Економічна конституція технологічного, або інтегрального націоналізму це першечерговий алгоритм виходу із критичної ситуації та початок прогресу у економічному сегменті держави, що в свою чергу спричинить процес трансформації у всіх суспільних процесах держави.
В Україні досі не сформувався критичний суспільний запит на політику економічного зростання. Олігархічна економічна модель, запозичена ще у 90-х роках минулого століття у Росії, не потребує економічного прогресу. Правлячий клас живе за рахунок ренти, як природної, так і політичної, а набуті статки виводить за межі України.
Все це ми розуміємо, але як призупинити цей деструктивний процес, який веде до розвалу державності? Завдань багато і за всі не можливо взятись одразу, тому першочергово необхідно визначити початкову точку(в науці точка сингулярності) і уже з неї розвивати процес поступової трансформації, як суспільства так і його держави з усіма її сигментами в цілому. Як відомо в постмодерному суспільстві успіх визначають технології і у кого вони передовіші те суспільство і держава успішніша і багатша. Тобто в майбутньому рівень розвитку в цілому визначатиме рівень технологій, якими володіє і користується той чи інший народ.
Тому далі потрібно напрацювати та прийняти законодавчий акт, назвемо умовно — економічну конституцію технологічного націоналізму, згідно з яким буде створений механізм створення та впровадження довгострокової економічної політики. В ньому буде визначено, що економічною стратегією країни повинен займатися спеціальний державний орган, який діє на підставі спеціального закону, формується незалежно від поточної законодавчої та виконавчої влади, фінансується незалежно від поточного бюджету.
Своєрідні ознаки технонаціоналізму :
- держава розглядається, як учасник конкурентної боротьби, в якій технологічний рівень являється вирішальним фактором. Це стосується не лише авторитарних країн, а й ліберальних демократій. Технологічна конкуренція розглядається, як на рівні бізнесу, так і на рівні державної політики. Технонаціоналізм визнає, що володіння технологіями і створення власних технологій є національним пріоритетом, запорукою національної безпеки та процвітання;
- технонаціоналізм не означає цілковиту закритость від світу, а навпаки використовує глобалізацію, без якої неможлива сама політика економічного технологічного націоналізму, але тільки за умов державного протекціонізму( США, Китай, Японія…) із захистом інтелектуальної внутрішнього технологічного ринку.
Технонаціоналізм як прагматична політика являється сумішшю економічного націоналізму і глобалізованої ринкової економіки.
Крім того, нам треба вирішувати завдання прогресу в умовах значних військових витрат, що можливо тільки за рахунок високотехнологічного виробництва. На жаль, цілісної науково-технічної політики Україна не має донині. Тому її необхідно створити , затвердити і впроваджувати тим самим новоствореним реформаторським органом.
Рухаючись далі на державному рівні необхідно створити комісію та відповідну законодавчу базу про функціонування такої. ЇЇ склад не повинен залежити від чергових політичних процесів; ні від парламенту, ні від уряду, щоб запобігти деструктивному втручанню некваліфікованих обранців. Ця комісія має стати мозковим центром економічної стратегії та політики, вона повинна бути подібна до незалежної державної агенції, яка регулярно оцінює урядові рішення і макроекономічну політику, аналізує довгострокові перспективи зростання держави в цілому, допомагає зібрати фахівців, щоб розробити пропозиції для реформ. Одним із її головних завдань повинна бути інформаційна політика донесення економічної стратегії та політики до широкого загалу.
Потрібно за прикладом Австралії утворити спеціальний державний орган, який не залежатиме від поточних політичних обставин і буде спроможний створити довгострокову тяглість економічної стратегії України. Базою цієї стратегії мають бути адаптовані для України рекомендації Комісії Світового банку зі зростання та розвитку.
Для початку треба підготувати і публічно обговорити законодавство щодо створення та діяльності такого органу, запропонувати його майбутній склад. Запропонувати всім політичним партіям взяти в цьому участь, незалежно від їхньої ідеологічної позиції (або відсутності такої). Два принципи мають поєднати ці політичні партії. По-перше, бажання процвітання України, а це значить, що вони в жодному разі та за будь-яких обставин не повинні використовувати політичну діяльність для особистої наживи, вони мають дивитися на політичну діяльність виключно як на професію керування суспільними справами. По-друге, бажання незалежності України, якій зараз загрожує Росія з її ідеєю «русского мира», а це означає виключення будь-якої політичної співпраці з Росією до повернення окупованих нею територій Криму і Донбасу.
Процедура зміни економічної конституції має бути подібною до зміни Основного Закону, тобто максимально складною та захищеною від раптового свавілля. Але при цьому ніякі конкретні заходи економічної політики в економічній конституції не мають бути зафіксованими, бо економічна політика залежить від обставин на світових ринках, розвитку нових технологій і поточного стану економіки країни. Навіть найкращі заходи економічної політики можуть стати шкідливими, якщо їх застосовувати надто довго, коли умови їх ефективності змінилися або взагалі зникли.
Далі має бути створена сама система (тобто органи та процедури їх функціонування) на рівні уряду та міністерств, яка виконуватиме поточні функції розробки економічної політики, її втілення та контролю за її виконанням. Тут теж не треба нічого винаходити, бо такі державні системи давно створені та працюють, наприклад, у Південній Кореї або Малайзії. Не є великою проблемою проаналізувати їх та адаптувати для використання у нас. Малайзійська система економічного планування, мабуть, найбільш розвинута та формалізована. Крім того, вона працює в складних умовах поліетнічного суспільства, вирішуючи одночасно завдання не лише економічного розвитку, а й міжетнічного миру, загрозою для якого в Малайзії завжди були економічні проблеми. Цим Малайзія значно ближча нам, ніж моноетнічні Японія і Корея, які не мали етнічних проблем у економічній політиці.
Продуктом діяльності урядової системи будуть довгострокові (5 і 10 років) плани економічного розвитку, середньострокові (1–3 роки) плани та бюджети, механізм їх фінансування, виконання та контролю. Завдання Ради економрозвитку відносно цієї виконавчої роботи полягає в тому, щоб уся вона відбувалася в межах загальної стратегії та для досягнення цілей стратегії зростання. Тому ця Рада чи комісія матиме право вето на будь-яке рішення уряду та міністерств, якщо вони суперечитимуть загальній економічній стратегії.
Так само Рада економрозвитку матиме право вето на законопроекти, які можуть завдавати шкоди стратегічним економічним цілям. Зараз подібними правами наділений Конституційний суд України, який може визнати неконституційним закон або інший нормативний акт. При створенні Ради економрозвитку треба врахувати негативний досвід роботи Конституційного суду, коли він ставав виконавцем політичних замовлень. Незалежність такої Ради від політичного тиску може бути забезпечено участю в ній фахівців.
Чому саме зараз має розпочатися така робота? Бо відкрилося вікно можливостей. Є шанс створення влади, яка не буде клептократичною і не буде російською маріонеткою. Досі таких шансів у нас не було. Можливо, через рік теж уже не буде. І хоча на Заході про нас часто говорять, що «Україна ніколи не втрачає шанс втратити свій шанс», варто спробувати започаткувати стратегію економічного зростання країни, розробити її правове та функціональне втілення саме зараз.
