Двірник однієї з Херсонських шкіл Ігор Євтушенко став чемпіоном світу з джиу-джитсу в Абу-Дабі.

Усе почалося 7 років тому, коли Ігорю було вже 42 роки. Тривалий час чоловік працював водолазом-рятівником, а потім службу ліквідували. 

Минулого фізнавантаження вже не було і Євтушенко почав швидко набирати вагу. Коли позначка досягла 86 кг, що майже на 20 кг більше його норми, то вирішив, що треба з цим боротися.

«Я у спорт прийшов, щоб схуднути. Я вже шнурки не міг зав'язати, настільки багато набрав», — пояснив Євтушенко.

Спочатку він спробував біг,  але  вправа швидко набридла. 9 місяців Ігор ходив на самбо, але вирішив, що там недостатньо техніки.

Усе змінила подорож до Києва, де вдалося потрапити на один з майстер-класів провідних тренерів з бразильського джиу-джитсу. Вибір було зроблено.

«Починати завжди важко. Не важливо, це про спорт чи взагалі будь-яку справу. Адже треба час, щоб ви розуміли, як все відбувається. Вік не грає тут ролі. Звичайно, якщо починаєш займатися спортом у 40 років, то тобі фізично важче, ніж молоді, так швидко рухатися. Проте все залежить лише від характеру. Якщо хочеш – зможеш. Витратиш більше час, сил, але зможеш», – розповідає чемпіон.

 

Щоб мати змогу займатися джиу-джитсу, Ігор влаштувався працювати в школі двірником. Він домовився містити робочий графік на години, щоб мати змогу проводити більше тренувань. Щоранку його робочий день починається о 7:00 і триває до 16:00, далі тренування. Покращує навички свої й тренує інших. Каже, ніколи не цурався працювати руками, та виступає проти стереотипу, що двірником бути погано. Тим більше, що до цього літа в школі не знали, що у них працює чемпіон Європи та майбутній чемпіон світу.

Усе змінив пост у Фейсбуці. Ігор звернувся до друзів з проханням допомогти зібрати необхідну суму, щоб поїхати на чемпіонат світу. За кілька днів пост поширили не лише в херсонських пабліках, але й всеукраїнських. Як результат, необхідна сума у $ 700 зібрана.

«Я не очікував такого. Бо я ж не якась зірка. Але було приємно. Та й відповідально. Було б психологічно легше, якби цього збору не було. Але це й додатково мотивувало. Одна справа, коли їдеш сам за себе, а інша – коли в тебе повірили люди та зробили все, щоб ти поїхав„, – розповідає Ігор.

У своєму пості Ігор написав:

Обіцяю, що зроблю усе можливе, щоб український прапор був на п'єдесталі.

 

Чоловік сказав, чоловік зробив. З чемпіонату світу Ігор повернувся із золотом, яке завоював у категорії «Мастерс 4» у ваговій категорії до 69 кг.

«У фіналі я виграв у спортсмена з Азербайджану Азада Джафарзаде за очками. І коли підняли мою руку, я зрозумів, що виграв, але у мене не було жодних емоцій. Уже минув тиждень, а я досі не оговтався і не звик до чемпіонського титулу„, – каже Ігор.

На цьому «золоті» Євтушенко зупинятися не збирається. Хоча зараз уже тренується щодня, крім неділі. Попри такий графік, залишати роботу в школі не планує. 

 

 

«Я працюю двірником і заробляю гроші – на їжу, на одяг, на різні потреби. Джиу-джитсу для мене важливе, але поки що тренерські заняття не приносять такого прибутку. Я знімаю приміщення, де тренуються усі охочі – і діти, і дорослі. Найменшому моєму учню 8 років, найстарший я – 49. Тренуються за різними професіями, з різною фізичною підготовкою. Головне, щоб було бажання у людини. І хоча заняття платні, цього вистачає лише на оренду та якісь робочі питання„, – пояснює чемпіон світу.

За 7 років, прийшовши у спорт уже в літах, Ігор виріс від початківця до володаря пурпурового поясу. Тепер він – чемпіон світу. 

Каже, починати ніколи не пізно, треба лише хотіти та віддаватися цьому на свій максимум.