Оглядаюсь оце зараз назад і думаю, яким же скаженим видався цей рік для української політики. Повний сюрреалізм.
Спочатку Міхо, приклад для наслідування, особистий ворог Путіна, вирішив зробити революцію тоді, коли найбільше потрібні продуктивність і холодна голова. І от він вже стоїть поруч з Тимошенко, яка не підтримала Грузію в 2008. Тож прихильники української євроінтеграції поділились на тих, хто за Міхо, і тих, хто проти.
Тепер Найєм, Лещенко і Соболєв виглядають як карикатури на себе самих чотирирічної давнини. А прихильники євроінтеграції України знову поділились на тих, хто підтримує нові ініціативи ікон минулої революції, і тих, хто проти.
Остання порядна людина в ГПУ, Віталій Касько, береться захищати компанію, яку НАБУ звинувачує в корупції. І має на це певно право, але від того сюр не зменшується. І знову нагода для прихильників євроінтеграції розділитись у оцінці рішення Віталія.
Мустафа Джемілєв, єдиний з української делегації, голосує в ПАРЕ за рішення, що критикує український закон про освіту, в якому розширюються права кримсько-татарської мови. І робить це цілком свідомо.
Прихильники євроінтеграції, можливо, навіть не помітили цього. Інакше б вкотре поділились би на прихильників та противників вчинку лідера киримли.
Ще раніше рупор Революції Гідності, Громадське, пересварилось і піднявши торнадо з гівна і взаємних звинувачень. Певно не мушу писати, що серед прихильники євроінтеграції з'явилась ще одна грань поділу — ті, хто підтримує Громадське, і ті, кому імпонує Скрипін.
Ну і так, наче цього мало, УП, яка була для мене прикладом об'єктивної журналістики усі минулі роки, починає публікувати матеріали в стилі прикладної астрологічної зрадофілії (свіжа стаття про Антикорупційний суд). Але це радше моя особиста трагедія, тому що прихильники української євроінтеграції вже давно поділились на тих, хто довіряє УП, і тих, хто вважає її рупором олігарха Григоришина.
Що далі? Які ще авторитети лишились не підваженими?
Прихильники української євроінтеграції діляться так, що Цезар би лишився без роботи. І тільки противники європейського майбутнього України, попри втрати в своїх рядах, весь цей час були і залишаються згуртованими та вичікують нових нагод. Навіть останні заяви від Рабіновича не дають надії: фрагментація демократичних сил виглядає значно більш системною, ніж епізодичні чвари прихильників Руського Міра.