Інтелект у людини як біологічного виду розвився завдяки боротьбі за місце в ієрархії. Бо для виживання треба було знати настрій інших людей в племені, а для цього правильно читати вираз обличчя, найменші порухи мускулів на ньому. Нема нічого дивного, що іноді цей механізм давав збій, і тому людина бачила обличчя на хмарах, корі дерев, скелях. Наш мозок — соціальний інструмент, який мало годиться для пізнання природи та світу. Саме тому людина на початку своєї історії сприймала природні явища, як живих істот, схожих на людей, тільки могутніших. Так з'явилася релігія. А природні явища були включені людиною в ієрархію свого племені.
І от у племені йде звична боротьба за владу. Люди нападають на того, хто вище в ієрархії, щоб зайняти його місце. Найбільше дістається тому, в кого перше місце. Але тут йому у пригоді стає релігія, бо вона творить ще один щабель ієрархії. Так званого супердомінанта — бога. Це він тепер за все відповідає. І таким чином, знімає частину напруги з вождя, а потім уже й короля. Відси й уся ця балаканина про «король милістю божою». Але соціальна боротьба робить нові витки. Відси богоборчі вправи знаті у 18-19ст. І синдром «цар хороший, бояри погані» у низів.
Але сучасна людина не релігійна. Принаймні настільки, щоб бог виконував цю функцію.
Для людини, яка кричить «Де Порошенко, чого він нічого не коментує і не керує ситуацією?» президент є супердомінантом. А домінантом — начальник, або теща, або жінка. Людина знає, що бог не відповідає, але все одно йому молиться. І в релігії нема традиції ніякої очевидної однозначної відповіді, хоча церква могла б її організувати. Який з цього можна зробити висновок?
Не відповідати — це найкраща стратегія для збереження свого статусу.