Традиційна і гібридна війни якісно відрізняються сутністю власного змісту. Традиційна війна побудована на ідеї знищення своїми регулярними збройними силами військ і сил противника з подальшим його примусом до миру на умовах переможця або до капітуляції зі зміною в її результаті системи влади в переможеної країні, часткової або повної окупації її території.
В основу ж ГВ покладена інша ідея: заздалегідь створити на території супротивника свою «армію», побудовану на мережевому принципі, і потім з її використанням безпосередньо, без попереднього розгрому збройних сил знищити діючий режим, взяти під контроль владу в країні. І вже потім дезорганізувати і послабити до прийнятного для переможця рівня (аж до повного розформування) систему безпеки (збройні сили, спецслужби і правоохоронні органи) переможеного, взяти під контроль його економіку. А при необхідності і окупувати територію розгромленої країни під виглядом миротворчої операції.
В ГВ регулярні сили вводяться в дію тільки тоді коли вирішити завдання розгрому держави-жертви силами «армії», Політичної опозиції і підконтрольних її воєнізованих формування не вдається. Внутрішній конфлікт використовується, як механізм легітимізації відкритої агресії, яка, як правило, ведеться під прапором «захисту мирного населення від диктаторського режиму, який порушує права людини».
Феномен ГВ виник в наслідок ряду факторів, властивих нашому часу, які серйозно обмежують застосування регулярних ВС; перш за все ядерна зброя, поява якої різко скоротила поле застосування традиційних озброєнь. В результаті в руках потенційних агресорів залишилася можливість використання тільки «м'якої сили».
Іншим важливим чинником, що обмежує застосування регулярних ВС, стало різке зростання інформованості населення, особливо розвинених країн, втрата ним моральної готовності до жертв, неминуче зв'язаних з веденням бойових дій, поширенням в суспільстві пацифістських настроїв, поглибленням розриву між елітою і основною частиною населення.
Ще одним важливим стримуючим фактором служить міжнародне право, яке жорстко засуджує військову агресію. Воно вже показало, до яких наслідків для агресора в разі поразки тягне його порушення на прикладі нюрнберзького трибуналу. У цих умовах єдиним ефективним інструментом агресії, що дозволяє досягти реальних геополітичних і політичних цілей, залишилася тільки гібридна війна.
Відповідно до неї в період безпосередньої підготовки війни на території жертви агресії повинна бути приховано створена угруповання ССО. З початком соціального вибуху розгорнуті на території противника спецназівці, які починають активні бойові дії при одночасному нарощуванні їх чисельності під виглядом «добровольців» і «мирних мігрантів». Такий головний період стратегії «Троянського коня». Цілями дій угруповання ССО в цей час можуть бути дезорганізація державного і військового управління, сприяння створенню економічних проблем, організація і контроль дій опозиції, а також збір інформації про ситуацію в країні. У числі найважливіших завдань ССО — ліквідація окремих найбільш небезпечних політичних фігур, військових і державних діячів, знищення особливо важливих об'єктів військової і державної інфраструктури. При агресії проти країн, що володіють ядерною зброєю, ключовим завданням стають захоплення і руйнування систем і об'єктів управління стратегічними силами. Все це маскується масовими протестами мирного населення.
З появою на території жертви агресії іноземних найманців і переходом ситуації в країні до відкритої збройної боротьби спектр завдань розгорнутої угруповання ССО розширюється: з'явиться завдання управління бойовиками і контролю за діями іноземних збройних формувань. Після переходу агресора до відкритої підтримки незаконних військових формувань своєю авіацією і флотом на території жертви агресії угруповання ССО приступає до інформаційного забезпечення їх дій. І лише з початком прямої агресії (вторгнення на територію противника сухопутних військ) стратегія «Троянського коня» завершується.
По частині інформаційного протиборства в сучасних умовах актуальним стає питання про державний суверенітет в даній сфері. При цьому ключовою стає проблема технологій, відтісняючи на другий план зміст.
