У своєму державному розвитку ми опинились на краю прірви і тепер ми або трансформуємось в цілком нову модель суспільної організації , або стара модель призведе до поступової ентропії держави з її народом, бо процес трансформації стосується усього людства в цілому. Великі кризи та депресії це безумовно погане явище, але вони ще несуть з собою і великі можливості трансформації, тільки їх необхідно правильно підмітити і застосувати в дійсності. Якщо вчасно не зреагувати на виклик часу, то він перемеле своїм жорном тих, хто не встиг трансформуватись, віддаючи старий ресурс на живлення тим, хто встиг вбудуватись в його картину світу. Тому в такий час необхідно стати першим, щоб не зникникнути взагалі, ставши грунтом для розвитку інших, тих хто встиг.

Нарешті ми підходимо до створення власної універсальної формули суспільного устрою та моделі взаємодії між собою та живою природою. Формула також включає в себе і економічну модель, яка являється однією з базових; починаючи від домогосподарства до їх спільного підприємства, від господарнитства громади до мережевої економіки держави та зовнішнього світу. Будь-яка ідея є правильною тільки тоді, коли вона універсальна. Тому в нашому методі виведення формули ми будемо оперувати перш за все принципом універсальності.

Війна, пандимія, економічна криза, некомпетентне керівництво, а далі, або масова трансформація або смерть. Тільки ми люди позитивні і до смерті вже давно готові, тому всю енергію зосередимо на першому, на формулі трансформації суспільства. У зв'язку з складнною ситуацією в країні і світі нас чекає перспектива «нового перерозподілу», яка лякає не тільки олігархів, але й нашу ліберальну громадськість, експертів, журналістів і навіть світових представників. Реприватизація не получиться, тому що суспільству не захочеться нових потрясінь відразу після Війни і пандемії. Крім того, «м'яка сила» завжди ефективніше методу «лобової атаки», а еволюція краще революції, в тому числі і в економіці. Однак питання олігархів рівно після всіх послідніх років знову стає актуальне, і виразної відповіді на його вирішення поки немає. Назріває «Третій Майдан», який нарешті може породити «Третій Шлях», ту українську формулу, на яку вже давно очікує весь наш народ.

В умовах війни Україні критично важливо розглянути «зерно» «Третього Майдану», яке, очевидно, буде перш за все антиолігархічне. Весь потенціал майбутнього руху третього майдану буде направлений на виправлення його фундаментальних соціально-економічних протирічь в зародку. А одною з основних цілей буде направлення консолідованих зусиль на вирішення завдання «соціального консенсусу» між олігархами і суспільством. Цей «соціальний консенсус» повинен не тільки вирішити проблему умовної «справедливості», інакше все перетворитися в «грабуй награбоване», але й закласти фундамент майбутнього розвитку України.

Отже, «Третій Шлях» еволюційно чи «Третій Майдан» революційно буде мати принаймі дві мети: закласти основи соціальної стабільності і забезпечити економічний ривок. І щоб знову не потрапити у вирій революційного «Третього Майдану» з новим перерозподілом власності та купою невинної крові ми всі повинні консолідувати зусилля на еволюційному «Третьому Шляху» з формулою «соціального консенсусу», який поступово виправить всі соціальні та економічні спотворення.

Всі розмови про малий і середній бізнес, як двигуни економіки — це міф. Двигуном господарництва в розвинених країнах являються великі корпорації. Малий і середній бізнес створюється навколо них, фактично їх обслуговуючи. Вся світова економіка, крутиться навколо діяльності великих корпорацій.

Якщо на Заході вони здебільшого створювались природнім шляхом, без допомоги держави, то приклад «азіатських тигрів» говорить, що створення таких фірм можна форсувати з допомогою держави, зекономивши купу часу і капіталу. В Японії — Mitsubishi і Mitsui, в Південній Кореї — Samsung, LG і Hyundai — створювалися за допомогою держави. Тепер ці корпорації конкурують із західними, роблячи тим самим власні країни геополітичними гравцями. В свою чергу Китай не просто привертає інвесторів для створення робочих місць, але й створює власні корпорації, щоб конкурувати з західними акулами. І якби він тільки радів, що до нього йдуть інвестиції і створюються робочі місця, він залишався б залежним від західного інвестора. Натомість сучасний Китай серйозний геополітичний суб'єкт з претензіями на абсолютного світового лідера.

Для України цей приклад підходу держави до власної економіки являється дуже важливим. Адже у нас утворився стереотип у всесильності іноземного інвестора, який повинен прийти, відкрити завод, дати людям роботу, і економіка нібито відбудеться. Але в такій дійсності ми станемо хіба, що економічною колонією та ресурсною країною третього світу. Велика частина прибутку буде виводитися за кордон, а Україна зависне на гачку у інвестора, залишаючись об'єктом, а не суб'єктом геополітики.

Тобто економічний ривок можуть забезпечити тільки вітчизняні корпорації, бажано вертикально інтегровані, з широкою внутрішньої кооперацією і максимально ефектом масштабування. Тепер плавно переходимо до соціальної стабільності і «соціального консенсусу». Хто повинен володіти цими корпораціями?

В Японії і Південній Кореї корпораціями володіють олігархічні сім'ї, які передають їх у спадок з покоління в покоління. Олігархи дійсно працюють, щоб їх корпорації були конкурентоспроможними за кордоном, а не просто висмоктують з держави гроші для покупки пентхауса в Лондоні.

Наші олігархи не настільки свідомі, так як український менталітет ще цілковито не визрів у належний зміст з власною формою. Олігархічну модель економіки народ довго не витримає і піде на Майдан. Значить, потрібні більш «демократичні» моделі. Значить потрібна альтернативна робоча модель і формула функціонування економіки.

