Завдяки колезі мав можливість ознайомитись із цікавими подіями довкола обстоювання італійськими вченими статусу рідної мови в умовах повсюдного насаджування англійської. Запекла боротьба з цього питання точиться давно і відповідна проблематика навіть потрапила до фокусу уваги політиків та державних органів цієї країни, зокрема Конституційного суду, який кілька років тому визнав неконституційність винятково англомовних навчальних курсів.
Цього разу casu belli слугувало те, що розіслане Міністерством університетів і досліджень Італії минулорічне оголошення про національні гранти (так зване PRIN — Progetti di ricerca di interesse nazionale — Проєкти досліджень національного значення) передбачало обов'язкове подання всіх заявок англійською мовою, а італійською — лише за вибором. Для італійських вчених — патріотів це виявилось неприпустимим. Одним з головних рупорів останніх вже давно слугує старовинна і авторитетна Академія делла Круска на чолі зі своїм невгамовним і звитяжним президентом Клаудіо Манціні.
Герб Академії делла Круска (заснована в 1584 р.). На емблемі, серед іншого, зображено сито для очищення італійської мови від різного непотребу.
Нижче пропоную увазі читачів свій переклад нещодавньої статті пана Манціні, у якій він, зокрема, подає своє минулорічне звернення до міністра.
З оригіналом можна ознайомитись за посиланням:
Cattive notizie nell"anno di Dante: l"italiano negletto del PRIN — Accademia della Crusca
Як видається, текст є актуальним і для України, особливо у світлі просування з боку МОН України та наукового комітету Нацради з питань розвитку науки і технологій так званої політики скопусизації, що на сьогодні обернулася знеціненням україномовних наукових видань та загалом науки, зорієнтованої на національні інтереси та цінності.
Олександр Малишев
Київ, 11.01.2021
PRIN УТИСКАЄ ІТАЛІЙСЬКУ МОВУ
Відкритий лист Міністрові університетів Гаетано Манфреді
Клаудіо Мараціні (президент Академії делла Круска)
5 січня 2021 року.
Є багато тих, хто вірить, що їх більше поважатимуть за виклад та прославляння предметів, зображених іншою мовою, аніж за їх виведення зі своєї рідної.
І, поза сумнівом, добре опанування чужої мови не лишиться без похвали за талант; але є гідним осуду прославляння його понад істину, поява хвалькуватості від такого набутку.
(Данте, "Бенкет", І, ХІ).
4 листопада 2020 року, після того, як на адресу наших університетів було розіслано нове оголошення PRIN, себто оголошення про Проєкти досліджень національного значення, я, від імені Академії делла Круска, скерував пану Міністру університетів професорові Гаетано Манфреді такий лист:
Шановний пане Міністре Манфреді!
Я з великим розчаруванням виявив, що форма запиту для відповіді на нещодавно опубліковане оголошення про фінансування PRIN 2020 передбачає (ст. 5 пункт 2) офіційний текст, складений лише англійською мовою, тоді як італійська версія визначена як "додаткова", розглядається як другорядна і долучається за вибором заявника. Мені здається очевидним, що в такий спосіб дві мови не перебувають в рівних умовах, а навпаки – італійська в підсумку явно упосліджена.
Дозволю собі Вам нагадати "мовну історію" запитів PRIN. До 1997 року включно запит завжди викладався італійською. З 1998 року (Міністр Берлінгер) запити вимагалися італійською та англійською з метою певною мірою збільшити число закордонних оцінювачів. У 2012 році (Міністр Профумо) запит також вимагався обидвома мовами на умовах їх рівноправності. У 2015 році (Міністр Джаніні) запит був італійською або англійською, але "за вибором заявника" (ст. 4). У 2017 (Міністерка Феделі) став обов'язковим лише запит англійською із можливою допоміжною італійською версією, з таким самим формулюванням, що виявляється й у оголошенні 2020 року, виданому Вашим Міністерством.
В грудні 2017 року, а згодом у 2018 році був протест щодо офіційної форми запиту PRIN 2017, яка вимагалася як обов'язкова і лише англійською.
Полеміку було ініційовано статтею в "Il Sole 24 ore", за якою послідувала заява від Академії делла Круска (з нею і зараз можна ознайомитись за цим посиланням: https://accademiadellacrusca.it/it/contenuti/il-miur-d-un-calcio-all-taliano/7420)
Від Міністерки Феделі була відповідь, яка доступна за іншим посиланням, представленим на цьому ж сайті Академії. Розпочалася жвава полеміка, яка також мала продовження на сторінках однієї з моїх книг (див. К. М. "Італійська – дивовижна. Як і чому ми повинні врятувати нашу мову", Мілан, Ріццолі, 2018, с. 74–98).
