Напередодні 20-го Національного з'їзду Комуністичної партії Китаю (КПК),  Сі намагається зміцнити свою владу та отримати безпрецедентний третій термін. Офіційно марксизм-ленінізм являється офіційною ідеологією Китаю з 1949 року, який прийняв форму державного капіталізму. 

     Сі Цзіньпін розпочав становлення ідеологічного правління, своєрідну нову форму марксистського націоналізму, який тепер складає експансію та зміст політики, економіки та зовнішньої політики Китаю.  При Сі ідеологія частіше керує політикою, ніж навпаки. Сі спрямував весь спектр політики до ленінської лівої, економіку до марксистсько лівої, а зовнішню політику до націоналістично правої ідеології. Він остаточно затвердив владу і контроль КПК над усіма сферами державної політики та приватного життя, активізував державні підприємства та наклав нові обмеження на приватний сектор. Паралельно розпалюючи націоналізм та проводячи все більш наполегливу зовнішню політику, натхненну марксистською вірою в те, що історія незворотньо на боці Китаю і що світ, заснований на китайській силі, створить більш справедливий міжнародний порядок. Тобто становлення Сі означає повернення Ідеологічної Людини та ідеологічної політики, якій західні експерти давно поставили хрест та помилково вважали, що повернення до панівних ідеологій в сучасному суспільстві мало перспективне та цілком неможливе.

Дані ідеологічні тенденції являються не тільки поверненням до епохи Мао; світогляд Сі є більш складним, ніж погляд Мао, ідеологічна чистота поєднується з технократичним прагматизмом. Висловлювання Сі щодо історії, влади та справедливості можуть здатися західній аудиторії непроникними або неактуальними, але цивілізований світ помилково ігнорує ідеологічне послання Сі на свій страх і ризик. Незалежно від того, наскільки абстрактними та незнайомими можуть бути його ідеї, вони справляють глибокий вплив на реальний зміст китайської політики та зовнішньої політики, а отже, оскільки зростання Китаю продовжується, на решту світу.

Як і всі марксисти-ленінці, Сі базує свої думки на історичному матеріалізмі, де підхід до історії, зосереджений на неминучості прогресу через постійну класову боротьбу,  та  діалектичному матеріалізмі з підхідом до політики, який зосереджується на тому, як відбуваються зміни, коли суперечливі сили стикаються та вирішуються. У своїх опублікованих працях Сі використовує історичний матеріалізм, щоб позиціонувати китайську революцію у світовій історії в контексті, в якому рух Китаю до більш просунутої стадії соціалізму обов'язково супроводжує занепад капіталістичних систем. Через призму діалектичного матеріалізму він зображує свою програму як крок вперед у дедалі загострюючій боротьбі між КПК та реакційними силами в середині власної країни із зарозумілим приватним сектором, неурядовими організаціями під впливом Заходу.

Ці концепції можуть здатися незрозумілими та таємничими для тих, хто за межами Китаю, але вони серйозно сприймаються елітою КПК, високопосадовцями Китаю та багатьма вченими з міжнародних відносин, які консультують уряд. А опубліковані теоретичні праці Сі значно ширші, ніж будь-який інший китайський лідер після Мао. КПК також спирається на економічні та стратегічні поради, якими зазвичай керуються західні політичні системи. В Китайській системі марксизм-ленінізм все ще служить ідеологічним стержнем світогляду, який ставить Китай на правильний бік історії та зображує Сполучені Штати такими, що б'ються в судорогах  неминучого капіталістичного занепаду, поглинених власними внутрішніми політичними протиріччями, яким крім призначено впасти на узбіччя історії. Він чітко дає зрозуміти, що червоний Китай цілком серйозно претендує на абсолютне світове лідерство.

При Сі Цзіньпіна ідеологія керує політикою.

