Близько 100 років тому Дмитро Донцов писав, що доки українці не усвідомлять себе як націю, над ними на їх же землі будуть проводитися експерименти кремлівських садистів. Пройшло сто років. Ці слова так само актуальні, при чому вони актуальні не тільки для українців по крові, а й для усієї багатонаціональної спільноти громадян України.

Суть справи

Нащодавно, виступаючи на захист керівника проекту Бабин Яр Іллі Хржановського, уродженець брестської області Сергій Лозниця в черговий раз підтвердив думку, висловлену в попередньому інтрев'ю: «… Возвращаясь к Бабиному Яру: уже неважно, принимали ли участие в расстреле местные жители. Насколько я знаю, нет. Это не случилось, потому что им не доверили. Но где-то доверяли, например. Не в Киеве, в других местах. И таких фактов предостаточно.

Поскольку трагедия произошла в Киеве, ответственность за это, на мой взгляд, разделяют все жители Киева. На Киеве лежит это пятно. Есть ведь и другие примеры – когда местные жители спасали своих евреев. История в Кабардино-Балкарии, когда не дали уничтожить своих местных евреев…».

Отже, шановні співвітчизники. Нам німці просто не дозволили розстрілювати єврейських дітей. А так кожен з нас це б здійснив. Щоб це довести російський збоченець Ілля Хржановський вже готує експериментальні дослідження у меморіалі Бабиного Яру. Дослідження, хвилиночку, заборонені міжнародними конвенціями.

Сергій Лозниця транслює імперський російський міф про українців та їх участь у другій світовій війні. В даному контексті під українцями я розумію усіх мешканців території УРСР незалежно від національності, у тому числі і євреїв.

За наявними матеріалами неважко переконатися, що мета сучасного меморіалу Бабин Яр – закріплення у населення України комплексу вини та меншовартості.

Руськомірський міф про Бабин Яр

Перекручування значення події

Для людей мого покоління Бабин Яр був символом цілеспрямованого знищення євреїв на всій території СРСР. Тому, для мене «зупинка Бабин Яр» звучить так само дико як «зупинка Голодомор», або «зупинка Депортація».

Так, тут загинуло найбільше людей, але жертви Бабиного Яру – неспівмірно мала частка від усіх жертв Голокосту на території СРСР, у тому числі й у рідній для Лозниці Білорусі та рідній для Хржановського РФ.

Применшення участі населення колишньої УРСР у боротьбі з нацистською Німеччиною

Оборона Києва тривала 71 добу. З участю цивільного населення, яке під вогнем допомагало укріплювати позиції. 160 000 мешканців Києва. Кожен день. Люди різних національностей.

У Києві знищували не просто населення – знищували батьків, матерів, дітей тих, хто пішов боронити країну від загарбника. Броні у нас практично не було. У моєї бабусі вже влітку 1941 року пішли на фронт чотири брати. Всі. Жоден не повернувся. Моя мама розповідала, що їй заздрили в класі, бо батько повернувся з війни – більшість не дочекалася.

Перенесення вини з ката на жертву

Ніхто не заперечує, що в українця, росіянина, білоруса, поляка було більше шансів вижити. Але не можна заперечувати й тих жертв серед мирного населення, які понесли інші нації. Населення Києва – це беззбройні жертви, які у більшості лишилися без чоловіків, що пішли до лав радянської армії. Звинувачувати їх у бездіяльності – абсурдно і несправедливо.

Русськомірська концепція, по суті, виправдовує нацистів, переносячи вину на місцеве населення. Тут дуже симптоматичним є зв'язок сучасного керівника меморіалу Іллі Хржановського з російським нацистом Тесаком.

Загалом, німці у концепції сучасного керівництва меморіалу — надзвичайно чутливі істоти, за їньою квазинауковою концепцією саме БЯ став початком газових камер, бо німцям шкода було стріляти євреїв. Це тільки ми з вами звірюки, панове.

Міф про «забуття» Бабиного Яру в сучасній Україні

Ілля Хржановський у своїх інтерв'ю постійно наголошує, що українці не хочуть пам'ятати про Бабин Яр. На той час Голокост – обов'язковий пункт програми з історії України, без знання про ці трагічні події український абітурієнт не поступить до внз.

