подумался про Росію, про їх ментальне концентроване божевілля. Багато хто з наших порівнює це з СРСР, і вважає, що нічого страшного. Ми ж вижили. Але, це абсолютно не СРСР. НАгадую, в СРСР було два паралельних світи, світ офіциозу, в який вірили поодинокі божевільні, та реальний світ. Вони не перетиналися, ані в головах, ані в реальності. Всі знали, що треба зобразити в яких випадках, але нікому б і на думку не спадало вирядитися в хакі на Дев'яте за власним бажанням, а не за дорученням Комітету комсомолу. Дівчат цікавило де дістати собі колготки, а дитині повзунки, або теж колготки, бажано, потрібного розміру, а не парад-маскарад з танчиками. Сьоме листопада було приводом випити, і жодна дружина не заперечувала, і ще приводом поїсти олів'є, бо майонез в дефіциті, але святкувати це серйозно? Та після хіба що жовтенят всі знали реальну ціну цій системі. Ще в піонери мріяли потрапити, бо це деяка ознака дорослості, але вірити у всю цю лабуду? «Ты комсомолец? — ДА! — Ужель не поумнеешь никогда?». Робити таке вважалось соромом, а тримати дулю в кишені нормою, і у нас в універі був розповсюджений жанр «байки з семінарів по науковму комунізму», це хто як преподу всунув антісовітчину, або опустив його з особливим цинізмом. Ми жили в світі здорового глузду, виставляючи захист проти совкової зарази. Причому, це було у всіх верств населення, просто форми захисту були різні, в комунізм не вірив ніхто. Робітники облаштовували власну хату, селяни копали город, телевізор казав щось своє, ритуальне.
Натомість в росіянських головах реальність і божевілля сплелися в тугий жгут, вже ніхто не відрізняє марення від світоустрою, і скінчиться це погано.