У 2013 році, лише через п'ять місяців після свого призначення генеральним секретарем партії, Сі виступив із промовою на Центральній конференції з ідеології та пропаганди, зібранні вищих партійних лідерів у Пекіні. Про зміст промови тоді не повідомлялося, але через три місяці вона була оприлюднена та опублікована China Digital Times. Промова пропонує невідфільтрований портрет найглибших політичних переконань Сі. У ньому він зупиняється на ризиках ідеологічного занепаду, який призвів до краху радянського комунізму, ролі Заходу в розпалюванні ідеологічного розколу в Китаї та необхідності придушення всіх форм інакомислення. «Розпад режиму часто починається з ідеологічної сфери», — сказав Сі. «Політичні заворушення та зміна режиму можуть статися миттєво, але ідеологічна еволюція — це довготривалий процес», — продовжив він. попереджаючи, що як тільки «ідеологічний захист порушено, інші захисти стає дуже важко утримувати». Але КПК «справедливість на нашому боці», — запевнив він свою аудиторію, заохочуючи їх не бути «ухильними, сором'язливими та не приховувати своїх слів» у стосунках із західними країнами, мета яких — «змагатися з нами за поля народних битв». сердець і для мас, і врешті-решт повалити керівництво КПК і соціалістичну систему Китаю".

Це означало розправу з усіма, хто "таїть інакомислення та ворожнечу", і вимагати від членів КПК демонструвати лояльність не лише до партії, але й особисто до Сі. Далі було внутрішнє "очищення" КПК, здійснене шляхом очищення будь-якої політичної чи інституційної опозиції, значною мірою через десятирічну антикорупційну кампанію, яка почалася ще до виступу. "Кампанія виправлення" принесла чергові чистки в політико-правовому апараті партії. Сі також відновив партійний контроль над Народно-визвольною армією та Народною збройною поліцією та централізував системи кібербезпеки та спостереження Китаю. Нарешті, у 2019 році Сі запровадив загальнопартійну просвітницьку кампанію під назвою "Не забувайте про початкову мету партії, пам'ятайте про місію". Згідно з офіційним документом, який оголосив про ініціативу, її метою було, щоб члени партії "отримали теоретичні знання та охристилися в ідеології та політиці". Приблизно до кінця його першого терміну стало зрозуміло, що Сі прагнув не що інше, як перетворити КПК на високу церкву відродженої, світської віри.

На відміну від тих негайних кроків до більш ленінської дисципліни у внутрішній політиці, перехід до марксистської ортодоксії в економічній політиці за часів Сі був більш поступовим. Управління економікою довгий час було сферою діяльності технократів, які працюють у Державній раді, адміністративному кабінеті Китаю. Особисті інтереси Сі також полягали більше в історії партії, політичній ідеології та великій стратегії, ніж у деталях фінансового та економічного управління. Але в міру того, як партійний апарат все більше затверджував контроль над економічними департаментами держави, політичні дебати в Китаї щодо відносної ролі держави та ринку ставали все більш ідеологізованими. Сі також поступово втрачав довіру до ринкової економіки після глобальної фінансової кризи 2008 року та внутрішньої фінансової кризи в Китаї 2015 року,

Таким чином, траєкторія економічної політики Китаю під час правління Сі — від консенсусу на підтримку ринкових реформ до посилення втручання партій і держави — була нерівномірною, суперечливою та часом парадоксальною. Дійсно, наприкінці 2013 року, менше ніж через шість місяців після проповіді Сі щодо ідеології та пропаганди, Центральний комітет КПК (кілька сотень лідерів партії) прийняв надзвичайно реформаторський документ щодо економіки під різкою назвою "Рішення. " Він окреслив серію політичних заходів, які дозволили б ринку відігравати "вирішальну роль" у розподілі ресурсів в економіці. Але розгортання цих політик сповільнилося до мертвої точки в 2015 році,

На 19-му партійному з'їзді КПК у 2017 році Сі оголосив, що в майбутньому головним ідеологічним завданням партії буде виправити "незбалансований і неадекватний розвиток", який виник під час періоду "реформ і відкриття" ринкових змін політики, які Ден був відкритий наприкінці 1970-х років. У малопоміченій промові, опублікованій в партійному ідеологічному журналі в 2021 році, Сі фактично поставив під сумнів визначення Дена "первинної стадії соціалізму" та переконання Дена в тому, що Китаю доведеться терпіти нерівність протягом сотень років, перш ніж досягти процвітання для всіх. Натомість Сі привітав швидший перехід до вищої фази соціалізму, заявивши, що "завдяки багатьом десятиліттям наполегливої праці цей період знаменує для нас нову відправну точку. Сі відкинув поступовість Дена та думку про те, що Китай був приречений на невизначене майбутнє недосконалості розвитку та класової нерівності. Завдяки суворішому дотриманню марксистських принципів, пообіцяв він, Китай зможе досягти як національної величі, так і більшої економічної рівності в не надто віддаленому майбутньому.

