Прочитала дві книги про гейш. Написані гейшами як мемуари. Але це досить різні книги. Що треба знати. Перше — в Японії довго було 2 правителі і дві столиці. Бо колись полководець захопив реальну владу, але імператора вбивати не став, просто зробив його декоративною фігурою. Друге — в Японії роль музикантів дісталася жінкам. Гейша й перекладається як «людина мистецтва». Мабуть тому, що в феодальний період під виглядом музик-чоловіків могли потрапити воїни ворожого клану. І коло тої столиці, де була реальна влада й гроші, ця соціальна група музик-жінок злилася з прошарком найдорожчих повій, куртизанок. А коло старої столиці не було кому розбещувати, тому там все лишилося пристойно.
І перша книга — спогади про своє життя гейші, яка жила коло столиці реального правителя, нащадка полководця. Вони з сестрою — діти бідняків з рибальського села. Якось в їх село приїхав багатий пан і задурив голову батькам, що він може влаштувати їх дочок служницями в місто. Але коли привіз їх, то старшу, якій було вже 12 років, продав у будинок розпусти. А меншу, яка й пише спогади і якій тоді було 8 років, продав у квартал гейш. Вони там були по сусідству одразу за міськими мурами.
Спочатку її там сприймали як служницю, бо вважали, що вона вже надто доросла, щоб починати вчитися в спеціальній школі, де вчили співати, танцювати, грати на музичних інструментах. Та й ходили туди переважно дочки й внучки гейш. Але в хазяйки їх будинку не було дітей, тому вона мала передати своє майно комусь зі своїх гейш. Але їх будинок був не знаменитий і бідний, то в неї жило лише 3-5 тих гейш. І ніхто з них їй не подобався, бо вони були в професії не те щоб невдахи, але й успіху не досягли. Бо для цього вони б мали знайти багатого, який би оплатив окреме житло й багато дорогих суконь. А гейша б стала його коханкою.
А так вони просто ходили в місцевий варіант ресторану-нічного клубу. Грали там на музичних інструментах, співали, розповідали анекдоти чоловікам та наливали їм саке.
Тоді багатий японський пан не мав ніде нагоди невимушено поспілкуватися з жінками. Навіть з родичками. Якщо зараз в західному суспільстві хлопці змалечку постійно бачать дівчат у дитсадку, школі, універі, на вулиці... То тоді такого не було. І хто хтів, йшов у такий чайний будиночок, і платив його хазяйці. А вона вже платила гейшам, залежно від їх популярності, та того, скільки вони в неї розважали гостей. Бо коли дівчата бачили, що вечір нудний, то йшли в інше місце.
А хто з гостей хотів продовження, то йшов у сусідній квартал до повій. Вони зав'язували пояс на бант спереду. Тоді як у гейш він був ззаду. І їм було його важко чи й неможливо розв'язати самим. Були й такі гейші, що не гребували й швидким заробітком за секс. Чи й взагалі заводили коханців. Але таке засуджувалося...
І от хазяйка вирішила зробити ставку на нове покоління. І вирішила, що хай і ця дівчинка піде вчитися. Ну і далі починається опис міксу музичної і танцювальної школи. Вчилися там 10 років. А тоді вже починалася кар'єра. Дівки робили зачіску раз на тиждень, а тоді спали дерев'яній подушці, щоб її не зіпсувати. Й білилися пудрою, в якій був свинець, що швидко псувало шкіру. Але вони тоді цього, звісно, не знали.
За кожною новенькою хазяйка закріпила вже досвідчену гейшу, яка мала все показати і розказати. Були й особливі гроші, які платили новеньким. Й своєрідне змагання, хто більше збере, бо популярніший. Ну й та дівчина, яка все це пише, сподобалася найбільше. Але конкурс виграла не вона, а інша. А наставниця їй сказала не засмучуватися, бо наставниця тої дівчини махлювала: вона тягала свою підопічну по всіх підряд чайних будиночках, але ніде не затримувалася більше як на 15 хвилин. І хазяйка кожного будиночка змушена була дати гроші за звичаєм. Але ця дівчина через цей галоп ні з ким не могла познайомитися й ні на кого не справила враження. І її кар'єра була зіпсована: в неї було кілька прихильників, але жоден з них не був настільки заможний, щоб утримувати її одноосібно.