Сучасна пропаганда невіддільна від деконструкції існуючого соціального порядку і створення нового. Це основа всіх «кольорових революцій». Найважливіше питання полягає в можливості створення бар'єрів для пропагандистського впливу противника на окремі категорії населення, зокрема на військовослужбовців, яких, як показав досвід гібридних конфліктів нинішнього століття, жодного разу не вдалося повністю виключити з слабо контрольованих інформаційних процесів. Це свідчить про «діалогічність» сучасної пропаганди, яка передбачає втягування об'єкта в розмову з модератором.
Успіху в інформаційному протиборстві можна досягти, якщо робота будується на основі довгострокової стратегії. Поодинокі заходи або кампанії нічого не дають. Потрібні чіткий образ майбутнього країни і набір тез «Що ми пропонуємо?». Мережа прихильників не повинна спиратися на чинну владу або опозицію. Тільки на активістів або автономні структури. Інакше вона приймає на себе весь негатив політиків. Основним повинно бути непряме керування на основі максимальної ініціативи учасників. Директивна форма і «покрокові інструкції» повністю нівелюються та заздалегідь приречені на провал.
Головне в успіху інформаційної кампанії — захоплення і утримання ініціативи. Публікації не супроводжують заходи, а передують їм. Будь-які резонансні теми, навіть небезпечні, повинні вноситися в інформаційний простір власними ресурсами з відповідною упередженою інтерпретацією, поки їх не використав противник. Інформаційна війна набагато ширше за спектром впливу, ніж кібернетичне і психологічне протиборство, до чого сьогодні намагаються її звести. Ці сфери лише складові частини такої війни.
Важливим аспектом інформаційної війни, що відрізняє її від інших видів протистояння, заснованих на використанні матеріальних засобів впливу, є те, що її ефективність більшою мірою залежить від точності узгодження великої кількості відносно слабких за рівнем різноманітних впливів, ніж накопичення однорідних сил і засобів на одному з поставлених завдань. Тому роль планування і організації в «інформаційній аналітиці» істотно вище, ніж в традиційному збройному протиборстві.
Об'єктом інформаційної війни поряд з державою-противником постає і власна держава, яка вирішує завдання збереження своєї стабільності при інформаційній дії противника. При цьому ресурс сил, що виділяється на дію у своїй державі, в певних випадках може значно перевищувати той, що використовується для впливу на ворога.
Ефективність інформаційної війни у вирішальній мірі залежить від різноманітності застосованих для її ведення сил і засобів. Відповідно повинні залучатися всі основні державні структури і недержавні утворення.
Для того щоб наша країна могла ефективно протистояти інформаційній агресії, необхідно мати, як мінімум дієздатну систему такої кампанії. Основу її можуть скласти спеціалізовані частини і з'єднання інформаційного протиборства. Це повинна бути загальнодержавна система. Відповідно органи керівництва інформаційної війни приймають загальнодержавний статус і відповідні повноваження. Тому управління даною системою слід покласти на Верховного головнокомандувача через спеціальний вищий орган управління силами і засобами інформаційної війни.
В рамках Збройних сил треба створити підсистему інформаційного протиборства, причому як окрему функціональну компоненту поряд з силами загального призначення і Силами спецоперацій. В організаційному відношенні спеціалізовані частини і з'єднання інформаційної війни доцільно об'єднати в особливий рід військ. При цьому підсистема інформаційної війни на відміну від інших видів і родів військ свої специфічні дії буде вести безперервно, як у військовий так і у мирний час.
Слід зазначити і ще один важливий аспект, який відображає факт, що будь-яка система інформаційної війни безсила, якщо вона не спирається на привабливу для власного та інших народів ідеологію. Ідеологічну систему можна порівняти з боєприпасами для традиційних збройних сил — якщо їх немає, то армія безсила. Щоб мати шанси на успіх в сучасній інформаційній війні ми повинні запропонувати конструктивну ідеологію, яка здатна створювати благо.