Такий результат залежатиме від того, що партійні комітети посилять свій вплив на приватні фірми, відіграючи більшу роль у виборі вищого керівництва та прийнятті важливих рішень правління. І оскільки китайська держава почала забезпечувати акціонерний капітал у приватних компаніях, держава також заохочуватиме успішних підприємців інвестувати в державні підприємства, змішуючи ринок і державу в дедалі більшому ступені.

Тим часом економічні планувальники КПК мали б розробити "економіку подвійного обігу", що фактично означало, що Китай ставатиме все більш самозабезпеченим у всіх секторах економіки, тоді як економіка світу ставатиме все більш залежною від Китаю. А наприкінці 2020 року Сі запропонував підхід до перерозподілу доходів, відомий як "загальний порядок денний процвітання", згідно з яким багаті повинні були "добровільно" перерозподіляти кошти на державні програми для зменшення нерівності в доходах. До кінця 2021 року стало ясно, що ера "реформ і відкритості" Дена добігає кінця. На його місці стояла нова державницька економічна

Поштовх Сі до ленінської політики та марксистської економіки супроводжувався його прийняттям дедалі міцнішої форми націоналізму, підживлюючи впевненість за кордоном, яка замінила традиційну обережність і несприйнятливість до ризику, які були характерними рисами зовнішньої політики Китаю в епоху Дена. Визнання Сі Цзіньпіном важливості націоналізму було очевидним на початку його перебування на посаді. "На Заході є люди, які кажуть, що Китай повинен змінити кут своєї історичної пропаганди, він більше не повинен займатися пропагандою своєї історії принижень", — зазначив він у своїй промові 2013 року. "Але, як я бачу, ми не можемо зважати на це; забуття історії означає зраду. Історія об'єктивно існує. Історія — найкращий підручник. Нація без історичної пам'яті не має майбутнього". Відразу після призначення Сі на посаду генерального секретаря КПК у 2012 році,

З тих пір концепція "великого омолодження китайської нації" стала центральною частиною націоналістичного бачення Сі. Його мета полягає в тому, щоб Китай став провідною азіатською та світовою державою до 2049 року. У 2017 році Сі визначив низку кількісних орієнтирів, яких країна повинна досягти до 2035 року на шляху до цього статусу, в тому числі стати "розвиненою економікою середнього рівня". і "в основному завершивши модернізацію національної оборони Китаю та його збройних сил". Щоб зафіксувати та систематизувати своє бачення, Сі представив або висвітлив низку ідеологічних концепцій, які разом схвалюють новий, більш рішучий підхід Китаю. Першим серед них є "всеосяжна національна влада" ( zonghe guoli), який КПК використовує для кількісної оцінки сукупної військової, економічної та технологічної потужності та зовнішньополітичного впливу Китаю. У той час як цю концепцію використовували попередники Сі, тільки Сі вистачило сміливості, щоб стверджувати, що могутність Китаю зросла настільки швидко, що країна вже "увійшла в провідні ряди світу". Сі також наголосив на швидких змінах у "міжнародному балансі сил" ( guoji liliang duibi ), який стосується офіційних порівнянь, які сторона використовує для вимірювання прогресу Китаю в наздоганянні Сполучених Штатів та їхніх союзників. Офіційна риторика КПК також містить посилання на зростаючу "багатополярність" ( duojihua) у міжнародній системі та до незворотного зростання могутності Китаю. Сі також реабілітував маоїстський афоризм, який вітає "підйом Сходу та занепад Заходу" ( dongsheng xijiang ), як евфемізм для того, щоб Китай перевершив Сполучені Штати.

Публічна похвала Сі Цзіньпіна щодо зростання національної могутності Китаю була набагато гострішою та розширенішою, ніж у його попередників. У 2013 році КПК офіційно відмовилася від традиційних "дипломатичних вказівок" Дена, які датувалися 1992 роком, про те, що Китай повинен "приховувати свою силу, вичікувати свій час і ніколи не брати на себе лідерство". Сі використав Звіт партійного з'їзду 2017 року, щоб описати, як Китай просунув свою "економічну, наукову, технологічну, військову та всеохоплюючу національну міць" до такої міри, що зараз "увійшов у провідні ряди світу" — і це завдяки безпрецедентне зростання міжнародної позиції Китаю, "китайська нація, з абсолютно новою позицією, тепер стоїть високо і твердо на Сході".

