До 1939 р. центр Львова складався з 5 частин. Русинський домінуючий квартал, вірменський, єврейський, польський та більш модерна австрійська частина. Русинська мова — не російська, а більш лемківська, писемність на той час була не кирилічна, а польська латина. Українці більшістю жили тоді у районах Сихова та Клєпарова, у інших передмістях... і власне то були оригінальні галичани. Мова вулиці була польсько-лемківська, з багатьма елементами німецької.
Популярна лайка, наприклад була така: «шлях тобі трах». Перекласти це міг тільки львів'янин, і то не кожний. Це перекладається спочатку на польску, а потім треба ще згадати німецьку :-) Первинна польська форма звучала «нєх тобьє шляг трафьє», де шляг — німецьке «удар» в розумінні апоплексичний, інсульт. Тобто ніякого відношення до зламаного шляху не має... просто — а щоб тебе паралізувало.
Моя перша мова була звичайно польська. Бо батьки працювали, а наглядала за нами з сестрою бабця-полька, католичка, яка потай водила нас до костьолу та готувала до конфірмаціїї.
Перше, що зробила радянська влада у 1939 — масово вислала з усієї Галичини польську інтелігенцію у Сибір та інші віддалені місця.. Лишилися тільки досить популярні фігури, не помічені у політичній діяльності — професура, відомі лікарі, художники тошо. У 1941 цей труд довершили німці — спершу просто превентивно розстріляли професуру. Саме тоді зі Львова втекла сім'я людини, яка стала відомою пізніше як Станіслав Лем. Насправді він походив з сім'ї хрещених євреїв, справжню фамілію не пам'ятаю. Жили вони у австрійському кварталі, на вул. Брайєрівській,4, нині Богдана Лепкого… бозна хто це такий .
Наступна демографічна «корекція» була зроблена близько 1950р. Було спочатку зголошено про вільний виїзд поляків до Польщі. Але репатріація ніяк не йшла, Тоді НКВС влаштував показовий погром руками дрібних злодіїв, мобілізованих з тюрми, на польському меморіальному кладовищі Орлят, налякав поляків та вони врешті поїхали (починаючи з цього момента, який я бачив на власні очі, історія вже стала моєюособистою знайомою). Звільнені житла заселили спішно переселені колишні громадяни СРСР, росіяни та українці з номенклатури та технічної+культурної інтелігенції. Мова посунулася у бік російської як більш престижної для кар'єри. Побудували телевізійний та автобусний заводи… нині обидва зруйновані.
До речі, досі діють храми, збудовані Данилом Галицьким (православний, причому здається досі московського (!) патріархату) та його жінкою Констанцією (католицький)
Найвідомишій у світовій історії львів'янин — Боїм, колишній вповноважений амбасадор (посол) Піднебесної Китайської імперії) до европейських дворів. Подейкують (але обережно), що він походив з вихрещеного у 13 ст. шляхетського роду, еврей Бойм. Але це врешті решт не має значення. Но нє?
Ще один добре відомий, з новітньої вже історії, професор Розен, художник, автор знаменитої фрески з тінями у вірменському соборі Він був чи не єдиним євреєм, відпущеним німцями у Рим за особистим клопотанням папи до Гітлера. Близько ста тисяч його соплемінників було знищено у концтаборі, знаменита синагога «Золота Роза» — підірвана та досі не відбудована, бо немає міцної общини, є тільки обіцянки Садового. Ще кілька десятків врятував, кажуть, мітрополіт Шептицький. Ще декілька, медики, переховувались у селах, люди їх не видали. Сам особисто знав такого, нашого сімейного лікаря.
Фактики: Львів отримав Магдебурзьке Право раніше багатьох міст Європи.
«Пєрвопечатник Иван Федоров» — російська легенда — львів'янин.
Ну отак коротенько.
Для інформації громадян України, які здебільшого взагалі не знають історії.
І то не їх провина.