Так добрим прикладом з Європи являється іспанський промисловий гігант "Mondragon Corporation", в якому понад сто підприємств і 74 тис співробітників. «Економічна демократія», як висловлюються в самій компанії, полягає в тому, що більше 80% співробітників — реальні співвласники всієї бізнес-структури. "Mondragon Corporation" — це кооперативна корпорація, заснована на принципі «одне робоче місце — один голос». Таким чином, співробітники мають не тільки частку в прибутку, а й обирають собі керівництво і впливають на політику компанії. Таке «розпорошення» власності між робочими створює стійку, збалансовану конструкцію, в якій немає «доброго царя» і «холопів», немає занадто багатих і надто бідних. Тому і соціальних конфліктів менше. Звичайно, з нашим пострадянським менталітетом буде складно навчити людей користуватися інструментами, які пропонує власність, бо в першу чергу, це додаткова відповідальність. Однак саме це нам і потрібно, адже протягом 70 років в суспільстві культивувалося утриманство і вимивалося уявлення про приватну власність. Пора вчитися бути відповідальними. Як це зробити технічно?

Це дозволяє зробити корпоративний план ESOP — Employee stock ownership plan, який успішно працює в США та Європі. Він передбачає, що компанія створює фонд, який від імені співробітників купує акції компанії. Самі співробітники не можуть продавати свої акції будь-кому, як це було з нашими ваучерами, тому що формально вони перебувають в розпорядженні фонду. Зате вони отримують дивіденди і «право голосу». У 2014 році в США налічувалося 7 тис компаній, які застосовують ESOP, з 13,5 млн співробітниками. Серед них — Microsoft, Hewlett-Packard, Cisco, Intel, Xerox. Цікаво, що подібний механізм впливає не тільки на продуктивність праці і фінансові показники, але й змінює саме мислення співробітників. Виникає феномен «культури власності», якої немає серед найманих працівників. Вона передбачає більшу самостійність у прийнятті рішень, ініціативність і усвідомлення особистої відповідальності за долю фірми.

Виникає питання: якщо поширити цю своєрідну корпоративну «культуру власності» на все суспільство і виховувати її щодня на робочому місці, яке суспільство можна створити? Очевидно, що воно буде заможнішим та дисциплінованишим, буде менше вірити популістам, буде більш економічно грамотним і матиме хоча б зачатки критичного мислення. Однак головне — воно не буде вічно нарікати на державу, а саме буде творити зміни і не боятися їх, оскільки привчиться бути відповідальним за себе, власне життя і добробут.

Якщо українські олігархи хочуть стати не просто другосортними бізнесменами в світовому масштабі, на яких на Заході показують пальцями, а хочуть, щоб за ними стояла сильна країна, вони повинні задуматися, яке суспільство може побудувати цю країну. А «Соціальний Консенсус» може полягати в тому, щоб знайти формулу спільної власності олігархів і працюючих на їх корпораціях людей, щоб задоволеними були всі, і щоб Україна могла розвиватися без безкінечних криз і потрясінь. 50 на 50 — було б красиво. Еліти і народ в такій схемі стали б вже не противниками, а союзниками, які перебувають «в одному човні». Цей принцип чітко описаний в явищі «Шлях» китайського трактату «Мистецтво Ведення Війни».

Реально оцінюючи складність указаного процесу, Рух Третього Шляху, рух суспільного творення закликає громадськість, представників бізнесу, науковців, політиків та інших небайдужих людей, які підтримують наші ідеали, започаткувати дискурс щодо механізму перетворення України на першу у світі країну з корпоративно — кооперативною моделлю економіки, та аналогічної трансформації всієї світової економічної системи загалом.

Кожна країна має свої особливості, тому механізми переходу в кожній окремій країні можуть відрізнятися. Відповідно, єдиного шаблонного плану для всіх країн, швидше за все, бути не може. Але пріоритет за освітньою функцією і просвітою широких мас щодо кооперації повинен бути скрізь.

В Україні сьогодні близько двох тисяч державних підприємств. Деякі з них можуть бути використані, як пілотні проекти, що дадуть практичний матеріал для відточення, як самого законодавства, так і механізму його імплементації. Крім того, і що, можливо, найважливіше, у разі успішності, вказані підприємства виконуватимуть функцію підвищення підтримки та розуміння кооперативної моделі серед населення. Паралельно держава має стимулювати впровадження у приватних компаніях корпоративної соціальної програми ЕСОП, яка передбачає наділення робітників акціями підприємств, на яких вони працюють. Для цього необхідно створити законодавство про ЕСОП, що передбачає пільгове оподаткування та інші переваги компаніям, що його використовують. Це може бути чимось на зразок перехідного періоду, коли частина власності приватних компаній продається (звичайно, в розстрочку) тим трудовим колективам, які цього забажають. При цьому, залишаться задоволеними і початкові власники, і трудові колективи. Це дасть змогу останнім дізнатись на практиці, що таке бути співвласниками.

Крім того, створення на законодавчому рівні максимально сприятливих умов для розвитку робітничих та інших кооперативів – це обов'язково.

Стартовий план дій Руху Третього Шляху.

Демонстрація ефективності кооперативної моделі на прикладі роботи державних підприємств, переданих у власність трудових колективів;

У разі успішності економічних реформ в Україні, вони природним шляхом знайдуть підтримку в інших країнах світу.

Сучасна економічна система сформувала суспільство споживання, яке поділено на корпорації, що виробляють масові товари, і, власне, маси, які ці товари споживають. Такий поділ зумовлений різним відношенням до власності на засоби виробництва: лише невелика частина суспільства володіє ключовими корпораціями, вона і визначає їх політику. Масам залишається лише споживать те, що пропонують корпорації.

Власність + Участь + Інформація + Навчання = Краща продуктивність