Що найбільше важливо для тих, хто насторожено дивиться на зростання Китаю, це те, як ці мінливі ідеологічні формулювання були втілені в життя. Доктринальні заяви Сі є не лише теоретичними — вони також оперативні. Вони заклали основу для широкого кола зовнішньополітичних кроків, які було б неможливо уявити за попередніх лідерів. Китай розпочав серію рекультивації островів у Південно-Китайському морі та перетворив їх на гарнізони, ігноруючи попередні офіційні гарантії, що цього не буде. За часів Сі Цзіньпіна країна здійснила широкомасштабні бойові ракетні удари навколо узбережжя Тайваню, імітуючи морську та повітряну блокаду острова — те, від чого попередні китайські режими утримувалися, незважаючи на те, що мали можливість це зробити. Сі посилив прикордонний конфлікт Китаю з Індією через неодноразові зіткнення на кордоні та будівництво нових доріг, аеродромів та іншої військової інфраструктури поблизу кордону. І Китай прийняв нову політику економічного та торговельного примусу проти держав, політика яких ображає Пекін і які є вразливими до китайського тиску.

Китай також став набагато агресивнішим у переслідуванні критиків за кордоном. У липні 2021 року Пекін вперше оголосив про санкції проти осіб та установ на Заході, які мали сміливість критикувати Китай. Санкції узгоджуються з новим духом дипломатії "вовчого воїна", яка заохочує китайських дипломатів регулярно й публічно нападати на уряди своїх країн — радикальний відхід від китайської дипломатичної практики за останні 35 років.

Ідеологічні переконання Сі спонукали Китай до мети побудови того, що Сі описує як "справедливішу" міжнародну систему — таку, що базується на силі Китаю, а не на американській силі, і такої, яка відображає норми, які більше відповідають марксистсько-ленінським цінностям. З цієї причини Китай намагався позбавити резолюції ООН усіх посилань на універсальні права людини та створив нову низку орієнтованих на Китай міжнародних інституцій, таких як ініціатива "Один пояс, один шлях", Азіатський банк інфраструктурних інвестицій та Шанхайська організація співробітництва. , щоб конкурувати з тими, де домінує Захід, і зрештою замінити їх. Марксистсько-ленінські пошуки "більш справедливого" світу також формують просування Китаєм власної національної моделі розвитку на глобальному Півдні як альтернативу "Вашингтонському консенсусу" вільних ринків і демократичного управління.

Про ці зміни у зовнішній політиці та політиці безпеки Китаю сигналізували завчасно попередні зміни в ідеологічній лінії Сі. Використовуючи те, що західна аудиторія може сприйняти як незрозумілу, теоретичну єресь, Сі передав партії кристально чітке послання, що Китай набагато могутніший, ніж коли-небудь був, і він має намір використати цю силу, щоб змінити хід історії.

Сі 69 років, і, здається, він навряд чи піде на пенсію; як довічний студент і практик китайської політики, він добре знає, що якби він залишив посаду, він і його сім'я були б вразливі до відплати з боку його наступників. Таким чином, Сі, ймовірно, керуватиме країною до кінця свого життя, хоча його офіційні призначення можуть змінитися з часом. Його матері 96 років, а батько прожив до 89 років. Якщо їхнє довголіття свідчить про його життя, він готовий залишатися головним лідером Китаю принаймні до кінця 2030-х років.

Сі мало політично вразливих місць. Елементи китайського суспільства можуть почати обурюватися створеним ним дедалі більш репресивним апаратом. Але сучасні технології стеження дозволяють йому контролювати інакомислення так, як Мао та Йосип Сталін навряд чи могли собі уявити. Сі демонструє зростаючу довіру до підростаючого "націоналістичного покоління" Китаю, особливо до еліт, які здобули освіту вдома, а не за кордоном, які досягли дорослості під його керівництвом, а не під час ліберальніших режимів його попередників, і які вважають себе авангардом політичної революції Сі. Було б нерозумно припускати, що марксистсько-ленінське бачення Сі розвалиться під вагою власних внутрішніх суперечностей у найближчій або середньостроковій перспективі. Якщо політичні зміни все-таки відбудуться, вони, швидше за все, відбудуться після смерті Сі, ніж до неї.