Я не буду повторювати, які аргументи виринали у тій полеміці. Обмежусь лише тим, що спитаю у Вас, з якої підстави не є можливим забезпечити рівність обох мов, вимагаючи подавати запити як італійською, так і англійською. Якщо виправдання вживання англійської ґрунтується на необхідності міжнародної оцінки, то є очевидним, що окремі дисципліни не можуть мати оцінювачів, які не знають італійської (йдеться про італійську літературу, італійську мову, італійське право). Для цих дисциплін англомовний виклад міг би не бути обов'язковим, як, зрештою, італійська могла би не бути обов'язковою в інших дисциплінах. Водночас, беручи до уваги те, що англійська є мовою міжнародного наукового спілкування, а італійська – офіційною мовою нації, є доцільним, щоб використання обидвох мов вимагалося від усіх, навіть від тих, хто не використовує чи не хоче використовувати італійську в своїх наукових дослідженнях. Це допоможе їм не забувати, в якій країні вони живуть, а всім нам допоможе зберегти ще й науково-технічну італійську мову.
Буду вдячний Вам, Пане Міністре, якщо Ви матимете бажання обміркувати цю проблему у світлі цього та інших оголошень PRIN.
Щиро Ваш,
К. М.
На лист досі не надійшло відповіді. Мені відомо, що деякі заклади культури, зі свого боку, писали міністрові подібні звернення. Не знаю, чи досягли ці зусилля глибшої мети, яка рухала нами: не стільки підштовхнути бюрократію до певної дії, скільки сприяти осмисленню теми, що має неабияке значення для виживання італійської мови як інструменту високої культури – теми використання італійської в академічних колах, що дискутувалася деякий час тому за участі Державної Ради та Конституційного Суду. Лист щодо цього питання спричинив жваве обговорення в 2017 році, яке тоді розпочалося в тій самій рубриці й було простимульоване вражаючим заголовком, який привернув увагу преси: "MIUR [Міністерство університетів та досліджень] дає італійській мові копняка".
Я міг би сьогодні взяти подібний заголовок, наприклад "MIUR дає італійській нового копняка". Цього я не зробив так само, як і не захотів відразу оприлюднювати мій лист до Міністра Манфреді. Не бажав спричиняти полеміку у складний момент для життя країни та для самої організації досліджень та університетського викладання, які піддалися жорсткому випробуванню через Сovid-19. Утім, зараз ми наблизилися до крайньої дати подання запитів на PRIN.
Хоча я докладаю всіх зусиль, щоб осягнути резони протилежної сторони, я все ще не розумію, чому обидві мови, національна італійська та міжнародна англійська, не можуть співіснувати мирно, перебуваючи на рівних правах у подібних до зазначених ситуаціях. Чому одна мова повинна утискати іншу? Якщо від італознавця або фахівця з італійського права вимагається складати свій запит англійською (хоча є зрозумілим, що його дослідження ніколи не зможе осмислити та осягти той, хто не розуміє італійської), то чому ж аналогічне зусилля не мало би вимагатися від того, хто, навпаки, тримається за обов'язковість свого оцінювання лише тим, хто читає його запит тільки англійською, з упевненістю (невідомо, наскільки правомірною), що його ніколи не зрозуміє той, хто буде це читати нашою мовою? Всі вчені мають докласти зусиль, щоб їх розуміла наукова спільнота з теми, але водночас усі мали би розвинути в собі найвищу повагу до своєї національної мови (хоча це й може їм завдати трохи складнощів), не гребуючи, так чи інакше, зусиллями з перекладу, який завжди є способом з користю поміркувати над сутностями та змістами, як навчав нас Умберто Еко. Я кажу це, знаючи, що вже сьогодні деякі учасники нашої академічної спільноти підтримують рішення, прийняте Міністерством, майже з гордістю заявляючи, що для них "не по чину" спілкуватися про свою науку італійською. Власне в цьому твердженні й заховано найбільшу небезпеку: мова, яка перестає використовуватися в науці, і навіть розглядається як непридатне сховище [для її скарбів], швидко занепадає до рівня діалекту. Італійська не заслуговує на таку долю, а MIUR не мало би бути зацікавленим у заохоченні такого занепаду.
Дискусія з цієї делікатної теми, запрошення, як я сподіваюсь, до публікації мого виступу слугуватиме тому, щоб зважити аргументи тих, хто подібно до мене захищає італійську, і тих, хто вперто, вже вдруге, вирішив її знікчемити через визнання (який слабкий та принизливий крок!) можливого додаткового тексту італійською (якої ніхто не знає…).
Італійська мова не заслуговує на те, щоб її терпіли в ім'я добровільної поблажливості. В усякому разі, вона мала би стати обов'язковою також для тих, хто зухвало вірить, що може без неї обійтися. Ми всі згодні писати текст англійською, щоб стимулювати міжнародні зв'язки та розширювати коло можливих оцінювачів. Натомість усі зобов'язуватимуться публікувати свій текст офіційною мовою країни в такій формі, щоб його міг прочитати будь-який італійський громадянин, який того бажає, реалізуючи принцип транспарентності у використанні публічних ресурсів. Це і буде істинною мовною рівноправністю, без якої наша мова зазнає шкоди прямо в рік Данте.