В цей же час треба було продати дівочу цноту тим, хто цікавився лише незайманими дівчатами. Тут теж було змагання, хто заробить більше грошей. І кілька абзаців про вплив інфляції на це змагання між різними поколіннями: що більше — 20 тисяч у 1870 чи 50 тисяч у 1920?
Ну, авторка мемуарів впоралася з цим настільки блискуче, що хазяйка навіть вирішила її зробити своєю спадкоємицею. Бо коли б вона того не зробила, то мусила б їй віддати ті гроші, а дівчина б уже вирішували чи лишатися в неї, чи йти до іншої хазяйки. А таким чином хазяйка прибрала ці гроші до своїх рук.
А в хазяйки та її спадкоємиці був обов'язок встати раніше всіх і помити туалет.
Потім дівчині зробив пропозицію стати його постійною коханкою багатий пан. І хоч він її не подобався, але хазяйка вмовила її, бо він впливовий. Дівчина цим скористалася, щоб забрати в неї свої гроші, й взагалі завершити з нею будь-які справи. Кілька років пожила з ним. Тоді розійшлася, бо знайшла кращого. Але через 5 років почалася війна, йому треба було їхати, він був військовим. А вона не хотіла й не могла за ним їхати. То вони розійшлися. За цим вона вже й трохи жаліла. Але після війни познайомилася з чоловіком, який їй настільки сподобався, що вона від нього дочку народила. А він чи не був жонатий, чи жінка померла. Ну як йому треба було їхати в США по бізнесу, то він взяв її з собою. А там їй уже підказали ідею, що непогано було б написати книгу спогадів. Чи її заїло, що жінки й навіть коханки західних бізнесменів дивляться на неї скоса і зверхньо: «А яке вони мають право, як у мене було тих статевих партнерів менше як в середньо-статистичної американки?»

А авторка другої книги — дочка в багатодітній родині зубожілих дворян.
Вона навіть відкидає слово «гейша», і називає цю професію «гейко».
Коли їй було 5 років, то її побачила хазяйка й прийшла до батьків просити, щоб віддали її до неї. Батьки спитали в дівчинки чи хоче вона, й та хазяйка кілька раз приходила, поки вони погодилися. Й ця дівчинка пішла жити в домі цієї жінки і вчитися співати, танцювати, грати на музичних інструментах, складати вірші і так далі.
В 15 років в неї починається кар'єра. Вона називає себе майко. Від назви світських, менш врочистих пісень і танців «май». Які доручаються молодим дівчатам. А десь у 18-20 років вони починають називатися гейко і виконувати релігійні пісні та танці «одорі». Одяг і зачіска в гейко та майко відрізнялися.
В 25 років в більшості таких дівчат кар'єра закінчується і вони виходять заміж з тими грошима в якості приданого, які вони заробили за ці 10 років. Можна працювати й більше, до 28-30 років, але це вже коли великий талант. Або навпаки, заробила ще недостатньо грошей. Хтось йшов у вчителі, хтось створював новий заклад. Але це вже поодинокі випадки. Загалом, ситуація схожа на сучасну у світі поп-музики.
Але, що цікаво: як ці дівчата самі заробляли гроші, то вони й в 17-18 ст. вели «сучасний спосіб життя».
Були й такі дівки, що заміж не виходили, а народжували дітей. Коли дівчинку — то вона з ними жила й йшла в школу. А коли хлопчик — то він після 5 років мав жити окремо. І дівки оплачували йому житло й няньку зі своїх заробітків. А потім — навчання якоїсь професії.
Був такий період, коли на гейко масово одружувалися бідні дворяни, бо тоді вони могли запросити додому начальство, а жінка організувати цікаве дозвілля. А як начальник ходив до них постійно додому, то дружив з її чоловіком і це сприяло його кар'єрі.
Тут цей епізод чимось нагадує той звичай, коли й в Європі в 18-19 ст. дівчат в дворянських сім'ях вчили грати, переважно на піаніно, та співати.