І так, пройшло майже 2 тижні з початку операцій «Епічна лють» та «Рик Лева», і чомусь всі заговорили про те, що США не мають плану ендгейму і взагалі не знають, чого хочуть. Про це пише і преса Демократів, і різні аналітики, про це нещодавно навіть заявив Фрідріх Мерц.

Найбільшою можливою помилкою людини є думка про те, що політики — це якісь клінічні ідіоти, які не те що країною керувати, вони й розмовляти не вміють. Але як писав Сунь-Цзи в «Мистецтві війни»: «Виглядай слабким, коли ти сильний, і сильним, коли ти слабкий».

Коли в медіа курсують новини про те, що в тебе от-от закінчаться боєприпаси і ЗУРи (яких в тебе на 10 років війни з СРСР), що в тебе немає плану і що будь-яка війна для тебе — це катастрофа, то і боятись цілого авіафлоту біля своїх кордонів не варто, і ховатись в бункер не варто, і захищати ППО не варто. Просто милуйтесь, як американські гвинтокрили викрадають вас з вашої ж резиденції або по ній прилітають Томагавки які вбивають вас і вашу сім'ю, поки ви розповідали їм анекдоти про безпорадних американців.

То який же план у хитрих американців? Наземна операція за підтримки курдів? Десант на гвинтокрилах за підтримки протестувальників? Чи знищення Ірану як держави? Як можна зрозуміти, нічого з вищеперерахованого. А як буде насправді — я вам зараз розповім.

Для початку розберімося з метою США. Операція в Ірані — це частина двох глобальних стратегій Америки. Перша — забезпечення національної безпеки в стратегічно важливих регіонах (Карибський басейн, Арктика, Близький Схід). Друга — вилучення дешевих нафтових бочок з ринку Китаю. Так як нафта Венесуели, Ірану та рф перебувала під санкціями, то для таємного транспортування цієї нафти було сформовано «тіньовий флот», у чому Китай допомагав. Відповідно робота з такою нафтою пов'язана з великими ризиками, тому Китай як основний покупець вимагає великих знижок (10-20 доларів за барель). Ці поставки становлять близько третини всього китайського імпорту нафти. Ціна на енергоносії — це важливий фактор, що впливає на швидкість економічного розвитку, і забираючи у Китаю доступ до дешевої нафти, США суттєво гальмують зростання його ВВП. При цьому, цим нафтовим придаткам не подобається, що їх так називають, і вони хотіли б продавати нафту без санкцій і знижок, прямо на світовий ринок. Тому змінювати режим у кожній країні (як у Венесуелі), щоб ця країна перестала годувати Китай дешевою нафтою не обов'язково — достатньо знайти привід зняти санкції.

В цілому, ці 2 фактори визначали політику США не лише стосовно Ірану, але й Венесуели та рф. Таким чином, якщо США більше не розглядають Європи як стратегічно важливий регіон, то перший фактор (нацбезпека) відіграє мінімальну роль і тому битись з рф США не хочуть. Вони хочуть швидко закінчити війну, щоб був привід зняти санкції і відірвати найбільший дешевий нафтовий придаток від Китаю. У Венесуелі, перший фактор відігравав більшу роль, а другий меншу (Венесуела, була найменшим санкційним постачальником Китаю), тому вирішили діяти радикально.

В Ірані Трамп спочатку намагався піти по «російському сценарію» і укласти «ядерну угоду», яка б дозволила зняти санкції. Однак, Іран через фанатичну дурість відмовився, а тим часом відбулось багато подій: економічне падіння, протести, розбиття «Осі опору» та 12-денна війна. В результаті цих подій Іран опинився у найвразливішому становищі з 1979 року, тоді то Трамп і зрозумів, що можна нарешті вирішити цю півстолітню проблему на Близькому Сході раз і назавжди.

Однак, для того, щоб потім сказати: «я ж пропонував їм мирно все вирішити, а вони не залишили іншого вибору», Трамп знову запропонував перемовини. Нові вимоги які висували США та Ізраїль були: остаточна відмова від ядерної програми, припинення виробництва балістичних ракет та спонсорування терористичних проксі. У цьому переліку мали б бути й дрони типу Shahed-136, проте далекоглядні аналітики армії США вирішили, що це не варто їхньої уваги. Тим не менш, такі умови дали б безпеку Ізраїлю та привід зняти санкції, але як відомо Іран відмовився. Зараз дехто вважає, що саме примус до підписання цих умов і є метою США, або, як хоча б «програмою мінімум». Однак, є однак заковика — ці цілі вже досягнуті фізично.

Економіка Ірану в тотальному колапсі. Фінансування проксі стає майже неможливим, через це вони часто виходять під контролю. Окрім цього, оскільки Асад пав, шлях постачання для Хезболли заблоковано, а Ізраїль знищив 16 літаків, якими доставлялися зброя та готівка. ХАМАС розбитий війною та за крок від того, щоб скласти зброю. Чи зробить він це — питання спірне, але у разі успіху операції США в Ірані, це стане неминучим. Хезболла майже знищена подіями 2023–2025 років: війна в Газі, пейджери, ліквідація Насралли та постійні удари зробили свою справу.

Єменські хусити, як повідомлялося наприкінці листопада 2025-го, почали виходити з-під контролю Тегерана. Вони завжди були автономнішими за Хезболлу, а на фоні проблем із підтримкою стали ще менше слухати іранських кураторів. У грудні ОАЕ припинили підтримку сепаратистів на півдні Ємену, і Саудівська Аравія розбила їх за два дні, покращивши свої позиції перед хуситами. Бачачи цей приклад та долю Хезболли, яка по дурості втрутилася у війну і була нейтралізована за тиждень, хусити не поспішають приєднуватися до бойових дій. Вони постійно публікують заяви, що от-от почнуть, але діють швидше як незалежна фігура, ніж пішак Ірану. Навіть під час війни в Газі вони доєдналися лише через три тижні після атаки ХАМАСу. Зараз фіксується передислокація їхніх ракетних пускових, тому їхню участь відкидати не варто, однак про це потім. Щодо шиїтів в Іраку, то останніми роками по них густо працювала ізраїльська авіація. Тим не менш, вони гордо заявили про запуск аж однієї ракети «Джамал-10» по окупаційних базах, і на цьому їхні повноваження — все.

Щодо балістики, то тут усе очевидно: ракети банально закінчилися. Далися взнаки і удари по Ізраїлю влітку, і обстріли країн Затоки, і робота американців по складах та пускових. Як наслідок, число ударів різко скоротилося. Залишившись з менш ніж сотнею пускових, Іран тримає інтенсивність на рівні 20 ракет на день, що абсолютно не страшно для американської ППО. А щодо ядерної програми, то якщо червневі удари відкинули її на пів року, то нинішнє щоденне полірування підтверджує тезу: скільки б разів Іран усе не відновлював, США все одно знищать на один раз більше.

Таким чином, програма-мінімум уже досягнута, однак удари продовжуються. На початку операції Ізраїль та Центральне командування США (CENTCOM) заявляли, що цілей, визначених плануванням, вистачить на два-три (прости господи) тижні. Зараз минуло півтора: знищено іранський флот та ППО, звіти про удари по пускових балістичних ракет навіть перестали публікувати, а вся інфраструктура КВІР і Басидж у Тегерані зруйнована настільки, що бойовикам доводиться спати під відкритим небом. Ізраїль зібрав повну колекцію ліквідованих представників вищого військово-політичного керівництва режиму. Знищено основні заводи з виробництва балістичних ракет та шахедів, розпочато роботу по об'єктах, де виготовляють комплектуючі. Полірують інфраструктуру КВІР у регіонах, обстрілюють позиції корпусу на кордоні з Іракським Курдистаном, де іранці очікують неіснуючого наступу.

Ймовірно, у наступні 0,5–1,5 тижні буде добито іранську авіацію та залишки пускових. Те, що сталося з інфраструктурою КВІР у Тегерані, повторять у всіх регіонах, а заводи компонентів підуть слідом за заводами збірки. На цьому фоні слова Трампа про те, що скоро закінчимо, бо цілей для ураження майже не лишилося, виглядають доволі логічно.

Що ж виходить, усе йде за планом? Не зовсім. По-перше, удари Ірану по аеропортах країн Затоки стали політичною несподіванкою, хоча війська та сили ППО в регіоні все одно перебували в бойовій готовності. По-друге, США розраховували, що Іран заблокує Ормузьку протоку трохи пізніше, побоюючись наслідків. Проте Трамп та його адміністрація вдало грають на очікуваннях ринку: вони вкидають правильні меседжі, якими вже кілька разів збивали панічні ціни на нафту.

Ну і по-третє — головний, неймовірно дурний прорахунок це шахеди. Вони накоїли справ і в країнах Затоки, і під час ударів по базах. І ладно б у США не було інструментів захисту, але Axios повідомляє: ще у серпні Україна пропонувала і постачання, і навчання, і спільне виробництво дронів (зокрема перехоплювачів). Тут навіть не треба бути Axios, щоб це знати, бо ще з початку 2025-го йшли перемовини про так званий Drone Deal. В офіційній стратегії МО навіть було прописано план укласти цю угоду до кінця року. Суть була простою: Україна швидко постачає велику кількість дронів яких ми виробляємо більше, ніж споживаємо (наприклад морські), а потім Україна надає ліцензії для будівництва спільних заводів і навчальних центрів у США. Це б ще й забезпечило нові робочі місця, про які так люблять говорити в Америці. Мова йшла не про рядові FPV, а про морські, далекобійні, дрони-перехоплювачі а також модулі штучного інтелекту навчені на відео уражень, що є унікальним ресурсом України. Восени угоду навіть хотіли підв'язати до передачі «Томагавків» як обмін, хоча до цього планувався звичайний продаж.

Однак, як відомо США ділить всі держави на 5 типів: наддержави (США і Китай), держави з якими треба рахуватись: (Велика Британія, ЄС, Індія, Іран, Ізраїль та інші, а також рф, але виключно стосовно ядерної зброї), держави які сидять на корисних ресурсах (Саудівська Аравія та інші країни затоки, Венесуела, рф та подібні), держави-маріонетки Китаю (Венесуела, Куба, Нікарагуа, Болівія та подібні) і непотрібні країни (Україна, Азейбаржан, Канада, всі країни Африки, а також країни ЄС по окремості). Тому Трамп вирішивши, що не гоже барині з хохлом справи мать, відмовився від угоди, бо як відомо з вуст самого Трампа – «в США виготовляється найкраща зброя» і де таке бачено, щоб США в якоїсь там України просили закрити небо над затокою. Ну як відомо від чого бігли туди й прибігли.

Але повертаючись до планів США по ендгєйму в Ірані. Хтось пустив в західні медіа думку, що буде вторгнення курдів з Іраку для підтримки іранських курдів у їх боротьбі за автономію. Ну це звісно добре, але як це вплине на зміну режиму? Та і власне курди не дуже то довіряють американцям після всього кидалова яке вони влаштовували курдам. Це скоріше ІПСО, для того, щоб створити думку, що США не бояться "Boots on the ground" (хоча насправді, перед виборами, ой як бояться) та змусити зосередити сили КВІР на кордоні з Іраком, щоб по ним можна було легше бити, як видно на цій мапі удари по цьому місцю одні з найактивніших.

Ще однією, популярною думкою є те, що США скасували навчання 82-ї повітряно-десантної дивізії і це типу, знак того, що США готують наземну операцію в Ірані. Але по-перше це знову таки створює дуже корисне на майбутніх перемовинах враження, що США не боїться "Boots on the ground", а по-друге, є у мене передчуття, що ця історія з 82-ю дивізією, це підготовка до операції проти хуситів. Як я писав вище, є висока вірогідність, що хусити хоч із затримкою, але приєднаються до Ірану. Вони звісно бояться сценарію Хезболи, однак, не менше вони бояться, що коли Іран впаде, то вони залишаться один на один із США в регіоні. Саудівська Аравія теж була б дуже рада, якби США допомогли їй нарешті вирішити питання хуситів раз і назавжди, нарешті завершивши громадянську війну в Ємені.

Ну і найбільш популярною є думка, що мовляв США та Ізраїль покладаються на протестувальників, а от вони зараз візьмуть і не вийдуть на протести і тоді США програють. Але при детальному вивчені історії протестів в Ірані, стає зрозумілим, що якими б крутими не були протестуючі, але 150 000 фанатиків із КВІР і їхнє ополчення «Басидж» не дадуть реалізуватись жодним протестам, виправдовуючи свою назву Корпус Вартових Ісламської Революції. А якщо поставити протестувальникам зброю через Курдистан чи Пакистан — почнеться громадянська війна на 92 мільйони людей. Це десятилітня катастрофа для нафтового ринку. І якщо Ізраїль готовий на це заради знищення Ірану як держави, то США такий сценарій не влаштовує. Як я писав вище не варто вважати їх ідіотами, які не винесли уроків з В'єтнаму та Іраку. Вони зробили висновки. Саме тому у Венесуелі все пройшло швидко, гладко і без проблем з нафтою. Так, поки що без демократії, зате новий режим — лояльний.

Схожу за метою, але значно складнішу за реалізацією операцію США та Ізраїль хочуть провернути і в Ірані. Щоб зрозуміти яким чином, США хоче змінити режим на більш лояльний, треба знати специфіку політичної системи Ісламської республіки про що на цьому сайті була чудова стаття (https://site.ua/vitalii.kulik/yak-funkcionuje-politicna-sistema-islamskoyi-respubliki-iran-i0vqgw4).

Якщо коротко: Верховний лідер (Рахбар) визначає стратегічний курс держави, але делегує реалізацію президенту. На вибори допускають лише лояльних кандидатів, а телебачення повністю контролюють аятоли. Будь-який закон перевіряє Рада вартових із 12 членів, яких призначає сам Верховний лідер та підконтрольний йому голова судової влади. А якщо хтось не згоден — КВІР та їхнє парамілітарне утворення «Басидж» швидко пояснюють невдоволеним, у чому вони не праві. При цьому КВІР навіть без закордонних підрозділів налічує 150 000 бійців, відібраних за принципом лояльності роду до третього коліна. Регулярна армія (Артеш) більша — 350 000 осіб, але фінансується значно гірше.

А тепер поглянемо на список ліквідованих у ході операції високопосадовців: Абуль-Касім Бабаайан — начальник штабу екстреного командування, Азіз Насірзаде — міністр оборони Ірану, Алі Шамхані — голова Ради безпеки, Мохаммед Пакпур — командувач сухопутних сил КВІР, Сеїд Ях'я Хаміді — заступник міністра розвідки по Ізраїлю, Джалаль Пур Хусейн — голова відділу агентів-нелегалів, Мохаммад Ширазі — керівник Організації оборонних інновацій, Салех Асаді — керівник розвідувального управління.

І це не рахуючи того, що під час «12-денної війни» у червні 2025-го було знищено ще більше верхівки КВІР. До того ж під час другого етапу бомбардувань операції Рик Лева (та що зараз йде), в Тегерані було знищено: штаб-квартири КВІР, Басидж-КВІР і Кудс-КВІР, а також штаби розвідувального управління, сил спеціального призначення внутрішньої безпеки та підрозділів для подавлення протестів, всі ці удари безумовно призвели до значних втрат серед середньої офіцерської ланки відповідних установ. Ну і звісно ж верховний лідер, аятола Алі Хаменеї, який був ліквідований у своїй же резиденції Томагавками.

Як не важко помітити, всі ці персони та установи належать до військової, «революційної» гілки влади. У списках мертвих немає президента Пезешкіана, немає міністра закордонних справ чи командувача регулярної армії. При тих можливостях, які зараз має Ізраїль, така недоторканність цивільної гілки виглядає не економією боєприпасів, а все таки певною стратегією.

