Одні політики підписують заздалегідь невигідні для України контракти, а інші не менш завзято потім радіють тому, що ці контракти скасовуються міжнародними судовими інстанціями. От і зараз ми можемо спостерігати загальнодержавну радість з приводу недавнього проміжного рішення арбітражу в Стокгольмі за позовом НАК «Нафтогаз» до «Газпрому». Так, Україні, без сумніву,потрібні перемоги. Але ці перемоги мають бути остаточними, а не проміжними.

Не секрет, що переможну ейфорію здимає як вітром після того, як постає питання: «а що далі?»…Але зараз всі святкують, боячись зазирнути у завтрашній день. У такій ситуації хтось має стати тим «холодним вітром», який протверезить всіх і запитає, яким чином і з яких країн буде наповнюватися українська ГТС після 2019 року.

Окремо на це звертає увагу у своїй «Доктрині 2030» екс-губернатор та екс-олігарх Сергій Тарута, який зробив наголос на стратегічній складовій подальшого існування української ГТС. Він звернувся до експертного середовища і української влади з наступними запитаннями: за рахунок чого компенсувати потенційну втрату внаслідок ймовірної відмови РФ транспортувати газ до країн ЄС через нашу ГТС, а також що робити з українською ГТС, якщо вона стане просто купою металобрухту. Політично рішення не найпопулярніше, але дуже прагматичне з точки зору наповнення українського бюджету.

В той же час, С.Тарута попереджає, що якщо зараз не думати про майбутнє української ГТС, то після 2019 року Україна залишиться з купою металобрухту і втрачатиме до $2 млрд. на рік доходів, які зараз Росія платить за транзит свого газу в Європу. Тому, на думку політика, потрібно не звітувати про проміжні успіхи рішення арбітражу в Стокгольмі, хоча і це теж важливо, а вирішувати подальшу долю ГТС. Потрібно думати, як по-справжньому стати незалежною країною, як себе повністю забезпечити газом. Коли Україна буде заробляти на транзиті, а сама буде жити на власному газі — ось тоді це буде перемога. По суті, газ має втратити своє політичне забарвлення та свій політичний вплив.

Адже ще раніше, в Кремлі неодноразово казали, що Газмпром це не тільки вуглеводовий монополіст, в першу чергу це інструмент політичного впливу. Інструмент, який скуповує політичні еліти України та Європи, який фінансує пропаганду, вибори, війну, агресію та багато інших забаганок Путіна. Через що, варто робити все можливе, для зменшення його впливів та наслідків.

В «газовій колотнечі» насправді є ще й дуже багато раціонального політичного зерна, серед якого відхід від влади корумпованих на енергоносіях політичних еліт та олігархів. Що теж можна буде віднести до розряду національних перемог. Бо ці люди, ніколи не бачили Україну вільною та незалежною, а виключно у статусі кремлівського васала.