Але Сі не повністю захищений. Його ахіллесова п'ята — економіка. Марксистське бачення Сі Цзіньпіна про посилення партійного контролю над приватним сектором, розширення ролі державних підприємств і промислової політики, а також прагнення до "загального процвітання" шляхом перерозподілу, швидше за все, з часом призведе до скорочення економічного зростання. Це пояснюється тим, що зниження довіри бізнесу призведе до скорочення приватних інвестицій в основний капітал у відповідь на зростаюче сприйняття політичного та регуляторного ризику; адже те, що держава дає, держава може і забрати. Це стосується, зокрема, технологічного, фінансового та майнового секторів, які були основними двигунами внутрішнього зростання Китаю протягом останніх двох десятиліть. Привабливість Китаю для іноземних інвесторів також знизилася через невизначеність ланцюга поставок і вплив нових доктрин національної економічної самодостатності. Вдома бізнес-еліти Китаю були налякані антикорупційною кампанією, свавільним характером контрольованої партією судової системи та зростанням числа високопоставлених технічних титанів, які впали в політичну прихильність. І Китай ще не зрозумів, як відмовитися від своєї стратегії "нульового ковіду", яка посилила економічний спад у країні.

До цих недоліків додається низка довгострокових структурних тенденцій: швидке старіння населення, скорочення робочої сили, низький рівень зростання продуктивності та високий рівень боргу, який розподіляють державні та приватні фінансові установи. У той час як КПК колись очікувала, що середньорічне зростання залишиться на рівні близько шести відсотків до кінця 2020-х років, а потім сповільниться до приблизно чотирьох відсотків у 2030-х роках, деякі аналітики зараз стурбовані тим, що за відсутності радикальної корекції курсу економіка незабаром почне падати. стагнувати, досягнувши приблизно трьох відсотків у 2020-х роках, перш ніж впасти приблизно до двох відсотків у 2030-х роках. У результаті Китай може увійти в 2030-ті роки, все ще заблокований у так званій пастці середнього доходу, з економікою, меншою або лише трохи більшою за економіку Сполучених Штатів. Для керівництва Китаю такий результат мав би глибокі наслідки. Якщо зростання зайнятості та доходів сповільниться, бюджет Китаю опиниться під тиском, що змусить КПК вибирати між наданням медичної допомоги, догляду за літніми людьми та пенсійними правами з одного боку та досягненням цілей національної безпеки, промислової політики та ініціативи "Один пояс, один шлях" з одного боку. інші. Тим часом гравітаційний вплив Китаю на решту світової економіки буде поставлено під сумнів. Дебати про те, чи був світ уже свідком "пікового Китаю", тільки починаються, і коли мова заходить про довгострокове зростання Китаю, досі немає жодної думки. Тим часом гравітаційний вплив Китаю на решту світової економіки буде поставлено під сумнів. Дебати про те, чи був світ уже свідком "пікового Китаю", тільки починаються, і коли мова заходить про довгострокове зростання Китаю, досі немає жодної думки. Тим часом гравітаційний вплив Китаю на решту світової економіки буде поставлено під сумнів. Дебати про те, чи був світ уже свідком "пікового Китаю", тільки починаються, і коли мова заходить про довгострокове зростання Китаю, досі немає жодної думки.

Тому критичним питанням для Китаю в 2020-х роках є те, чи зможе Сі скоригувати курс, щоб оговтатися від значного уповільнення економічного зростання. Однак це означало б для нього значну втрату обличчя. Швидше за все, він спробує пройти, вносячи якомога менше ідеологічних і риторичних коригувань і створюючи нову команду економічних політиків, сподіваючись, що вони знайдуть спосіб магічним чином відновити зростання.

Марксистський націоналізм Сі є ідеологічним планом майбутнього; це правда про Китай, яка ховається на очах. При Сі Цзіньпіну КПК оцінюватиме мінливі міжнародні обставини через призму діалектичного аналізу — і не обов'язково так, щоб це було зрозуміло стороннім. Наприклад, Сі побачить нові західні інституції, спрямовані на балансування проти Китаю, такі як Quad (Чотиристоронній безпековий діалог, угода про стратегічну співпрацю між Австралією, Індією, Японією та Сполученими Штатами) і AUKUS (оборонна угода, що зв'язує Австралію). , Сполученого Королівства та Сполучених Штатів), як стратегічно ворожих та ідеологічно передбачуваних, які потребують нових форм політичної, ідеологічної та військової "боротьби", щоб повернути назад. На його марксистсько-ленінську думку,

Така точка зору вплине на ймовірність конфлікту в Азії. Починаючи з 2002 року кодовою мовою КПК для її віри в те, що війна малоймовірна, була офіційна фраза "Китай продовжує насолоджуватися періодом стратегічних можливостей". Ця заява має на меті передати, що Китай зіткнеться з низьким ризиком конфлікту в осяжному майбутньому і, отже, може шукати економічні та зовнішньополітичні переваги, тоді як Сполучені Штати загрузли деінде, особливо на ширшому Близькому Сході. Але після того, як Вашингтон офіційно назвав Китай "стратегічним конкурентом" у 2017 році, триваюча американсько-китайська торгова війна, взаємні (якщо вибіркові) форми економічного роз'єднання та зміцнення альянсів США з Австралією, Японією, Південною Кореєю і НАТО, КПК, ймовірно, змінить свій офіційний аналітичний висновок щодо стратегічного середовища.

Небезпека полягає в тому, що діалектичні методології та бінарні висновки, які вони роблять, можуть призвести до вражаюче неправильних висновків при застосуванні до реального світу міжнародної безпеки. У 1950-х роках Мао вважав діалектично неминучим напад Сполучених Штатів на Китай, щоб придушити китайську революцію від імені сил капіталізму та імперіалізму. Незважаючи на Корейську війну та дві кризи в Тайванській протоці протягом того десятиліття, жодна така атака не відбулася. Якби Мао не дотримувався такого ідеологічного погляду, розморожування відносин Китаю зі Сполученими Штатами, можливо, могло б розпочатися на десятиліття раніше, ніж це було, особливо з огляду на розгортання реальності китайсько-радянського розколу, який почався після 1959 року. Подібним чином, Тепер Сі бачить загрози на всіх фронтах і взявся за сек'юритизацію практично кожного аспекту китайської державної політики та приватного життя. І як тільки таке уявлення про загрозу стане формальним аналітичним висновком і транслюється в бюрократії КПК, китайська система може почати функціонувати так, ніби збройний конфлікт був неминучим.

Ідеологічні заяви Сі визначають те, як КПК та її майже 100 мільйонів членів розуміють свою країну та її роль у світі. Вони сприймають такі тексти серйозно; решта світу також повинна. Принаймні марксистсько-ленінська ортодоксальність Сі Цзіньпіна повинна розвіяти будь-які бажані за дійсне, що Китай Сі Цзіньпіна міг би мирно лібералізувати свою політику та економіку. І слід чітко пояснити, що підхід Китаю до зовнішньої політики ґрунтується не лише на постійному розрахунку стратегічного ризику та можливостей, але й на переконанні, що сили історичних змін невблаганно ведуть країну вперед

Таким чином, це має змусити Вашингтон і його партнерів ретельно оцінити свої існуючі стратегії щодо Китаю. Сполучені Штати повинні усвідомити, що Китай є найбільш політично та ідеологічно дисциплінованим суперником, з яким вони коли-небудь стикалися протягом століття свого геополітичного домінування. Американські стратеги повинні уникати "дзеркального відображення" і не повинні припускати, що Пекін діятиме так, як Вашингтон вважатиме раціональним або таким, що відповідає власним інтересам Китаю.

Захід виграв ідеологічне змагання у ХХ столітті. Але Китай — це не Радянський Союз, не в останню чергу тому, що Китай зараз має другу за величиною економіку у світі. І хоча Сі може не бути Сталіним, він точно також не є Михайлом Горбачовим. Прихильність Сі до марксистсько-ленінської ортодоксії допомогла йому зміцнити особисту владу. Але ця сама ідеологічна позиція також породила дилеми, які КПК буде важко вирішити, особливо тому, що уповільнення економічного зростання ставить під сумнів давній соціальний договір партії з народом.

Що б не відбувалося, Сі не відмовиться від своєї ідеології. Він справді віруючий. І це ще одне випробування для Сполучених Штатів та їхніх союзників. Щоб перемогти в ідеологічній війні, що зараз розгортається перед ними, потрібно буде радикально перейняти принципи, які відрізняють ліберально-демократичні політичні системи. Західні лідери повинні захищати ці ідеали словом і ділом. Вони також повинні стати справжніми віруючими.

Джерело https://www.foreignaffairs.com/china/world-according-xi-jinping-china-ideologue-kevin-rudd?utm_campaign=fb_daily_soc&utm_source=facebook_posts&utm_medium=social&fbclid=IwAR1xi61xACInsupdjjHWReVLBbdn2pdp3xcI5W6paMh2HX0F2kwhWfTWJxc