День вишиванки – вшанування народних традицій!

Фахівці Правобережного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області долучилися до святкування Всесвітнього дня вишиванки, який цього року українська спільнота всього світу відзначає 16 травня.

День вишиванки – міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу, популяризувати українську самобутність.

З вишиванкою пов'язана вся багатовікова історія українського народу. Адже люди завжди ставилися до вишиванок як до святині. Вони передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. В цей день українці одягають вишиванку та ідуть у ній на роботу, в університет, школу, чи садочок.

Так, працівники Правобережного управління долучилися до святкування та прийшли на роботу в українському національному вбранні.

«Споконвіку вишиванка була не просто одягом українців, а оберегом – символом здоров'я, краси і родової пам'яті. І які б складні часи не переживали, але любов до вишиванки у нас ніколи не згасне. Будьте сучасними, не залишаючи добрих традицій!» наголосив начальник Правобережного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області Максим Ясаков.

Первинні документи, що підтверджують витрати ФОП на загальній системі оподаткування повинні містити обов'язкові реквізити

Згідно з п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 ПКУ).

Відповідно до частини другої ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 996) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі – Положення № 88), первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до зазначених Закону № 996 та Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код суб'єкта господарювання з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава, для здійснення операцій, дані про документ що засвідчує особу – одержувача тощо (п. 2.4 Положення № 88).

При цьому, відповідно до п. 2.11 Положення № 88, вільні рядки в первинних документах підлягають обов'язковому прокреслюванню.

Хто є розпорядником акцизного складу/

акцизного складу пересувного з 01.07.2019?

Відповідно до п.п. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі – Закон № 2628), з 01.07.2019 розпорядником акцизного складу є суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання — платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу. Згідно з п.п. 14.1.224 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 ПКУ розпорядником акцизного складу пересувного є суб'єкт господарювання — платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених ст. 229 цього Кодексу. Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб'єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Відпуск пального без наявності витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників, зареєстрованих в Реєстрі забороняється з 1 липня 2019 року

Відповідно до п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування навантаження-розвантаження, зберігання пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі (далі – Реєстр).

Порядок ведення Реєстру, а також порядок передачі облікових даних з витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників електронними засобами зв'язку контролюючим органам затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 891.При цьому відпуск пального без наявності витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників забороняється.

В свою чергу відповідно до п. 12 підрозд. 5 розд. XX ПКУ, розпорядники акцизних складів зобов'язані обладнати акцизні склади витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та зареєструвати їх в Реєстрі в такі строки: акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 20000 куб. метрів, — не пізніше 1 липня 2019 року;

акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 1000 куб. метрів, але не перевищує 20000 куб. метрів, — не пізніше 1 жовтня 2019 року; акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів, — не пізніше 1 січня 2020 року.

Чи має право неповнолітня особа відмовитись від реєстраційного номера облікової картки платника податків через релігійні переконання?

Правобережне управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області інформує, що відповідно до п. 63.5 ст. 63 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) всі фізичні особи – платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків (далі – Державний реєстр).

Обробка даних у базі персональних даних Державного реєстру проводиться з метою забезпечення реалізації податкових відносин відповідно до ПКУ щодо реєстрації та обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, обліку джерел отриманих доходів, об'єктів оподаткування, сум нарахованих та/або отриманих доходів, сум нарахованих та/або сплачених податків, даних про податкову знижку та податкові пільги фізичної особи – платника податків, створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, забезпечення інших питань адміністрування податків і зборів та інших платежів відповідно до законодавства.

Пунктами 63.6 ст. 63 та 70.1 ст. 70 ПКУ визначено, що облік фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера Облікової картки фізичної особи – платника податків (далі – Облікова картка) та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.

Порядок обліку осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера та повідомили про це відповідний контролюючий орган, а також процедуру внесення відмітки до паспорта таких осіб визначено у Положенні про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822.

Обов'язкова реєстрація дітей у Державному реєстрі ПКУ не встановлена. При цьому примусово чи без подання належно оформленої і підписаної Облікової картки за формою № 1ДР не можуть бути включені відомості про дитину до Державного реєстру. Облікові картки малолітніх осіб (до 14 років) подаються одним із батьків (усиновителем, опікуном, піклувальником) за наявності свідоцтва про народження дитини та документа, що посвідчує особу одного із батьків (усиновителя, опікуна, піклувальника).

Відповідно до п. 99.2 ст. 99 ПКУ грошові зобов'язання неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі. Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов'язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу.

Водночас, відповідно до Закону України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі – Закон № 1474), який набрав чинності з 01 жовтня 2016 року, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.

Частиною сьомою ст. 21 Закону № 1474 передбачено, що до паспорта громадянина України вноситься інформація, зокрема про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».

Враховуючи викладене, неповнолітня особа після досягнення чотирнадцятирічного віку при оформленні паспорта громадянина України може реалізувати право щодо внесення до такого паспорта інформації про відмову від прийняття реєстраційного номеру облікової картки платника податків в установленому порядку.

Сеанс телефонного зв'язку «гаряча лінія» начальника Чечелівської ГУ ДФС у Дніпропетровській області Алли Свірської на тему: «Право громадян на звернення. Доступ до публічної інформації»

Питання 1. Добрий день. Що таке публічна інформація?

Відповідь. Добрий день. Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, а також у інших розпорядників, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Питання 2. Вітаю. Хто такий розпорядник інформації?

Відповідь. Добрий день. Розпорядники інформації – коло суб'єктів, які мають визначені законом обов'язки щодо оприлюднення та надання публічної інформації, що знаходиться у їхньому володінні.

Розпорядниками інформації визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Питання 3. У мене ще є питання. Що таке суспільний інтерес?

Відповідь. Відповідаю. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті надає можливість визначати, чи є інформація суспільно необхідною, в кожному конкретному випадку.

Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ, запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців, захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, виявленню ризиків для здоров'я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам, тощо.

Питання 4. Добрий день. Запит і звернення. Яка різниця?

Відповідь. Добрий день. Право на інформацію та право на звернення є окремими конституційними правами особи і мають різну юридичну природу. Цим, зокрема, пояснюється те, що порядок реалізації цих прав регулюється двома законами.

Суть запиту на інформацію зводиться до прохання надати інформацію, якою володіє розпорядник. Закон України «Про доступ до публічної інформації» надає право доступу до вже існуючої інформації (документів) і не вимагає створення у відповідь на запит нової інформації (зокрема, шляхом проведення аналітичної роботи). Винятком є ситуація, коли розпорядник не володіє, але повинен був би володіти певною інформацією.

Інші вимоги або прохання (визнати чи підтвердити юридичний статус, поновити порушене право, притягти порушника до відповідальності тощо) повинні розглядатися відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Унаслідок їх розгляду при наданні відповіді на звернення може створюватися нова інформація.

Питання 5. Добрий день. Хочу запитати: чи застосовується Закон України «Про доступ до публічної інформації» до інформації (документів), яка була створена до набрання ним чинності?

Відповідь. Добрий день. Принцип неможливості зворотної дії законів у часі полягає в тому, що закон регулює ті правовідносини, які виникли після набрання ним чинності або продовжували існувати після цього моменту. Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) містить як процедурні норми – стосовно розгляду запитів на інформацію, її оприлюднення розпорядниками та ін., так і норми матеріального права, які визначають статус інформації (відкрита або з обмеженим доступом). Очевидно, що процедурні норми Закону застосовуються лише до відносин, які виникли 10 травня 2011 року або пізніше. Норми матеріального права, які містяться в Законі, застосовуються до всієї інформації (документів), які виникли (були створені) до 10 травня 2011 року і продовжують існувати. Закон, зокрема, визначає, що розпорядник має надати інформацію, щодо якої раніше існували законні підстави обмеження в доступі, але згодом вони відпали. Одним із випадків зникнення підстав для обмеження доступу є зміна законодавчих норм, зокрема набрання чинності Законом.

Разом з тим, на підставі цього Закону не можна визнати незаконним обмеження доступу до інформації до моменту набрання ним чинності, як і притягти до відповідальності за встановлення такого обмеження.

Отже, Закон України «Про доступ до публічної інформації» застосовується до всієї інформації (документів), зокрема створеної до моменту набрання ним чинності, якщо така інформація (документи) продовжує існувати. Наприклад, у разі розгляду запиту щодо документа, якому до набрання чинності Законом було надано гриф «Для службового користування», питання задоволення запиту, зокрема того, чи є обмеження доступу і надалі правомірним, вирішується відповідно до нового Закону.

Питання 6. Вітаю. Чи зобов'язані державні службовці надавати інтерв'ю ЗМІ відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»?

Відповідь. Добрий день. Вичерпний перелік обов'язків розпорядників інформації встановлено Законом України «Про доступ до публічної інформації». Інтерв'ю є твором, створеним спільною творчою працею особи, яка дала інтерв'ю, та особи, яка його взяла. Права авторів, пов'язані із створенням та використанням творів, охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права».

Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання інтерв'ю в цілому належить всім співавторам. Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» зазначені положення не поширюються на випадки оприлюднення чи надання інформації на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації».