Щоб зрозуміти, що це за стратегія, достатньо поглянути на заяву президента Ірану Масуда Пезешкіана: вони, мовляв, вибачаються перед країнами Затоки за удари і більше бити не будуть. Це було прагматичне рішення — ракет та дронів залишилось мало, реальних ушкоджень вони завдати більше не могли. Зробити вигляд, що це не вимушена зупинка, а жест доброї волі, було доволі логічно. Але вищі аятоли і військове керівництво вирішили, що це принизливо, і знову завдали удару по країнах Затоки. Після смерті Алі Хаменеї тимчасову владу перейняла Керівна рада Ірану, яка складалась з 3-ох осіб: президента, голови судової влади та голови квоти юристів у Раді вартових. Останніх двох на їхні посади прямо чи опосередковано призначив Алі Хаменеї. Так-от, голова судової влади сказав, що удари будуть продовжуватись. Таким чином, цивільна гілка в Керівній раді в опозиції і меншості, однак Пезешкіан все одно намагається протестувати, бачачи слабкість аятол.

Другою тріщиною в режимі аятол став наступник Хаменеї — його син Моджатаба Хаменеї, якого не могли призначити аж 10 днів. Інсайдерські видання пишуть, що в Раді експертів з 88-ми аятол (які отримали свої посади прямо чи опосередковано від Алі Хаменеї), яка обирала наступника, були значні протиріччя. Мовляв, ми навіщо шаха скидали, якщо знову монархія? Однак, з іншого боку, сильного кандидата, який мав би повагу в КВІР та серед аятол, не було, тому зі скрипом, але його таки призначили.

В цілому, це вже непогані карти, для перемовин, але в американців є ще дві. Ну, перша — це, звісно, протестувальники. Трамп, Нетаньягу і лідер опозиції Реза Пехлеві кажуть однакову тезу: на вулицях небезпечно, бережіть себе, залишайтесь вдома. Таким чином «карту» протестів американці хочуть зіграти після завершення активної фази бомбардувань. Скоріш за все, вони запропонують угоду, а протести будуть як би за її підписання (що за угода — скажу пізніше). Це створить додатковий тиск на нового нестійкого верховного лідера і режим аятол та дасть більше свободи Пезешкіану і цивільній гілці, які можливо спробують підтримати протести, щоб стати на бік переможців і не опинитися за бортом.

Ну і друга карта — це контроль нафти. Є такий собі острів Харг за 30 км від узбережжя Ірану — через термінали, розташовані на острові, проходить 90% експортної нафти Ірану, а через тамтешні НПЗ — 50% переробки. По острову не було завдано жодного удару, щоб не спровокувати скачок цін на нафту. Однак на фоні повного знищення іранського флоту, а також підкріплення до США з боку флотів Франції та Великої Британії, захоплення острова десантом виглядає цілком можливим.

Тут варто сказати, що замінувати Ормузьку протоку в Ірану не вийшло — 16 його легких катерів було потоплено при спробі це зробити. Єдиною перешкодою для танкерів були і залишаються шахеди, однак із вимкненими транспондерами деякі танкери прориваються через протоку. А якщо українські спеціалісти налагодять ефективний захист від шахедів, то протока буде розблокована в найближчі тижні. Це дозволило б флоту коаліції зайти в Перську затоку і захопити острів Харг. Якщо, а точніше коли це станеться, час перестане грати на руку Ірану і почне грати на коаліцію. В ситуації, коли економіка і так на дні, а тут ще й експорт нафти (який становить під 70% надходжень бюджету Ірану) зупинено, на вулицях протести, а військова інфраструктура зруйнована — саме час підписувати угоду. При цьому класичної капітуляції в дусі гітлерівської Німеччини Америка вимагати не стане, бо не хоче другого Іраку, громадянської війни і проблем з нафтою (саме загроза іракського сценарію буде останньою картою Ірану, яку вони спробують максимально розігнати).

Щоб все пройшло гладко і безболісно, пропоную наступний перелік пунктів угоди, яка відповідає «картам» США, Ізраїлю та Ірану. І скоріш за все, реальна угода буде нагадувати цю (хоча напевно, віддалено):

