site.ua
член клубу

В ім’я всіх тих, хто пошепки переповідав мені історії, від яких хотілося кричати.

Іменем їхнього задавненого болю, іменем їхніх образ та ненависті.

Свідчу.

«А как Харьков два раза брали, знаете? Спешили к годовщине.

А ведь, смотрите, до сих пор молчат об этом. Уже и про голод ваш вспомнили.

А про это молчат… Что здесь творилось… Надеются, что забудут…»

(розмова напередодні розпаду СРСР)


Міфологема 1 Проспект Жукова – історична назва Харкова

Реальність: Проспект Жукова – ТРЕТЯ назва вулиці, яку спочатку назвали Стадіонною (так її й досі називають старожили), а потім до чергової дати дали назву 60-річчя СРСР. Ім’я Жукова проспект отримав аж у 1990 році.

Культ Жукова з’явився в останні десятиріччя СРСР і нав’язувався зверху з Москви. Але навіть у ті часи офіційна історіографія більше наголошувала на подвигах бійців, культ «советских полководцев» виник пізніше, коли вимерли справжні фронтовики, що знали їм ціну.

Міфологема 2 Жуков – зробив дуже багато для Харкова

Реальність: Усього було чотири битви за Харків, Жуков не має безпосереднього відношення до жодної з них. Але саме Жуков розробляв операцію «Зірка» - першого невдалого звільнення Харкова. Існує легенда, що звільнення мало відбутися до чергової дати – 25-річчя радянської армії. Люди, що мені її розповідали, були переконані, що саме це стало причиною поразки. На жаль, мені не вдалося знайти фактів, які б підтверджували, або спростовували цю легенду. Як відомо, у перемоги сотні батьків, а поразка – завжди сирота.

Під час тимчасового захоплення радянськими військами харків’яни допомагали в повторній невдалій обороні міста, за що німці жорстоко помстилися. Були масові розстріли усіх, хто випадково потрапив під гарячу руку німецького окупанта.

Саме при першому невдалому звільненні Харкова відбулася перша масова мобілізація (від 15 до 50 тисяч за різними даними) так званої чорної піхоти, тобто місцевих мешканців віком від 17 до 45 років, яких кидали у бій без попереднього навчання, обмундирування, а нерідко навіть без зброї. Цей захід знайшов відображення у нацистській пропаганді (німці писали про «трофейних» солдат віком від 15-ти до 50-ти років, яких совєти використовували як гарматне м’ясо, німецькі окупанти наголошували, що у СРСР вочевидь закінчилися людські ресурси). Переважна більшість мобілізованих загинула в перших же боях, або потрапила в полон, або була розстріляна військами СС, у яких був наказ у полон не брати.

Міфологема 3 Жуков – герой для корінних харків’ян

Реальність: після звільнення від німецької окупації в Харкові залишилося близько 100 000 чоловік. До розпаду СРСР ця цифра зросла у 15 разів. Корінне населення розчинилося в аморфній масі приїжджих, більшість яких НЕ БАЖАЄ ЗНАТИ історію міста, яке, тим не менше, вважає своїм.

Бо історія Харкова під час другої світової війни безмежно трагічна.

Харків має дуже сумну славу. Нацистські садисти тут вперше випробували душогубки, а садисти НКВС – радіоміни. На кожну дію садистів НКВС нацистські садисти відповідали розстрілами заручників харків’ян.

В Харкові знаходиться перший в Україні музей Голокосту (засновано у часи Незалежності, тому що у часи СРСР про голокост не дозволялося говорити вголос, так само як не дозволялося говорити вголос про оці самі чотири битви за Харків).

Харків вважається одним з найбільш зруйнованих міст другої світової. Кількість населення міста зменшилася майже у 10 разів. Переважна більшість втрат – це загиблі в боях, розстріляні, закатовані, вивезені у Німеччину та зниклі там без вісті, померлі від голоду у першу страшну окупаційну зиму. Чоловіки, жінки, старики, діти, що тисячами гинули під завалами під час чергового бомбування, штурму чи знищення в ході тактики «випаленої землі», яку з успіхом застосовували ОБИДВІ сторони…

Міфологема 4 У Харкові завжди святкували День Перемоги

Реальність 9 травня у Харкові за часів СРСР суттєво відрізнялося від аналогічних заходів у інших містах і дуже нагадувало саме ПОМИНКИ, а не свято.

Мене ще дитиною вперше привезли 9 травня у харківський Меморіал Слави. Це було… Мабуть треба це пережити. Велична скорботна скульптура згорьованої матері, не «Родіна-мать», а саме вбита горем мати, що в німому відчаї стискає руки, вдивляючись у далечінь, раптом… хтось таки повернеться. Коли я дивлюся на цей пам’ятник, я завжди згадую свою прабабусю, що отак само чекала, чекала, чекала… синів… усіх… чотирьох… до свого останнього дня.

Ми йшли під важкий стукіт серця. Пізніше мені розповіли, що то був запис биття серця людини, що перенесла інфаркт. А сам меморіал розташовано на місці, де німецькі окупанти розстрілювали людей – військовополонених, підпільників, заручників.

Якби якийсь дебіл почав кричати «Спасіба дєду за пабєду», або «Можєм павтаріть»… Я навіть не наважуюся уявити, що зробили б за такою людиною…

Міфологема 5 Кернес завжди підтримував харків’ян у збереженні історичних назв та пам’ятників Харкова

Реальність. Наш вельминешановний мер зніс пів-Харкова – від пам’ятника Горького у парку Горького до алеї героїв-комсомольців. І «корінним» харків’янам було на це глибоко начхати.

Філософія для тих, хто не полінився дочитати до кінця: чому саме «міфологема»?

Міфологема – свідомо перекручений факт, який стане ще одною цеглинкою для більш широких узагальнень. Таких, наприклад, як міф про «украинцєв Юга-Вастока» чи навіть про «рускій Юга-Васток» з власними героями – Жуковими, Сталіними, Ватутіними.

Насправді ж мільйонники України – це спільноти маргіналів, тобто людей, що приїхали з усіх-усюд і живуть на межі двох культур – власної, від якої вже частково відмовилися, і культури міста, яке їх прийняло. У таких випадках людина підсвідомо обирає те, що їй здається більш привабливим: і це стосується не тільки звичаїв, а й поглядів на історію.

Тому цілком закономірно, що, місто, переважну більшість населення якого складають вихідці з лівобережного українського села, де вам розкажуть і про голодомори 32/33-го та 46/47-го років, і про чорносвиточників, і про багато чого іншого, що на ніч краще не згадувати, обирає красиву історію про «народ пабєдітєль», яку нам свідомо нав’язує Москва.

Міф про Вєлікую Пабєду не є обґрунтованим висновком чи глибинним переконанням, просто люди люблять казки. Як діти. Ніхто не задумується, що саме такі казки можуть впустити в нашу реальність кривавий вир нової війни.

Але це вже тема для окремої статті.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація