все ще радянських кабінетах. Не впроваджував електронний уряд чи систему торгів, хоч є ІТ-шніком і міг би цим зайнятись.

Я не брав участі у роботі виборчих комісій на Президентських, Парламентських і місцевих виборах які пройшли за ці два роки. Ні як член комісії, ні як спостерігач. Ні навіть як виборець — так склалось що я ні разу не проголосував за ці два роки. І за це мені шкода, напевно, найбільше.

Я нікого не люстрував, не викривав перевертнів в погонах, перефарбованих корупціонерів не виводив на чисту воду. Не протестував під стінами Верховної Ради, Генеральної прокуратури чи Кабміну, коли нові керманичі вмикали задній хід.

Мене не арештовували за активну і незручну громадянську позицію. Колись, єдиний раз мною цікавилось СБУ через фейсбучну діяльність, але це було задовго до Євромайдану. Після Революції Гідності я у правоохоронців цікавості не викликав.

Я звісно щось робив весь цей час. Багато речей якими можна і варто пишатись. Але зараз, «за кілька годин до» хочеться подумати про незроблене. Україна, при всіх позитивних змінах, зараз дуже далеко від того стану в якому я хотів би її бачити. Два роки тому на те що ми маємо зараз я може і не сподівався, але сьогодні я розумію, що можна було краще. І для цього, можливо, потрібні були, серед іншого, ті мої додаткові зусилля, яких я не доклав.

За кілька годин до річниці початку Революції Гідності я думаю про те як мої власні недопрацювання позначились на тому, якою моя країна є сьогодні. Про те як недопрацювали інші я подумаю завтра.