1. Юридичне оформлення відмови від ядерної програми. Можна оформити цей пункт як інвестиції США в мирну ядерну енергетику Ірану. Таким чином, всі ядерні об'єкти були б приватизовані компаніями США і перелаштовані на мирний атом. Допуск експертів МАГАТЕ для врегулювання та спостереження.
2. Чисто формальна відмова від балістичної програми, тому що пускові та заводи і так, вже були знищені.
3. Знову-таки чисто формальна відмова від спонсорування терористичних організацій по Близькому Сходу, тому що ні коштів, ні можливостей, ні авторитету для підтримки цих «проксі» вже немає.
4. «Реформа» КВІР і Басидж. Так як КВІР визнано терористичною організацією, яка винна в розгонах протестів, спонсоруванні терористів в інших районах регіону та інших гріхах, то зняття санкцій з Ірану без фактичного розпуску КВІР неможливе. Це важкий пункт. Хтось скаже, що це те саме, що в Іраку, але там були чиновники, а тут лише військові. Тим не менш, крок важкий: якби КВІР захотів, то мав би більше впливу, ніж аятоли. Але якщо питання КВІР не вирішити, то в один день, коли економіка налагодиться, вони просто візьмуть владу в свої руки і все почнеться спочатку. Тому потрібно перейменувати КВІР в, умовно кажучи, Армію Ісламської Республіки чи щось таке та інтегрувати туди регулярну армію таким чином, щоб офіцери регулярної армії зайняли «вакантні місця» командирів КВІР і командування нової структури здебільшого складалось з офіцерів рядової армії. А рядових КВІРівців асимілювати з рядовими військовими без утворення окремих частин. Щодо Басидж, то потрібно зробити таку ж процедуру інтеграції та асиміляції, але вже із звичайними органами «право»порядку Ірану.
5. Перетворення Верховного лідера Ірану на номінальну посаду, як король Великої Британії. Тобіш — відокремлення релігії від політики, урізання можливостей Верховного лідера (займався б розвитком релігії в країні та трохи зовнішньою політикою) і Ради вартових (якийсь варіант дорадчого органу) та розширення можливостей президента і парламенту. Насправді багато аятол ще до революції думали, що роль релігійного лідера має бути значно менш політизованою, але Рухолла Хомейні перетворив це на диктатуру. Тому можна подати це як конституційну реформу задля блага громадян і по наказу Аллаха.
6. Зняття цензури та інформаційної блокади народу, ліквідація монополії на телебачення, скасування сухого закону та обов'язковості носіння хусток жінками, зняття санкцій у сфері засобів поширення інформації. В кінці-кінців це призведе до того, що нове покоління виросте без цієї ісламістської пропаганди в адекватному суспільстві, і коли всі ці старі мули повиздихають, то і напруга в суспільстві значно спаде.
7. Масштабна гуманітарна місія ООН, спрямована на забезпечення народу Ірану всім необхідним на фоні економічної кризи (знаючи Трампа, він перетворить це на аналог Ради миру в Газі).
8. І от після реалізації вищеназваних пунктів, під час перехідного періоду буде проведено прямі президентські та парламентські вибори з допуском всіх опозиційних кандидатів (той же Реза Пехлеві) та реальною конкуренцією з допуском до засобів масової інформації. Ну і, звісно, за присутності міжнародних наглядачів (але не лише американців) під час виборів. Чесно, не будучи спеціалістом в таких випадках, не знаю, скільки потрібно часу для перехідного періоду і для проведення власне виборів, тому так.
9. І лише після реалізації всіх вищезгаданих пунктів і проведення прямих демократичних виборів — лише тоді зняття всіх санкцій і прихід інвестицій для заповнення десятиліттями недофінансованих ніш економіки (в тому числі і нафтова галузь).
10. Ну, а поки санкції не зняті, а США контролюють острів Харг, очевидно, що контроль за продажем нафти буде здійснювати саме США. Тобто кошти отримуватиме Іран, але кому постачати — вирішуватиме Америка. Ну, зрозуміло, що постачати будуть кому завгодно, окрім Китаю.

Хтось скаже, що це занадто і Іран на це не піде, але враховуючи ситуацію, в якій опиниться Іран після активації вищезгаданих «карт», то це ще доволі поблажливо і помірковано з боку США. А щодо відновлення Ірану після цього всього, то у Рези Пехлеві є чудові програми розвитку + Трамп підв'яже свої улюблені інвестиції. Коротше кажучи, Іран не пропаде, а життя 92-ох млн людей стане значно краще.