На відміну від імперської РФ та ліберальної Європи, в «бандерівській» Україні не має жодного історика, науковця, публіциста, який би заперечував Голокост. Тому що про масове цілеспрямоване знищення євреїв знають усі корінні мешканці країни.

І немає нічого нового під сонцем

Звинувачення жертви у тому, що вона посміла вижити, не нове. Коли на зміну німецьким окупантам прийшли окупанти москальські, вони гребли усе чоловіче населення східної та центральної України, звинувачуючи його у «роботі на німців».

Щоб «змити кров'ю» неіснуючу провину чорносвиточників посилали беззбройними у бій. Переважна більшість навіть у полоні не була, просто не досягла віку призиву у 1941 році. З усіх набраних під час звільнення з нашого села повернувся лише один чоловік, який зі сльозами переповідав землякам, хто, де загинув, та хто як помирав…

Усе населення, що потрапило під окупацію, змушено було писати в анкетах «був на окупованій території», у тому числі й діти-сироти, чиї батьки загинули на фронті. Бо, як влучно відмічає Лозниця, це колективна провина всіх: «неважно, принимали ли участие в расстреле местные жители. Насколько я знаю, нет. Это не случилось, потому что им не доверили».

Ми, мешканці України, цю «провину» вже спокутували. Сплатили рахунок повністю. З процентами. Наперед. Кров'ю чорносвиточників, сльозами їх рідні, голодом 46-47 років, ганьбою графи, що принижувала нас порівняно з мешканцями не окупованих територій.

Забуті уроки Куренівської трагедії

Коли киянам зокрема та українцям взагалі ставлять у провину «забування» трагедії у часи СРСР, свідомо виносять за дужки той факт, що українці, так само як і євреї, були нацією позбавленою власної державності.

Що українцям ТАКОЖ забороняли поминати власних померлих. Забороняли саме ті, що сьогодні прагне силоміць нав'язати своє бачення НАШОЇ історії. Рішення про розбиття парку на місці масових розстрілів також приймалося в Москві, а не в Києві.

Я ще підлітком чула страшні легенди про прокляття померлих, що знесло пів-Куренівки. І знову радянська система вдарила по жертвам. Аж до того, що загиблих забороняли ховати на київських кладовищах. Тому точна кількість жертв невідома і по сьогоднішній день, хоча рахунок іде на сотні.

Тим часом, сучасний директор меморіалу планує створити нам новий парк розваг. Достатньо переглянути запропоновані матеріали, про «захопливу» подорож.

Нагадую, що мова йде про подорож по кістках сотен тисяч трупів – євреїв, циган, військовополонених, підпільників НКВС, підпільників ОУН, психічнохворих, киян-заручників… Вони всі лежать там поруч.

Експерименти кремлівських садистів

На додачу до розваг директор меморіалу Хржановський пропонує розважити тих, хто прийшов пом'янути загиблих різноманітними експериментами, частина яких заборонена міжнародними конвенціями.

Для мене, українки, такі експерименти виглядають такими ж садистськими, якби хтось запропонував мені у день пам'яті жертв Голодомору, пом'янути свою загиблу рідню експериментом: чи зможеш ти зарізати одну дитину, щоб нагодувати іншу? яку дитину ти вибереш для порятунку?

При цьому Хржановський:

• є громадянином РФ, фінансується російськими олігархами;
• «кинув» нашу країну на солідну суму грошей, пообіцявши зняти стрічку про Ландау, а, натомість, видав купу стрічок про п'янки, бійки та сексуальні збочення, що, начебто, відбувалися в якомусь Інституті СРСР у часи тоталітаризму (триває суд);
• має друзів з Єдиної Росії;
• уславився стрічкою, де «наживо» ґвалтували жінок, катували немовлят, знущалися над аутистами, споювали людей, провокуючи їх до сексу (усе це зафіксовано як самою стрічкою, так і чисельними свідченнями, заведено кримінальні справи, поки що лише дві);
• спровокував «втечу» з проекту цілої групи поважних спеціалістів.

З часів Боголюбова Київ винен був перед Москвою самим фактом свого існування. Це «провина», яку можна усунути лише самознищенням. Тому шляху назад у нас немає.