Середньовічні рукописи, що були створені на теренах України, розпорошені по світу і залишаються маловідомими українським дослідникам. Зазвичай, історія  української рукописної книги вивчалася за публікаціями фотографій окремих сторінок рукописів або ж за описами минулого та позаминулого століть  – на сьогодні повернення оригіналів рукописних пам'яток до України практично не можливе.

У зв'язку з цим, постало питання щодо пошуку інших шляхів, які б забезпечили можливість широкого доступу до цих видань як для українських науковців, так і для ширшого читацького загалу –  так виник  проєкт «Повертаємо в Україну культурну спадщину».

Його було започатковано ще у 2009 році видавництвом «Горобець» на чолі з директоркою Ганною Горобець.

Робота над проєктом  розпочалась  під час підготовки видання Луцького Євангелія XIV ст.

Луцьке Євангеліє – одна з найдавніших богослужебних книги України, що збереглася до наших днів. Рукопис належить до галицько-волинської книгописної школи. Він якнайкраще показує характерні для цієї школи, графічні та мовні особливості. Маргіналії, а також мовні палеографічні ознаки свідчать про те, що місцем написання був Спаський Красносельський монастир поблизу Луцька.

Досліджуючи свого часу історію нині не існуючої православної Красносельської обителі, архімандрит Онуфрій Куц зацікавився долею рукописної святині. З'ясувалося, що книга зберігається в Російській державній бібліотеці (РДБ). У лютому 2010 року видавництво «Горобець» і РДБ уклали  Договір на відтворення Луцького Євангелія у вигляді видання факсимільного типу.

На сьогодні  досліджено, відтворено і повернено в Україну у вигляді видань факсимільного типу такі безцінні українські реліквії: Луцьке Євангеліє XIV століття, Луцький Псалтир 1384 року, Холмське Євангеліє XIII століття, Лавришівське Єванегліє XIV століття, Віденський Октоїх XII–ХІІІ століть, Реймське Євангеліє, кодекс-конволют XI та XIV століть.

Павло Платонович Чубинський відомий як автор слів Державного Гімну України "Ще не вмерла України ні слава, ні воля". Але для своїх сучасників він був передусім невтомним дослідником українських звичаїв, традицій, культурної спадщини та виразником вільного українського духу. Патріот, який любив свою рідну країну понад усе, і тепер слова його вірша – у серці кожного українця.

"В Академії мистецтв імені Павла Чубинського відбулися урочистості з нагоди відкриття меморіальної дошки видатному українцю, автору Гімну України – Павлу Чубинському.

Долучився до заходу та розділив свято зі студентами й викладачами КЗВО КОР "Академія мистецтв імені Павла Чубинського" заступник начальника управління культури, національностей та релігій Київської ОДА Сергій Васильонок, який привітав присутніх із визначною подією.

Також учасників заходу вітав в.о. ректора Академії, кандидат культурології, професор, Заслужений діяч мистецтв України Василь Романчишин. – повідомила прес-служба КОДА.

Серед гостей урочистостей були присутні директор КЗ КОР "Київська обласна бібліотека для дітей Микола Зніщенко, Заслужена артистка України Астрая та інші представники культурної еліти України".

-Академія мистецтв імені П.Чубинського є одним із найстаріших в Україні навчальних закладів з підготовки фахівців для закладів культури і мистецтва. Вона був заснована у 1930 році як Київський технікум з підготовки організаторів культурно – дозвільної роботи згідно з постановою Раднаркому УРСР "Про реорганізацію мережі і системи педагогічної освіти" від 11 серпня 1930 року. У 1934 році згідно з наказом Наркома освіти УРСР за № 3331 – 2 від 11 червня 1934 року заклад було перейменовано на бібліотечний технікум, який готував фахівців за спеціальностями: бібліотекар, інструктор організаційно-масової роботи. – нагадав професор Василь Романчишин.

У 1941 році навчальний процес був перерваний тимчасовою окупацією міста Києва фашистськими загарбниками, але вже у грудні 1943 року після звільнення столиці відповідно до наказу Народного Комісаріату УРСР навчальний заклад поновив свою діяльність як Київська політосвітня школа, яка у квітні 1944 року згідно з наказом Комітету у справах культосвітніх закладів при Раді Народних Комісарів УРСР перейменована на Київський технікум підготовки культурно-освітніх працівників.

Відповідно до постанови Колегії Міністерства культури УРСР від 14 березня 1961 року технікум отримав назву "Київське обласне культурно – освітнє училище". У 1990 році його було перейменовано на Київське обласне училище культури (наказ Міністерства культури УРСР №342 від 02.11.1990), у 2002 році – Київське обласне училище культури і мистецтв (Розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 13 лютого 2002 року №83), а у 2011 році навчальний заклад отримав назву "Комунальний вищий навчальний заклад Київської обласної ради "Академія мистецтв" (рішення Київської обласної ради від 11.10.2011 № 200-10-ІV).

У липні 2018 року змінено статус навчального закладу та перейменовано у Комунальний заклад вищої освіти Київської обласної ради "Академія мистецтв імені Павла Чубинського". Діючий статут академії приведено у відповідність до вимог чинного законодавства і затверджено рішенням Київської обласної ради сьомого скликання "Про зміну типу, назви та затвердження Статуту Комунального вищого навчального закладу Київської обласної ради "Академія мистецтв" у новій редакції від 20 липня 2018 року № 479-22-VІІ.

Історія навчального закладу – це не просто зміна назви, а поступальний рух щодо удосконалення підготовки фахівців для закладів культури області та інших регіонів України, період введення нових спеціальностей і спеціалізацій, удосконалення навчальних планів і програм, запровадження новітніх технологій навчання, зміцнення матеріально – технічної бази, залучення досвідчених педагогів, розширення контингенту студентів.