З огляду на наведене надання інтерв'ю є правом, а не обов'язком державних службовців (службовців місцевого самоврядування). У разі звернення представника ЗМІ, журналіста до службовця з усним запитом, який відповідає Закону України «Про доступ до публічної інформації» (тобто не є зверненням, містить опис інформації, що запитується, тощо), службовець може дати усну відповідь, якщо він володіє цією інформацією і якщо запитувач не наполягає на іншій формі відповіді.

Службовець не зобов'язаний миттєво давати усну відповідь на усний запит. Якщо він не готовий дати таку усну відповідь, то він повинен зафіксувати контактні дані запитувача, зміст запиту і дати відповідь у встановлений цим Законом строк.

Питання 7. Добрий день. Які документи можна вважати такими, що становлять «внутрівідомчу службову кореспонденцію»?

Відповідь. Добрий день. Під «внутрівідомчою службовою кореспонденцією» слід розуміти будь який документ, створений посадовою (службовою) особою суб'єкта владних повноважень та адресатом якого є інша особа чи структурний підрозділ цього суб'єкта владних повноважень. Такими документами, наприклад, є: доповідні записки, рекомендації, службові записки, резолюції, проекти рішень, протоколи нарад, письмові доручення тощо.

Зазначений документ повинен мати службовий характер, тобто бути пов'язаним з роботою суб'єкта владних повноважень: з розробкою напряму діяльності, здійсненням контрольних чи наглядових функцій, процесом прийняття рішення. Не матиме службового характеру, наприклад, особисте листування двох працівників державного органу. Листування з іншим суб'єктом владних повноважень чи будь-якими іншими фізичними або юридичними особами не можна вважати «внутрівідомчою» кореспонденцією. Наприклад, листування між місцевою державною адміністрацією та міністерством або між органом місцевого самоврядування та Кабінетом Міністрів України не є «внутрівідомчим». «Відомство» є широким поняттям, що включає не тільки центральний апарат органу влади, а і його територіальні підрозділи. Наприклад, листування між територіальним підрозділом міністерства та його центральним апаратом охоплюється поняттям «внутрівідомча службова кореспонденція».

Щоб вважатися «внутрівідомчою службовою кореспонденцією», інформація з якої може бути віднесена до службової, такий документ має передувати публічному обговоренню або прийняттю рішення. Отже, після винесення документа на обговорення чи прийняття рішення з відповідного питання інформація з документів, що передували цьому, не може мати статус службової. Наприклад, акт перевірки суб'єкта господарювання до його затвердження керівником (керівником підрозділу) органу державного контролю/нагляду може бути визначений таким, що містить службову інформацію. Проте після затвердження такого акта він уже не може вважатися документом, що містить службову інформацію. Інші приклади: доповідна записка, службова записка про порушення службової дисципліни, матеріали службового розслідування.

Питання 8. Чи мають надаватись завірені копії документів на запит?

Відповідь. Ні. Закон України «Про доступ до публічної інформації», інструкція з діловодства в органах виконавчої влади не регулюють зазначеного питання. Закон гарантує максимальне спрощення процедури отримання інформації, але не уповноважує розпорядників завіряти надані у відповідь на запит копії документів та не надає запитувачу права вимагати такого завірення.

Таким чином, Закон не зобов'язує завіряти копію документа, яка надається у відповідь на запит.

Перевірки бізнесу Дніпропетровщини забезпечили надходження

до бюджету 106,1 млн гривень

З початку 2019 року підрозділами аудиту Головного управління ДФС у Дніпропетровській області проведено 586 документальних перевірок, за результатами яких надійшло до бюджету 105,8 млн грн грошових зобов'язань, що в 6 разів більше, ніж за січень – квітень минулого року.

Також проведено 272 фактичні перевірки суб'єктів господарювання, які використовують РРО, за результатами яких до бюджету надійшло фінансових санкцій більше в 1,4 рази, ніж за аналогічний період минулого року, а саме: 272,0 тис. грн проти 192,0 тис. гривень.

На сьогодні головним принципом контрольно-перевірочної роботи є вибірковість контролю на основі оцінки та опрацювання ризиків в діяльності платника, що цілком відповідає міжнародній практиці та дає змогу значно зменшити тиск на сумлінних платників, а також зосередити увагу фіскальних органів на ризикових платниках.

Про податкову знижку

ДФС України на офіційному веб-порталі за посиланням http://sfs.gov.ua/nove-pro-podatki--novini-/377595.html надала відповіді на наступні питання щодо податкової знижки.

Питання: «У 2018 році мати сплачувала за навчання дочки (сина) в університеті. Який термін подання документів для застосування права на податкову знижку? Чи можна подати документи онлайн?„

Відповідь: Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку на доходи фізичних осіб (далі – податок) у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (далі – податкова декларація), яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року (п.п. 166.1.2 ст. 166 Податкового кодексу України (далі – ПКУ)).

Податкова декларація подається контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 49.1 ст. 49 ПКУ).

При цьому, за вибором платника податкова декларація може бути подана в один із таких способів:

● особисто або уповноваженою на це особою;

● надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

● засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу.

З метою підвищення рівня добровільності декларування доходів громадян, підвищення якості адміністрування, ДФС запроваджено новий електронний сервіс в «Електронному кабінеті», у тому числі заповнення та подання податкової декларації платниками податків – фізичними особами в електронному вигляді.

Крім того, на офіційному веб-порталі ДФС (sfs.gov.ua) у банері «Деклараційна кампанія 2019» розміщено електронні форми податкової декларації та приклади її заповнення.

Слід зазначити, що у разі якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним, не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Про витрати, які мають право враховувати приватні виконавці при визначенні сукупного доходу

Приватні виконавці, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно зі ст. 65 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Оподаткування доходів фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється відповідно до положень ст. 178 розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПКУ.

Згідно з п. 178.3 ст. 178 ПКУ оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об'єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат (п. 178.3 ст. 178 ПКУ).

При цьому, ПКУ не передбачено будь-якого переліку витрат для самозайнятих осіб, у тому числі для фізичних осіб, які здійснюють незалежну діяльність приватних виконавців.

Крім того, положенням ст. 178 ПКУ не передбачено затвердження нормативно-правового акту щодо визначення переліку витрат осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Водночас, п. 3 ст. 42 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404 «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404) визначено, що витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Відповідно до абзацу 3 п. 3 ст. 42 Закону № 1404 розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» із змінами (далі – Наказ № 2830/5) затверджено перелік та розмір витрат виконавчого провадження.

Отже, при визначенні сукупного доходу до витрат фізичної особи, яка здійснює незалежну діяльність приватних виконавців, можуть бути віднесені документально підтверджені витрати, які пов'язані з організацією такої діяльності та обумовлені вимогами Закону № 1404 та Наказу № 2830/5.

ПТКС, призначений для переказу готівки до установи банку, має бути включений до Державного реєстру РРО

Суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, видавати особі, яка отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції та застосовувати РРО, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.

Норми визначені ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265).

Відповідно до ст. 2 Закону № 265 до РРО відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

РРО – пристрій або програмно-технічний комплекс, зокрема, програмно технічний комплекс самообслуговування (далі – ПТКС), в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг).

Якщо ПТКС призначається для переказу готівки до установи банку, то такий ПТКС є РРО і має бути включений до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій.

Зміни для постачальників електричної енергії, які застосовуються з 01.07.2019

Згідно з положеннями Закону України від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» (далі – Закон № 2019), починаючи з 01 липня 2019 року, купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі (ст. 66 Закону № 2019).

Нормами ст. 212 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) встановлено, що платниками акцизного податку з електричної енергії є:

◄ особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;

◄ особа – суб'єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України;

◄ оптовий постачальник електричної енергії;

◄ виробники електричної енергії, які мають ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії і продають її поза оптовим ринком електричної енергії.

Не є платниками акцизного податку особи, які здійснюють діяльність з виробництва електричної енергії за умови її продажу на оптовому ринку електричної енергії та/або з постачання електричної енергії, крім платників, зазначених у п.п. 212.1.12 п. 212.1 ст. 212 ПКУ.

Відповідно до ст. 213 ПКУ об'єктом оподаткування акцизним податком є операції з:

► реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);

► оптового постачання електричної енергії.

Базою оподаткування акцизним податком згідно з нормами п.п. 214.1.3 п. 214.1 ст. 214 ПКУ є вартість реалізованої електричної енергії без податку на додану вартість, виходячи з якої обчислюється сума податкового зобов'язання із врахуванням ставки у розмірі 3,2 % (п.п. 215.3.9 п. 215.3 ст. 215 ПКУ), а також дати виникнення податкових зобов'язань щодо постачання електричної енергії – дата підписання акта прийому-передачі електроенергії (п. 216.10 ст. 216 ПКУ).

Не підлягають оподаткуванню операції з реалізації електричної енергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками та/або з відновлюваних джерел енергії (п.п. 213.2.8 п. 213.2 ст. 213 ПКУ).

Зауважуємо, що платники, які здійснюють операції з реалізації електричної енергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками та/або з відновлюваних джерел енергії і мають відповідні ліцензії на здійснення таких операцій, зобов'язані за кожний встановлений ПКУ звітний період подавати податкові декларації з акцизного податку незалежно від того, чи провадили такі платники господарську діяльність у звітному періоді.