Так склалося, що м. Бердичів (Житомирська обл.) для мене став другим рідним містом після Києва. І завжди було сумно, що місто, комендантом якого у 1917 році був Павло Скоропадський, зовсім не наповнене українським духом — ані у топоніміці, ані у пам'ятниках чи назвах вулиць. Складалось враження, що ти потрапляєш у машину часу і вертаєшся назад в СРСР. Але після Революції гідності з'явився шанс на зміни.

Почну свою історію з того, що на місцевих виборах у Бердичеві переміг колишній мер Василь Мазур, для якого це вже 3 термін, зокрема у 2010 році він був обраний міським головою як офіційний кандидат від Партії Регіонів. Але депутатський корпус на останніх виборах значно оновився і одразу обрав невигідного меру секретаря. Як не дивно, до цих пір мер не підписав його призначення, попри усі рішення судів.

У зв'язку із цим, комісія з питань перейменувань лишилась у старому складі з прихильників регіоналів та комуністів. Ця комісія до 21 лютого (як регламентує Закон) на сесію міськради так і не винесла проект рішення щодо декомунізації бердичівських вулиць (а таких майже 100).

Народний депутат Ігор Луценко та Український інститут національної пам'яті підтримали ініціативу місцевих активістів назвати вулиці на честь героїв визвольного руху (скан звернення від 18.03). Натомість комісія «напрацювала» більшість вулиць назвати «плодово-ягідними» назвами, а третину взагалі не перейменовувати. Наприклад перейменувати:

А такі вулиці як «вул. Лілі Карастоянової» (агент НКВС), «вул. Карла Маркса», «вул. Паризької Комуни» та ін. взагалі не перейменовувати. Повний список пропозицій від бердичівської комісії є у відповіді від 30.03 народному депутату Ігорю Луценку (скан документу).

Особливо показовим є останній абзац цього листа:

«Виконавчий комітет Бердичівської міської ради висловлює Вам вдячність за турботу про наше місто в частині перейменування вулиць, провулків та площ міста, разом з тим, хочемо зазначити, що в місті існують ряд проблем, для вирішення яких необхідне фінансування з Державного бюджету України. Це кошти на реконструкцію очисних споруд господарсько-побутової каналізації у м.Бердичеві, будівництво дитячого садочка на Червоній Горі та фільтрувальної станції в місті. Просимо Вас, як народного депутата України, сприяти у їх позитивному вирішенні.»

Іншими словами — мали ми на увазі вашу декомунізацію, давайте нам гроші.

У зв'язку із такою ситуацією, 16 травня місцеві активісти за ініціативи депутата міської ради м. Бердичева Олексія Побережного звернулись до обласної топонімічної комісії при голові Житомирської ОДА, яка врахувала кожну пропозицію щодо назви вулиць на честь героїв визвольного руху.

19 травня під час чергового засідання обласної топонімічної комісії, виконуюча справами виконкому міста Бердичева Надія Мохно (вона ж голова комісії з перейменування вулиць та площ) різко виступила проти перейменування вулиць та стала захищати совєцькі назви:

24 травня (фактично після завершення терміну відведеного для голови ОДА) на вимогу (!!!) членів комісії з перейменувань виконкому міста Бердичева відбулось ще одне засідання обласної топонімічної комісії, на яке прибув десант підтримки на захист «наследия СССР»:

Вони почали одразу зривати засідання із криками проти перейменування вулиць на честь Симона Петлюри, Степана Бандери та інших героїв визвольного руху. Прикриваючись тим, що начебто люди хочуть «нейтральні» назви. Щоб відчути атмосферу засідання, перегляньте відео:

Ще один сюжет:

Особливо цинічним було те, що цей «прорадянський десант» прибув на засідання у вишиванках. Тепер маємо яскравий приклад що собою уявляють «вишиватники»:

В результаті того, що представники бердичівського виконкому почали чинити безлад на засіданні, було вирішено надалі проводити засідання у закритому режимі. Своїм остаточним рішенням комісія при голові ОДА постановила, що у Бердичеві з'являться зокрема вулиці Олега Ольжича, Тараса Бульби-Боровця, Романа Шухевича, Степана Бандери, Євгена Коновальця, Івана Богуна, Гетьмана Мазепи, Івана Виговського, Івана Огієнка, Миротворців, Січових Стрільців, Волонтерська вулиця та інші.

Повний список 81 перейменованої вулиці:

А місцеві «вишиватники» Бердичева пообіцяли оскаржувати це рішення у судах та перейменовувати вулиці наново на сесії міськради. Ба навіть більше, погрожували на наступний день привезти під Житомирську ОДА людей. А мер Василь Мазур лишився у Житомирі пробувати переконати голову ОДА Сергія Машковського підписати «бердичівський плодово-ягідний варіант вулиць» Бердичева.

Також слід зазначити, що були задіяні усі наближені до міського голови бердичівські ЗМІ, щоб показати, яке ж це «неподобство» перейменовувати вулиці на честь національних героїв. Зацініть цей шедевр телеканалу ВІК:

Як не дивно обласні житомирські телеканали висвітлили засідання обєктивно:


Додатковим шоком для мешканців Житомирщини став нещодавній брифінг голови Житомирської облради від Батьківщини Анжеліки Лабунської, на якому вона заявила, що «Якщо 9 травня для них свято, то для мене це теж свято, тому що в мене діди воювали», «Ми вже перейшли межу декомунізації».

Тож наразі лишається чекати оприлюднення офіційного розпорядження голови Житомирської ОДА Сергія Машковського про перейменування бердичівських вулиць. Та вимагати виконання цього документу у м. Бердичеві.