З часу заснування, академією підготовлено майже 15 тисяч кваліфікованих фахівців. Більшість із них продовжила навчання з обраної спеціальності в інститутах, академіях та університетах. Понад 30 випускників удостоєно почесних звань в галузі культури і мистецтва, більше 50 колишніх студентів працюють викладачами мистецьких навчальних закладів.

Нині Академія мистецтв – один з кращих культурологічних навчальних закладів Київщини!

Музика України

" data-medium-file="" data-large-file="" />

Молитовник князя Володимира (Служебник Теодоровича) XIV століття,  Молитовник Гертруди (Псалтир Егберта) X-XI століть та міжнародна колективна монографія "Віденський Октоїх XII-XIII ст. Дослідження" будуть презентовані восени.

Кожне відтворення рукопису і повернення його в Україну у  вигляді факсимільної копії фіксується низками презентацій у різних установах як України, так і світу.

Це особливо важливо, адже у свідомості багатьох людей, особливо за кордоном, ще й досі українська середньовічна культура сприймається саме як російська, тому подібні презентаційні заходи викликають велике зацікавлення, а, нерідко, й здивування, бо руйнується міф про спільне минуле "трьох братніх народів", й утверджується безпосередня приналежність писемної спадщини Руси-України до сучасної Української держави. Така діяльність співробітників видавництва, інших культурних інституцій, долучених до проєкту, а також вітчизняних та зарубіжних науковців сприяють налагодженню та поглибленню культурних зв'язків із закордонними державними, науковими й культурними установами, посольствами і консульствами.  Після презентацій  видання дарують бібліотекам, музеям, науковим центрам університетів. Певна частина передається  в ті інституції за кордоном, де зберігається оригінал рукопису.

Довгий час проєкт реалізувався завдяки меценатській допомозі людей, для яких небайдужа доля культури, проте навіть з їхньою допомогою було важко покрити усі необхідні витрати, спрямовані на придбання оцифрованих копій, наукові відрядження для дослідження оригіналів рукописів.

У фінансовому плані для реалізації проєкту зміни на краще відбулися у 2017 році, коли було створено Український культурний фонд  – завдяки грантовим програмам фонду наш проєкт "Повертаємо в Україну культурну спадщину"  отримав необхідне фінансування.

У 2019 році за підтримки Українського культурного фонду і меценатів проєкту "Повертаємо в Україну культурну спадщину" було видано "Віденський Октоїх XII-XIII ст.". І в ньому є дослідження, що здійснили наші партнери, австрійські науковці, які провели хімічний та мультиспектральний  аналізи рукопису.  Виявилось, Октоїх наш переписаний у Галичині церковнослов'янською мовою давньоукраїнської редакції. Пам'ятка на сьогодні досліджена не достатньо, є багато лакун у її вивченні. Наші вчені взялися заповнити прогалини, і зробили чимало нових знахідок.

Наприклад, професор Житомирського державного університету, доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко довів, що писці рукопису були носіями галицьких говірок, особливості яких виразно засвідчені у низці написань; він першим звернув увагу на те, що над переписуванням текстів вставки основного тексту, арк. 203–240, працював не один писець, а троє, і окреслив межі їхньої роботи. Дослідник виявив низку українських говіркових мовних явищ, які, на його думку, можна трактувати як найраніше засвідчені у відомих на сьогодні писемних текстах. Кандидат мистецтвознавства (PhD) Марія Качмар  відзначила, що тексти Октоїху є співаними текстами і писець рукопису позначив окремі місця музичними знаками, які вдалося віднайти. Доктор історичних наук Людмила Гнатенко на основі кодикологічних, палеографічних та графіко-орфографічних фактів, установила, що основний текст переписано в кінці XІІ – на початку XІІІ ст. або в ранньому XІІІ ст., доповнення його втрачених текстів (вставка арк. 203–240) – вірогідно, у першій половині XІІІ ст., уписані на полях літургійні тексти й Місяцеслов – у кінці XІІІ – на початку XIV ст., а вклеєна на початку кодексу текстова вставка з назвою книги до кінця XІV – початку XV ст. За спостереженням дослідниці, над текстами кодексу, ймовірно, працювало дев'ять писців різних поколінь доброписців. Доктор історичних наук, заступник з наукової роботи генерального директора Національного заповідника "Софія Київська" В'ячеслав Корнієнко розшифрував усі маргіналії рукопису і встановив імена писців манускрипту.

Робота над дослідженням рукописів не припиняється.

У рамках проєкту "Повертаємо в Україну культурну спадщину" розпочато також складання реєстру української рукописної книги, адже дуже важливим фактором його дієвості є виявлення та реєстрація для вивчення і подальшого видання українських середньовічних та ранньомодерних манускриптів, які зберігаються у закордонних державних інституціях та приватних колекціях.

Як повідомила Ганна Горобець, наразі  реєстр працює в тестовому режимі і  в майбутньому  дозволить належно оцінити національну рукописну книжкову спадщину, яка перебуває поза межами України, встановити пріоритети щодо черговості видання рукописів.

Вивчення давніх українських фоліантів, їх ідентифікація, визначення часу й місця створення, а також з'ясування обставин та шляху мандрівки до останнього місця зберігання збагачують культуру не лише України, але й Австрії, Німеччини, Італії, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Франції та інших країн.

Дослідження рукописних пам'яток  українськими та європейськими вченими – це своєрідний міст  в культурному та науковому просторі між націями й країнами. Україні є чим дивувати!