Чужого горя не буває. Зараз Україна як ніколи розуміє, що це не просто гасло. Реальність, в якій нам усім доводиться жити, змушує пам'ятати, що подолати спільну біду можна лише підтримуючи одне одного, захищаючи слабших. 20 грудня світ відзначає Міжнародний день солідарності людей. ООН започаткувала його, щоб нагадати, що однією з основоположних цінностей цивілізованого світу є допомога людям, котрі страждають від злиднів та гноблення. І для України це нині є вкрай важливо та актуально.

Взаємодопомога і спільна відповідальність

Часто ми демонструємо солідарність, навіть не розуміючи, що мова йде саме про неї. Звичайна допомога – справою, грошима, увагою, тим, хто цього потребує – це і є вона.

Коли ви підвозите біженців, які тікають від обстрілів і бомбардувань. Коли ви перераховуєте гроші на лікування пораненим, і навіть, коли купуєте пиріжок безхатченку, ви теж виявляєте солідарність. Вона пронизуєте все наше життя, адже це передусім взаємодопомога, це спільна відповідальність суспільства за життя усіх його членів. Це одна з фундаментальних та універсальних цінностей розвиненого суспільства.

Голод, злидні і жахлива статистика

Російське вторгнення в Україну може призвести до бідності, злиднів та голоду 1,7 мільярда людей – більше як одної п'ятої населення Землі. Тому питання допомоги Україні і нашої перемоги так гостро стоїть у світовому порядку денному.

В самій же Україні за останній рік на півмільйона побільшало бідних дітей. Пошкоджені та зруйновані будинки, школи, лікарні, проблеми з наявністю чистої води та електрики – загалом війна, яка триває торкнулася понад семи з половиною мільйонів українських дітей. І це проблема лише сьогоднішнього дня, різке зростання дитячої бідності призведе до проблем з освітою і втратою майбутнього.

Життя за межею бідності

Якщо ж і про дорослих, то за прогнозами ООН, якщо війна не закінчиться найближчим часом, 9 із 10 українців можуть опинитися за межею бідності. Страшні прогнози.

Однак бідність буває різною. Для країн з високим ВВП на душу населення – бідними вважаються люди з витратами до 5,5 доларів на день. Для держав із середнім рівнем ВВП рівень бідності становить 3,2 долари на день. А абсолютна бідність за даними Світового банку, це коли людина живе менш ніж на 1,9 долара на день. Це означає, що на свій дохід людина не може задовольнити навіть базові потреби у їжі, житлі, одязі, теплі. 

Я бачу таку бідність сьогодні в Україні. Коли в самотньої бабусі рвуться чобітки і вона не може купити собі нові, бо вся її пенсія йде на оплату комунальних, ліки і елементарні продукти – це і є бідність. Коли перед одиноким пенсіонером постає питання купити медикаменти чи поїсти – це бідність. І ми не можемо, просто не маємо права, закривати очі на ці проблеми.

Простягни руку самотнім пенсіонерам

Тисячі людей в Україні втратили свої домівки, або змушені були залишити все і тікати від війни, тисячі дітей втратили батьків – всі вони потребують підтримки суспільства. Але я хочу, щоб у цей важкий час ми також не забували про ще одну дуже вразливу верству населення – самотніх, літніх людей. Вони не мають рідних і близьких, які можуть про них потурбуватись, не мають здоров'я, щоб дбати про себе самостійно. Вони як ніколи теж потребують допомоги.

Зрозуміло, що турбота про літніх людей – це передусім питання держави. Так, у нас є соцпрацівники і вони дійсно багато допомагають самотнім людям, але вони не можуть вирішити проблеми, які загострилися через постійні обстріли і блекаути, вони просто не мають на це ресурсу – ані фінансового, ані людського.

І сьогодні дуже гостро стоїть питання, чи зможемо ми проявити той рівень взаємодопомоги, який зможе захистити найбільш знедолених.

Наш благодійний фонд «Тримай мою руку» допомагає самотнім літнім людям переважно продуктовими наборами. Дуже часто одинокі пенсіонери не те, що не мають грошей, щоб запастися продуктами, а й просто не можуть фізично сходити до магазину. Згадайте, як остерігаєтесь ви, коли заходите в ліфт, щоб в ньому не застряти, адже світло можуть вимкнути в будь-яку хвилину і уявіть, як старенькій людині, яка не може спуститись по сходах, добратися до аптеки чи супермаркету.

Щоб допомогти не обов'язково потрібно мати гроші, іноді достатньо просто проявити турботу. Принести води з бювету, коли вимкнули централізовану подачу, сходити в магазин, коли на вулиці слизько та холодно і занести пенсіонеру продукти додому. Подарувати прості речі – ліхтарик, шкарпетки, ковдру, теплий одяг. Запитати, як справи і чи потрібна якась допомога, іноді самотні люди навіть лампочку собі замінити не можуть. Та й просто підтримати добрим словом і увагою – адже це зігріває душу і серце.

Давайте ділитися теплом та добротою не лише на свята, а кожен день – особливо зараз. Бо Україна зможе перемогти лиши спільними, солідарними зусиллям. Великі справи завжди починаються з першого кроку, чогось, на перший погляд, незначного – але дуже важливого у підсумку.